Крок за кроком до життя: як ветерани повертаються у спорт і перемагають

Ірина Павлюк

Наприкінці жовтня в Туреччині відбулися перші в історії World Abilitysport Beach Games – міжнародні змагання для параспортсменів з понад тридцяти країн. Україну на цих стартах представляли ветерани російсько-української війни, для яких спорт став не просто фізичною реабілітацією після поранень, а простором повернення руху, ритму й відчуття присутності в житті.

Додому команда повернулася з трьома медалями. Вадим Федоренко став чемпіоном у змішаному дуеті разом з турецьким спортсменом у дисципліні Para Laser Run та здобув бронзу у особистому заліку. Іван Артюх і Віталій Євсіков вибороли срібло у дуетах. 

І за кожною з цих медалей – не спортивний результат, а історія повернення.

«Це доказ, що ти не зупинився після війни» – Іван Артюх

Іван говорить про Туреччину як про простір рівності, де результат визначається виключно дією:

«Атмосфера на подібних змаганнях завжди чудова, в першу чергу через те що наявна справжня конкуренція, ніхто нікому не поступається. Деякі спортсмени з інших країн навіть не розуміють що ми не просто особи з інвалідністю, а ще й ветерани російсько-української війни, а для нас це ще й доказ того що ти не зупинився після війни і продовжуєш представляти свою країну на світовому рівні».

Для нього спорт став способом повернути контакт з тілом, життям і дією:

«Спорт повернув відчуття керування своїм тілом. Хто би що не казав, а спорт дуже допомагає в адаптації після ампутації. Я не обмежуюсь одним видом та тренуюсь і виступаю в різних дисциплінах, і це допомагає розширювати можливості, знайомитися з різними людьми, та просто круто проводити час після поранення».

І водночас – це про солідарність з тими, хто зараз на передовій відзначив спортсмен:

«Дуже важливо не тільки підтримувати ветеранів які повертаються до цивільного життя а і діючих військових які досі тримають фронт під постійною загрозою життю та здоровʼю».

«Тримати ритм, навіть коли важко» – Віталій Євсіков

Для Віталія спорт – це не про форму, не про змагання і не про «повернення до себе до війни». Це про сенс, не зупинятися, й долати пенрепони крок за кроком:

«Ми цілимось на результат, кожне тренування – виклик. Фізично – дуже важко, але тренер задає ритм і дисципліну. Наші діти і дружини теж дуже мотивують».

Для нього спорт – це більше ніж результат:

«Спорт – це про психологічне оздоровлення і соціальну адаптацію, це про Повернення до активного життя, це про продовження боротьби, але вже в паралімпійських видах, це про фінішний ривок, це про силу духу, це про незламність, це про нас Українців».

«Це спосіб вшанувати тих, хто не повернувся» – Вадим Федоренко

Для Вадима Федоренка Laser Run – це про вміння зупинитися всередині, коли тіло працює на межі. Це завжди дві сили, що йдуть поруч:

«Після бігу якщо задаєш великий темп дуже важко відновити дихання для влучного пострілу тому для мене особисто було важко саме концентрація в пострілах».

Він тренується у кількох видах і це стало для нього способом повернути собі відчуття сили:

«Окрім лазер рану я ще займаюсь кросфітом і плаванням, в комплексі це додає впевненості в собі та розвантажує розум. Це все дало змогу відчувати себе сильнішим і швидшим».

Для Вадим тренується не лише для себе,  вихід на старт – це ще й спосіб не втрачати зв’язок з побратимами.

«Для мене це як виклик, а для побратимів які отримали тяжке поранення – це приклад того що ніколи не потрібно здаватися і рухатись тільки вперед також своїми досягнення, я вшановую пам'ять про загиблих воїнів».

Не про медалі. Про людей, які вчаться жити знову

Команду готував Вадим Гуцалюк – ветеран і тренер Modern Pentathlon Ukraine (Kyiv Pentathlon). Як він сам говорить, він не працює зі «спортсменами» – він працює з людьми, які пережили війну, поранення, втрати, страх тіла і тишу після госпіталів і головне завдання – не «дати навантаження», а повернути відчуття опори на власне тіло, рух, день, ритм, себе.

«По роботі з ветеранами найголовніше – через фізкультурно-спортивну реабілітацію повернути хлопців до більш нормального цивільного життя. Я сам ветеран і знаю, як це необхідно, відзначив тренер».

«Ідея виникла в цьому році коли нас вперше запросили взяти участь у змаганнях які проходили в Литві. Спортсменів запрошуємо через реабілітаційні центри, соцмережі та ветеранські спільноти».

І, звісно,  як кожен наставник, він вірить у своїх підопічних до останнього. 

«⁠Як кожен тренер, я бачив своїх спортсменів серед призерів, емоцій на змаганнях зашкалюють», – ділиться Вадим.

Гуцалюк каже, що сьогодні в Україні вже існує багато державних програм для ветеранів – і це важливо. Адже справжня реабілітація – це не лише про тіло. Це про повернення до життя серед людей, про спільноту і можливість знову відчувати себе частиною руху вперед.

Він відзначає, що підтримка партнерів зараз критична – тому що саме вони допомагають спортсменам поїхати на змагання, потренуватися в команді, побачити світ і знову відчути себе в ролі того, хто діє, а не просто «відновлюється».

Коли бізнес не на відстані – а на рівні плеча

Участь української команди в Туреччині стала можливою завдяки Uklon, які повністю покрили витрати на поїздку та участь. У компанії пояснюють це дуже прямо:

«Підтримка ветеранів є одним зі стратегічних напрямів корпоративної соціальної відповідальності компанії Uklon. Адаптивний спорт допомагає не лише фізично відновитися після поранень, а й проходити якісну психологічну реабілітацію, відчути командний дух і повернути впевненість у власних силах».

Це партнерство не разове. Uklon розвивають інклюзивні рішення для щоденного життя, а не тільки для моментів перемог:

«Наш флагманський проєкт, Uklon Інклюзивний – клас спеціально обладнаних авто, для перевезення людей, котрі користуються кріслами колісними… Вартість на рівні звичайного класу. Без бюрократії. Авто можна викликати в пару кліків і воно може бути у райдера вже протягом 30–50 хв».

І те, що цей проєкт взагалі зібрався, – не випадковість. Олена Говорова, заступниця голови КМДА і бронзова призерка Олімпійських ігор, стала тим, хто з’єднав людей між собою так, щоб це стало можливо.

«Окрема подяка Олені Горовій, яка нас познайомила і допомагає координувати цю співпрацю. Завдяки таким людям подібні ініціативи стають реальністю», – підкреслили в Uklon.

Ця історія – не про те, що «можна все подолати». Вона – про життя, яке триває, коли поруч є команда і підтримка. Про людей, які не зупинилися і про тих, хто не відвернувся.

Це – не останній старт, і далеко не остання перемога.