Анжеліка Терлюга: «Дуже хотілося б повернутися в карате та представляти Україну на Всесвітніх іграх в Китаї»

Українська каратистка Анжеліка Терлюга нині тимчасово відійшла від великого спорту. Багаторазова чемпіонка Європи разом з чоловіком чекають появи на світ їхнього малюка. 

Про те, як змінилося її життя, про вагітність, благодійність, плани на майбутнє, життя у воєнний час в Одесі, баланс у сім'ї з чоловіком-тренером і не тільки – читайте далі в ексклюзиві XSPORT.  

- Вітаємо Вас та Вашого чоловіка Володимира з майбутнім поповненням у сім'ї! Розкажіть, як почуваєтеся в новому амплуа?

- Дякую за вітання! Ми дуже хотіли, щоб ця подія настала раніше – після чемпіонату світу. Ми намагалися, працювали у цьому напрямку. Будувала плани, я мала досить багато поїздок, пов'язаних з семінарами, змаганнями. Дуже хотілося завагітніти саме у 2024-му. Останні роки були дуже інтенсивними, важкими і думка, що нам хочеться повноцінну сім'ю, була давно. Поки що, почуваюся добре. Мало що змінилося, окрім того, що не можу тренуватися як раніше. Практично взагалі не тренуюсь. Перші місяці не знала ще про те, що вагітна. Навіть виступила на змаганнях, була на зборах національної команди. Досить прикольно, що в нашій дитині вже буде енергетика каратиста, і вона пройшла зі мною все. 

Потім закрила кілька проектів. В Хорватії був найбільший табір за кількістю учасників. Це найбільші змагання для кадетів та юніорів. Вони відбуваються раз на рік. Було понад 4000 учасників. Був триденний табір з чемпіонами. Разом з переможцем Олімпіади з Італії та місцевими зірками з Хорватії ми були головними тренерами. Після цього був проект у Румунії. Все це провела та відмовилася від подальших подібних заходів. Тепер сконцентрована на декреті та відпочинку. Останній місяць у моєму житті вже досить лінивий. Мало спорту та більша концентрація на собі та відпочинку. Намагаюся привчити себе до нового способу життя.

- Які емоції з чоловіком відчули, коли дізналися про те, що вагітні?

- Коли ми зненацька дізналися, що я вагітна, були дуже раді! Мені здається, що це ідеальний момент для всього того, що відбувається в житті. Все трапляється так, як потрібно – в найкращий час. 

- Чим займаєтеся зараз, як минає Ваш звичайний день?

- Намагаюся вести більше медійного життя щодо свого блогу, створювати цікавий контент. Нині у пошуках тренувань для вагітної. Думаю піти на йогу. Також робитиму різні вправи, які можна. Займаюся домом, затишком. Вирішила максимально почистити свій гардероб. Такий настрій, що хочеться зробити якнайбільше простору вдома. Вечори проводимо у сімейному колі з чоловіком. Багато дивимося навчальних відео, намагаємося бути морально готовими, що незабаром наше життя зміниться і ми будемо батьками. Щодня знаходжу собі якісь справи, заняття. Є проекти, над якими досі доводиться працювати. Так, я вже не така активна, але завжди є багато різних справ і питань, які потрібно вирішувати. Життя не зупиняється. 

Наприклад, посеред тижня дізналася, що мене запросили до Києва на церемонію нагородження. У мене буквально один день на підготовку і вже треба бути у Києві. Нам вручали нагороди за Європейські ігри, які виграла раніше. В понеділок у нас церемонія нагородження в Одеській міській раді. Є така номінація як спортсмен року і минулого року я виграла Європейські ігри, чемпіонат Європи, третє місце на чемпіонаті світу, стала Grand-Winner у Прем'єр-лізі, бо виграла багато змагань та, незважаючи на своє цікаве становище, піду отримувати нагороду. Це дуже приємно та розбавляє мої будні. Мені це дуже подобається, по душі. Люблю весь цей наш спортивний світ. Попереднього тижня мій чоловік був на важливих змаганнях – це був відбір на чемпіонат світу його учня і весь тиждень я проводила тренування в клубі. Для мене це було прям ВАУ! Це – класна ностальгія, позитивні емоції, карате з дітьми цілий тиждень, показувала деякі вправи та завдання.

- Ви з Одеси, яку щодня обстрілюють росіяни? Як війна впливає на життя?

