Руслан Машуренко: « Всі ми – і тренерський склад, і хлопці-спортсмени – вкладали душу в роботу! »

Руслан Машуренко був першим дзюдоїстом, який зміг завоювати для України олімпійську медаль у своєму виді спорту. 

Українська олімпійська легенда, а тепер і наставник з міжнародним досвідом, що тренував збірну Азербайджану, спеціально для XSPORT.ua проаналізував виступ своєї команди на минулих Іграх, а також поділився враженням від боротьби, яку в Токіо показала збірна України.

- У Токіо ви повезли найчисленнішу чоловічу олімпійську команду Азербайджану в історії.

- Так, це наш вагомий результат, який в історії Азербайджану трапився вперше. Ми поставили собі за мету завоювати сім ліцензій, і ми це зробили. Була проведена величезна робота Федерації, тренерів, спортсменів і всього штабу. Олімпійські ліцензії просто так не отримаєш.

- Як вийшло цього досягти?

- Моя робота в Азербайджані почалася в 2018-му році. Контракт був розрахований на олімпійський цикл. Через пандемії ми попрацювали ще один додатковий рік. Весь час, поки були найсерйозніші проблеми з COVID-19, я перебував з командою. Ми працювали, підтримували форму, тренувалися. 

Коли я прийшов до збірної Азербайджану, це була команда, всередині якої склалися непрості відносини. Психологічна робота забрала багато часу і енергії, але нашому тренерському штабу вдалося згуртувати колектив, створити хороший мікроклімат і налаштувати нормальний робочий процес. У цьому дуже допоміг відомий азербайджанський дзюдоїст Ельхан Мамедов, який приєднався до тренерського штабу в 2019-му році.

- Але в підсумку на Іграх в Токіо чоловіча збірна Азербайджану залишилася без медалей.

- Так, цей факт потрібно прийняти. Отримавши позитивний досвід виходу на Олімпіаду цілої плеяди перспективних дзюдоїстів, ми не змогли цей ресурс матеріалізувати в медалі. Федерація дзюдо Азербайджану забезпечила нас всім і максимально сприяла тому, щоб у збірної було все необхідне для підготовки. Ми не потребували ні в чому. Все було на рівні передових країн в дзюдо – Японії, Франції, Росії. І той результат, який ми показували в процесі, повністю виправдовував всі вкладення Федерації. З кожного міжнародного турніру Гран Прі, Гренд Слем, Мастерс, чемпіонати світу та Європи наша команда привозила медалі.

Команда за всіма показниками була готова на хорошому рівні. Ніхто навіть припустити не міг, що Азербайджан в чоловічому дзюдо може залишитися без медалей. Ми розраховували на дві-три нагороди. Клімат в команді був хорошим. Всі хлопці були в прекрасному настрої, в хорошій формі. Було величезне бажання!

План підготовки, за яким ми працювали був схвалений Шурою, яка працює при федерації в неї входять дуже досвідчені тренери з дзюдо Азербайджану.             

На міжнародних предолімпійських зборах в Хорватії наша Олімпійська команда готувалася спільно зі збірними Чехії, Грузії, Косово, Угорщини, Узбекистану. Наші хлопці на загальному тлі виглядали цілком конкуретноспособно і боротьба, яку показувала вся команда, говорила про те, що ми на правильному шляху.

У підсумку, у всіх перерахованих вище команд в Токіо медалі, а у нас – жодної. 

- Для себе особисто ви вже зробили якісь висновки? Можливо, знаєте, що ж пішло не так?

- Ми приїхали в Токіо за дванадцять днів до старту, вибравши довгу акліматизацію. Це було продиктовано нашим минулим досвідом виступів в Японії. Раніше хлопці приходили в себе якраз за цей час. Під час акліматизаци ми тримали хлопців в хорошому фізичному тонусі і в той же час психологічно не загострювали обстановку перед боротьбою. Але ближче до старту психологічну напругу наростало і тренери, і спортсмени відчували величезний тягар відповідальності. 

