Гравець, тренер, суддя: чому Дар’я Попсуй бачить гандбол не так, як усі

На майданчику триває тренування. Юна гандболістка кидає м’яч – і промахується. Дар’я Попсуй бачить цю помилку одразу з трьох точок зору. Як гравець – відчуває, що дівчинка надто напружила плече, побоялася ризикнути. Як тренер – розуміє, яку саме вправу потрібно дати, щоб виправити техніку. Як суддя – знає, що арбітр зафіксує порушення через неправильне положення ноги ще до кидка. Три ролі, які зазвичай існують окремо, у Дар’ї зливаються в єдину системну візію гандболу.

В українському жіночому гандболі таких фахівців – одиниці. Попсуй пройшла шлях від гравця збірної та майстра спорту до тренера юнацької школи, судді національних турнірів і автора методичного посібника. Кожна роль дала їй те, чого не дізнаєшся з підручників. І головне - навчила бачити гру цілісно, а не фрагментами.

Гравець: фундамент, на якому тримається все інше

У команді Податкова академія Дар’я вперше по-справжньому відчула, що таке професійний гандбол. Перехід з Спартака в середині нульових став точкою відліку: нова команда, молодий склад, інша філософія підготовки. Тут не просто муштрували – давали змогу думати на майданчику, приймати рішення, рости як спортсменці. Звання майстра спорту у 2007 році стало визнанням рівня, а чвертьфінал Кубка Європи – школою, яку не замінить жодна теорія.

«Коли граєш проти європейських грандів, розумієш власні межі, – каже Дар’я. – І вчишся працювати за цими межами. Потім це неможливо пояснити вихованкам – вони мають пройти через це самі».

Повернення після перерви у сезоні 2011/2012 показало інше: Попсуй уміє брати відповідальність. Команда була на дні турнірної таблиці, а завершила сезон у призовій трійці. Тоді Дар’я усвідомила – на майданчику вона вже зробила все, що могла. Настав час передавати досвід далі.

Ігрова кар’єра стала основою для всього іншого. Неможливо якісно тренувати, не знаючи зсередини, що відбувається з тілом спортсменки на межі можливостей. Неможливо судити об’єктивно, не розуміючи логіки дій гравчинь. Дар’я пройшла через це – і здобула базу, якої бракує більшості колег.

Тренер : коли теорія зустрічається з реальністю

У 2015 році Дар’я почала працювати з дівчатами 12-16 років у спортивній школі. Це найскладніший вік – тіло змінюється, психіка нестабільна, мотивація скаче. Більшість тренерів працює за радянськими методиками: максимум фізичних навантажень, жорстка дисципліна, результат будь-якою ціною. Психологія – поза увагою.

Попсуй мала перевагу – вона сама це пройшла. Знала, як болить тіло після третього тренування за день. Пам’ятала, що таке виходити на майданчик, коли голова зайнята зовсім іншим.

«Приходить дівчинка після сварки з батьками – і ти бачиш, що її тут немає, – пояснює Дар’я. – Можна ганяти її й вимагати результат. А можна поговорити, дати інше навантаження. Ігровий досвід навчив відчувати стан спортсменки».

Сім років роботи виявили системну проблему: методики застаріли, психологічної підтримки немає, індивідуальний підхід – рідкість. А саме в цьому віці формується все: характер, ставлення до спорту, розуміння свого тіла.

«Я бачила ці прогалини ще як гравець, – каже Попсуй. – Ставши тренером, зрозуміла: потрібно щось змінювати».

Суддя: третє око, яке бачить систему

Пропозиція від Федерації пляжного гандболу спробувати себе в суддівстві застала зненацька. Тренери та судді зазвичай по різні боки барикад. Але Дар’я погодилася – з цікавості. Хотілося побачити гру з третього ракурсу.

Ігровий досвід знову допоміг: Попсуй розуміла логіку дій гандболісток, передбачала їхні кроки, бачила порушення ще до того, як вони відбувалися.

«Як тренер я мотивую й розвиваю. Як суддя – стежу за чесністю й дотриманням правил, – пояснює вона. – Досвід у цих двох ролях дає повну картину гри».

Суддівство навчило системному мисленню. Тепер, розбираючи помилки вихованок, Дар’я може пояснити не лише ЩО вони зробили не так, а й ЯК це побачить суддя, які наслідки це матиме. Дівчата починають розуміти гру не тільки зсередини, а й очима арбітра.

Це рідкісна компетенція. Більшість тренерів не мають суддівського досвіду, судді рідко стають тренерами – конфлікт інтересів. Попсуй опинилася в точці перетину всіх трьох ролей – і це дає їй 360-градусний погляд на гандбол.

Методист: три ролі – одна система

Великий досвід роботи з юними спортсменками – це масив спостережень, який потрібно було систематизувати. Дар’я розробила методичний посібник для тренерів, що працюють з дівчатами 12-16 років.

«Методичка народилася з питання: чому талановиті дівчатка йдуть зі спорту? – каже Попсуй. – І відповідь була очевидною: система їх ламає. Потрібно було створити інструмент, що цьому завадить».

Унікальність посібника – в синтезі трьох ролей. Гравець знає, що відбувається на майданчику зсередини. Тренер бачить, як розвивати спортсменку. Суддя розуміє, як оцінюється гра ззовні. Написати такий посібник могла лише людина, яка пройшла всі три етапи.

На Заході тренер спочатку вивчає спортсмена, а вже потім обирає методику. В Україні традиційно сильна технічна підготовка, але індивідуалізація часто відходить на другий план. Попсуй змогла об’єднати обидва ці підходи.

У посібнику – три шари: технічна база з української школи, психологічні методики із західного досвіду та окремий розділ про фізіологію й психологію підлітків – те, що зазвичай ігнорують.

Чому це важливо

Більшість тренерів – або колишні гравці, або теоретики. Судді рідко стають тренерами. Методисти часто не мають практики на високому рівні. Дар’я – унікальна: вона пройшла всі три ролі й поєднала їх у цілісну систему.

Це дає їй змогу розуміти гру на всіх рівнях одночасно, створювати дієві методики, а не теоретичні конструкції, та мати авторитет у професійному середовищі.

Нині Дар’я живе у США, консультує українських тренерів і працює над проєктами розвитку жіночого гандболу. Українська база плюс американські ресурси – це дає змогу будувати те, чого не вийшло б у межах однієї системи.

«Моя мета – не просто тренувати, а змінювати сам підхід до тренувань, – формулює Попсуй. – А для цього треба бачити всю картину».

Три ролі для неї – не випадковість, а стратегія. Гравець дає розуміння того, що відбувається з тілом і психікою спортсменки. Тренер вчить, як це знання використати на практиці. Суддя додає системний погляд, який завершує картину. Разом це складається в експертизу рідкісного рівня – ту, яка змінює не окремих спортсменок, а сам підхід до їхньої підготовки.

Автор: Ліз Трудов