- Все своє життя, включаючи період, коли почався повномасштабний напад росії, живу в Одесі і не було такого жодного разу, щоб переїхала на якийсь тривалий термін в інше місце. Усі мої поїздки – це були лише змагання, збори, семінари – все, що пов'язане зі спортом. Після – завжди повертаюся додому і більшу частину року перебуваю в Одесі. Як це відбивається на моєму житті? Мало позитивного, є стан тривожності, особливо це сталося відразу, коли були перші вибухи та влучання у житлові будинки. У нас, в Одесі – це, на жаль, часто. Коли чую повітряну тривогу, у мене починається прискорене серцебиття, паніка, ми завжди спускаємося в паркінг. Звичайно, коли так відбувається, почуваєшся морально розбитою. Вночі ніхто не висипається. Рада через те, що ми живі, здорові. У такі дні ми не в найкращому моральному стані. Загалом дуже хочеться, щоб швидше закінчилася війна. Я така людина, яка в позитивному руслі думає та вірю у найкраще. Ми сильні, ми неймовірні! Знаю, що ми можемо збудувати успішну державу! Ми маємо дуже багато талановитих людей, які хочуть для України найкращого. 

- Розкажіть про власні благодійні ініціативи.

- Якщо говорити про те, як я беру участь, то використовую медійність. Багато проектів, які відбуваються за кордоном, семінари – ми робили різні, де збирали гроші на благодійність. 

Коли я перемагаю на змаганнях, певну частину спрямовую на потреби ЗСУ. Впевнена, що ви знаєте про те, що дуже близькі наші друзі каратисти воюють – це батальйон «Стугна», наш близький друг – тренер Максим Невмержицький, Олександр Бунцев. У нас також є наш секретар української Федерації карате – Резонов Артем, який в іншому підрозділі. Він теж на фронті, як і багато тренерів та функціонерів з Федерації карате безпосередньо беруть участь у боях. Дуже багато талановитих тренерів ми втратили. На жаль, такі реалії... Але є кому допомагати. Також ми робили наприкінці минулого року дуже класний аукціон з батьками хлопців з нашого клубу. Мій чоловік має свій клуб «RoyalTeam», він знаходиться в Одесі. На цьому заході був аукціон і кімоно, в якому я виграла Європейські ігри, ми продали за дві тисячі чотириста доларів.  

Ще Вовина рідна сестра виставила рукавички з чемпіонату світу. Вова проводив благодійні тренування. Я влаштовувала благодійний розпродаж. Після цього ми робили закупівлі для бригади, яка воює під Херсоном. За списком купували те, про що до нас звернулися. Намагаюся щодня робити донати. У соціальних мережах, де бачу у знайомих збори, також допомагаю. Ділюсь у себе посиланнями, щоб люди, які за мною стежать, мали змогу відгукнутися. Згадала те, що останнім часом було. 

- Які слова підтримки сказали б нашим захисникам?

- Насамперед – це величезна повага та подяка! Ніколи не зможу забути про те, що вони для нас зробили, роблять і робитимуть. Для мене ці люди завжди залишатимуться героями! Розумію, що завдяки силі духу українського народу, нашим захисникам та всім людям, які їх підтримують, ми перебуваємо у тій точці, де ми зараз, і ми досі є незалежною державою. Наш ворог обсягами в рази більший, але сила нашого характеру та духу завдяки нашим захисникам виявилася міцнішою. Завжди їм допомагатимемо, віритимемо в краще! Віритимемо у нашу перемогу! Мені здається, словами неможливо описати ту неймовірну подяку, яку до них відчуваю. Напевно, навіть усі наші якісь життєві моменти, що відбуваються останнім часом, усі поїздки, перемоги на змаганнях, продовження життя, прогулянка, ранкова кава, очікування дітей – це все відбувається завдяки нашим військовим. Ми їм завдячуємо кожним нашим новим днем і тим, що наше життя триває.

- Про спортивне. Після паузи плануєте продовжувати кар'єру?

- Дуже цікаве питання. Залишу право відповісти на нього за собою пізніше. Дуже хотілося б повернутися і, оскільки я маю ліцензію на Всесвітні ігри, дуже хочеться представляти Україну там – в Китаї, і виграти у всіх своїх принципових суперниць. 

- Якщо не помиляюся, ваш коханий чоловік одночасно тренер – як вдається тримати баланс?

- Мій чоловік Володимир останнім часом для мене був не просто чоловіком та підтримкою, а ще й тренером. Так сталося, що на нього впав ще й цей тягар відповідальності. Це було непросто. Тримати баланс було важче йому, а не мені. Досить відповідально ставлюся до тренувань. Усі знають, що люблю тренуватися. Віддаюся цій справі на сто відсотків, і я, звичайно ж, на сто відсотків довіряю своєму чоловікові в програмі, виборі. Рідко коли бувало на тренуваннях, що показувала свою негативну реакцію. Звичайно, таке іноді трапляється. Ми обидва сильні характером і іноді я можу бути не згодною з якимось його рішенням, але добре те, що ми маємо різні характери. Вова знає, як знайти до мене підхід. Ми вміємо розмежовувати спорт та особисте. І якщо на тренуванні десь він скажемо натиснув, змусив, що треба щось зробити, це не переноситься на наше звичайне життя. Я розумію, що тренувальний процес та моя робота на татамі – це одне, а вдома – ми абсолютно інші люди. У цьому плані нам обом не важко, абсолютно не важко. Додому те, що відбувається у залі на тренуваннях чи змаганнях, ми не приносимо. У залі поговорили, пройшов день та закрили цю тему і продовжуємо далі. 