Для Азербайджану дзюдо – один з пріоритетних видів спорту. Іноді фанатична підтримка має властивість сприйматися як колосальний тиск. До цієї відповідальності додалася ланцюжок маленьких неузгоджених дій персоналу, які, на мій погляд, внесли хвилювання ближче до старту, і деякий невезіння.

Зараз потрібно, щоб всі пристрасті вляглися, а потім необхідно проаналізувати причини глибше. Потрібно зробити висновки і не повторювати помилки. Критичне мислення і ставлення до роботи, тверезий аналіз – це основа тренерського успіху. Тому попереду велика робота над помилками. Моя відставка – це закономірність. Але всі ми – і тренерський склад, і хлопці-спортсмени – вкладали душу в роботу.

- Ви маєте на увазі невезіння з суперниками?

- Суперниками не виправдовуються. Але, як то кажуть, карта лягла не в нашу користь. Причому, тотально! Три найсерйозніших наших спортсмена, на яких ми розраховували в категоріях 73, 90 і 100 кг, всі потрапили на самих незручних для себе опонентів. Такий невдалий розклад багато в чому збентежив хлопців. Рустам Оруджев в чвертьфіналі категорії до 73 кг програв майбутньому чемпіону – японцеві Шохеі Воно. У бронзовій сутичці Рустам поступився корейцеві Чангрім Ану.

А в категорії до 90 кг є давня погана традиція, що Мамедалі Мехді постійно програє росіянину Михайлу Ігольникову. І йому знову попався цей самий незручний суперник! Таким чином, з'явилася значна кількість одночасних подразників, які розхитували нервову систему збірної. Нам не вистачило якогось одного вдалого обставини, яке б надихнуло на перемоги і стабілізувало загальний стан.

- А коронавірус на вас ніяк не вплинув?

- В Японії проблем з цим не було. Але в ході підготовки Оруджев і Мехді перехворіли. У Рустама навіть було невелике поразку легенів. Через це, навесні ми не возили їх ні на чемпіонат Європи, ні на чемпіонат Світу. Однак перед Олімпіадою всі були в прекрасних кондиціях. Просто той же Оруджев, наприклад, потрапив на топових хлопців і в боротьбі за бронзу зробив дуже серйозну помилку в кінці сутички, хоча по турніру показав дуже гідну боротьбу.

- Як в загальному оціните період своєї роботи в збірній Азербайджану?

- Виходячи з результатів і досягнень спортсменів, які були за період моєї роботи в збірній, мені як тренеру за свою роботу не соромно, я працював на результат. 

Вважаю, що нашому тренерському штабу вдалося принести з собою і напрацювання, які залишаться, і знання, і навички, і нові результати. Упевнений, що цей ресурс допоможе збірної Азербайджану в майбутньому. Я йду, але щиро бажаю азербайджанському дзюдо залишатися на високому рівні і ще більше прогресувати. Буду щиро радіти новим успіхам цієї країни.

- А як оціните українських дзюдоїстів в Токіо?

- Мені дуже сподобався Яків Хаммам, який показав непогану боротьбу і був дуже близький до успіху.

- А команда в цілому?

- Команда України була непогано підготовлена і це було видно по тій боротьбі, яку показували хлопці. Але якщо глобально, то, ймовірно, все українське дзюдо чекає якась трансформація. Підхід до підготовки спортсменів повинен бути переглянутий. Це навіть не думка, а статистика, з якою, як то кажуть, не сперечаються. 

Дарина Белодід завоювала першу за 13 років олімпійську медаль для української збірної. Для країни з такими традиціями боротьби, з такою базою знань, навичок, такою чисельністю займаються і талановитих дзюдоїстів – це мізерно мало. І тренерський цех країни, і Федерація дзюдо України зобов'язані зробити висновки. Це вже просто історично необхідно. Звичайно, мені хочеться вірити, що українське дзюдо вийде на найвищий рівень. Але воно потребує колосальної перезавантаження і чуйному професійному відношенні на всіх рівнях, особливо в спорті вищих досягнень!

Розмовляв Олександр Сукманський