Загалом не люблю тренуватися на якомусь негативі. Люблю радіти, якщо відбуваються якісь успішні моменти у тренувальному процесі тощо. Намагаюся їх більше нести в собі, ніж концентруватися на тому, що в мене було якесь невдале тренування. Звичайно, мене це морально дуже зачіпає, але наступного дня йду з іншим настроєм на тренування та виправляю цю ситуацію. Не буду тижнями думатиму, що щось не вийшло. 

- Ви одна з найтитулованіших каратисток світу. Який з п'єдесталів був «найсолодшим»?

- Титулів справді було багато, і я дуже рада! Вважаю, що маю бути дуже вдячна всім, хто був зі мною весь цей період – моїй команді, моїм тренерам. Всім абсолютно за те, що допомагали ставати тією, ким була і ким зараз є. Не знаю, наскільки можна повірити, що сьомий рік уже очолюю рейтинг! Він актуальний та постійно змінюється, і я на першому місці у своїй категорії у Світовому рейтингу за всі часи. 

Виграла багато змагань і мені складно вибрати прямо ось «найсолодший п'єдестал». Тим не менш, є турніри, які говорять про ваші титули, які у вас ніхто не забере. Такими титулами для мене є три «золота» чемпіонату Європи. «Найсолодший фінал» для мене був – у 2022 році, коли виграла у Горанової. Для мене «дуже солодкий» був п'єдестал на Європейських іграх минулого року, де знову виграла у фіналі у принципової суперниці. 

Шалено була щаслива після перемоги на Всесвітніх іграх, тому що виграти Всесвітні ігри – це забрати всесвітній титул. Ви знаєте, що з чемпіонатами світу маю постійно якісь проблеми. Забрати собі Всесвітній титул – це для мене дуже важливо. 

Там класно те, що ти не потрапиш у сітці на слабкого суперника, бо на цей турнір, на Олімпійські та Європейські ігри їдуть лише найкращі і ви б'єтеся по круговій системі. Тобі треба виграти у всіх, щоб перемогти на цих змаганнях. 

Ну і, звісно – Олімпіада. Якби я мала золоту медаль – це був би найщасливіший день у житті. Але гріх скаржитися. Знову ж таки, з усього світу приїхали найкращі та найсильніші спортсменки з двох категорій, оскільки моя категорія була об'єднаною і, зрештою, багато титулованих спортсменок поїхали додому без медалей. У свою чергу сама я отримала нагороду, яка, напевно, найголовніша в кар'єрі, і яка підняла мене на інший рівень. Вигравши олімпійську медаль, я відчула, що таке професійний спорт, що таке стосунки людей та медіа. Коли це були не олімпійські медалі, отримувала багато поваги та уваги, але це не зрівняється з тим, що було після Олімпіади. Мені дуже шкода, що карате не було на іграх у Парижі. Думаю, якби карате залишилося у програмі Олімпіади, це багато що змінило б за останні роки. Брала б участь в іграх у такому випадку обов'язково. Але як є, так і є...

- Карате виключили з Олімпійських ігор. Чи потрібно це виправити?

- Однозначно вважаю, що карате заслуговує на своє місце в Олімпійському спорті. Знаю, що таке вже було озвучено багатьма і можу повторитися, але це справді наймасовіший вид спорту у світі з єдиноборств. З моїх знайомих ось, якщо взяти десять осіб, то семеро з них обов'язково займалися колись карате. Якщо трохи витратити часу і вникнути в правила, то людям сподобається карате. Це такий вид спорту, де щосекунди все може змінитися. Спортсмен, який виграє змагання має бути сильним у всьому і підготовленим. Цей вид спорту має бути однозначно на Олімпіаді!  

- Як справи в українському карате зараз? Чи є гідне молоде покоління чемпіонів?

- Якщо говорити про українське карате, то ми ніколи не мали проблем. Спортсмени, які вже імениті та вибудували репутацію України на міжнародній арені, завжди допомагають. Наразі наші молоді атлети, які останні роки їздять на змагання, отримують величезну повагу з боку суддів та тренерів інших збірних. Завдяки нашим перемогам – Україну бояться, Україну сприймають максимально серйозно. Круто те, що покоління тренерів зараз, яке працює та розвивається постійно. Дивлюся, як мій чоловік працює, і захоплююсь! Він має певну програму. Він навчається і розвивається у напрямку карате. Він навчається у найкращих тренерів з фізичної підготовки з усього світу, щоб ставати сильнішими, і щоб його спортсмени були розвинені у всьому. Зараз для того, щоб вигравати змагання, спортсмен не тільки має бути гарним у тренуваннях з карате. Він проходить усе – швидкісні показники покращуються, показники витривалості. Є спеціальні етапи, де покращується його фізична підготовка у сезоні. Наші тренери, які зараз є – дуже розумні та водночас досвідчені. Хтось пройшов шлях і виріс зі спортсмена, але дуже швидко схоплює та набирає обертів. Відповідно і покоління спортсменів теж класне, яке все вміє, багатогранне та сильно розвинене. Мені складно виділити когось і не хочу нікого образити. Якщо ж говорити про нашу збірну, яка їздить на змагання, то практично в кожній категорії є потенційна людина, яка має ще багато років, щоб себе проявляти. Знаю, що нинішня збірна показуватиме результат і незабаром туди зайдуть нові спортсмени! Подивіться статистику виступів українських спортсменів на чемпіонаті Європи серед молоді, кадетів. В нас завжди є медалі! В Україні завжди є сильне покоління, яке прийде на заміну сильному поколінню! 

- Ви одна з найкрасивіших українських спортсменок! Які цікаві рекламні пропозиції отримували?

- Незважаючи на те, що зараз я і поза активним спортом, інтерес до моєї особистості залишається. Вчора мене запросили на огляд нової колекції Adidas від Ксенії Шнайдер. Найкращий проект, який я мала у кар'єрі, пов'язаний з маркетингом – це взаємодія з компанією Adidas. Вони почали співпрацювати зі мною ще до Олімпіади. Вони вірили в мою перемогу і вже скільки часу пройшло після ігор у Токіо, але котрий рік – ми разом! Вони кілька разів брали мене в кампанію і по всій Україні в магазинах були мої фото та інших спортсменів. Шалено приємно, коли я, мої друзі та рідні заходили до торгових центрів і на вітринах була наша колаборація з Adidas. Якщо взяти в плані медійності – це найгучніший і найцікавіший проект, який у мене був. Є, звичайно, й інші бренди, з якими у нас виходять колаборації. Але так, щоб роками я була амбасадором, таке у мене тільки з Adidas.

- Яку пораду дали б собі п'ятнадцятирічній?

- У п'ятнадцятирічному віці бачила своє життя абсолютно інакше. Думала, що спорт буде у моєму житті до двадцяти років. Як би, скажімо, були зовсім інші думки та фантазії. Напевно, тоді правильно, що жила мріями іншими. В п'ятнадцять ти ще не все розумієш, адже морально повністю не дозріла. Не розумієш, що справді у житті буде важливим, не розумієш, як будувати кар'єру.  

Обставини мене привели надалі у спорт. Багато хто, хто в курсі моєї історії, знає, що кидала карате. Перелом носа мене трохи вибив з колії. Була також у той період якась низка поразок і думала, що не зможу продовжити далі. На той момент виграла змагання в Італії – Golden League. Це мені допомогло повірити в себе та свої сили заново. Потім дуже важкий момент був, коли до дорослої категорії переходиш і немає якихось грандіозних перемог. Тоді мій тренер поїхав до іншої країни, щоб підготувати іншу спортсменку до виступу на Європейських іграх. Це теж була причина кинути все. Думала, що мені нічого не світить. Але весь час мене щось кликало назад у карате. Як би не намагалася жити звичайним життям, працюючи на різних роботах мені справді не вистачало цього адреналіну, тренувань та виступів. 

Моя переможна кар'єра стартувала з успіху у Прем'єр-лізі в Німеччині в двадцять три роки. Після – дуже багато змінилося! Почала вигравати змагання за змаганнями. Мені складно ось тій дівчинці дати якусь пораду. Вона думала зовсім про інше. Рада, що змогла пройти такий шлях. Рада, що доля привела до тієї точки, де перебуваю. Абсолютно не шкодую про те, що пробувала себе в різних амплуа та різних ролях. Точно усвідомлено всі останні роки віддавалася саме спорту та розумію, що було максимально правильним рішенням не опускати свої руки, повернутися та зробити все можливе, щоб виграти. Впевнена, що якби перемагала тоді в п'ятнадцять років, то кинула б змагання набагато раніше і не змогла б взяти участь в Олімпіаді. Моя кар'єра вийшла на пік, коли карате взяли до Олімпійської програми та був відбір. Тому вважаю, що мені дуже пощастило, що так сталося. 

Віталій Дюга спеціально для XSPORT.ua