«Потрібно сприймати стихію як друга, а не як ворога». Катерина Садурська – про унікальне занурення на 77 метрів і світовий рекорд

Українська фрідайверка Катерина Садурська відома широкому загалу своїми досягненнями у артистичному плаванні. Харків’янка є дворазовою чемпіонкою Європи, а також багаторазовою призеркою континентальних та світових першостей. З минулого року спортсменка робить собі ім’я у новому виді спорту, який до 2022 року був для неї просто хобі. Проте після повномасштабного нападу росії на Україну Садурська вирішила, що через фрідайвінг буде розповідати світу про те, що відбувається на Батьківщині.

І за час виступів у цьому виді спорту українка вже виборола срібло чемпіонату світу у категорії CNF (занурення без ластів), встановила рекорд України у вільному зануренні, пірнувши на глибину у 92 метри, а 22 липня цього року на Багамах Садурська встановила абсолютний світовий рекорд у категорії CNF, підкоривши глибину 77 метрів.

Про останні успіхи в кар’єрі Катерини ми з нею і поспілкувались. 

Катерино, що для тебе означає підкорення відмітки у 77 метрів та встановлення рекорду світу?

Для мене ці 77 метрів дуже особливе досягнення. Якщо подивитись на мою спортивну кар’єру, то можна побачити, що в мене було багато досягнень, але це буде стояти окремо. Воно більш свідоме, і відчувається як логічне продовження мого розвитку, як спортсмена, як атлета, як особистості. В мене тільки позитивні відчуття.

Кожного року після кожних змагань, я думаю, що може наступні вже будуть останніми, але потім я відчуваю, що в мене є ще якісь запитання до фрідайвінгу, до змагального процесу. Я відчуваю, що я люблю те, чим займаюсь. Ці 77 метрів сповнені любові і вдячності всім, хто мені допомагав на моєму шляху. 

Наскільки я розумію, ти опускалась без будь якого допоміжного атрибуту і це був найважчий вид занурення, так? Чому ти обрала саме цей вид занурення?

Дійсно, серед фрідайверів є такі жарти, що ця дисципліна для мазохістів, адже вона справді складна, але метри, які ти можеш підкорити, у порівнянні з іншими дисциплінами, не такі вражаючі. Тут дійсно важко. Проте мені подобається.

Мені подобається, коли я використовую своє тіло на повну, коли я відчуваю, що виклалась на усі 100%. Ця дисципліна допомагає мені поєднувати розвиток фізичних якостей та ментальну складову, яка приваблює мене у фрідайвінгу. Плюс вона в мене гарно пішла з самого початку, я в ній продовжую розвиватись. Але це не означає, що я не пірнаю в рамках інших дисциплін, я роблю і це. 

Що ти відчуваєш, коли занурюєшся?

Кожне занурення різне. Далеко не завжди гарний та успішних нирок – ідеальний. Я намагаюсь тримати фокус тут і зараз, бути в моменті, контролювати все, що відбувається. Намагаюсь бути якомога більш ефективною, і фокусуватись на тому, що мені допомагає.

Перед зануренням я намагаюсь розслабитись, відпустити усі зайві думки. Потім я роблю великий вдих, повертаюсь лицем до води, і ми починаємо. З початку занурення є невелике хвилювання, якому я намагаюсь не дати перерости в страх. Тримаю його на тій стадії, коли воно є приємним і додає сил. На перших метрах потрібно подолати позитивну плавучість, тому потрібно ефективно зануритись, а через 15-20 метрів я відчуваю, що занурюватись стає легше. Проте аби продовжувати ефективно це робити я продовжую працювати, і вже десь на 45 метрах я перестаю це робити, і входжу в фазу вільного падіння, коли мене просто затягує на глибину. Тоді я можу зекономити сили, концентруючись на тому аби підтримувати правильний внутрішній стан і вирівняти тиск.

Якщо в першій частині занурення все вдалось, то я досягаю заявленої глибини, беру тег, і починається найважча частина. Адже пірнути це половина справи, потрібно ще повернутись на верх. І от та сама сила, яка допомагала мені зекономити енергію на шляху до низу, мені потрібно її подолати, та ефективно працювати аби підійнятись. Це процес дуже енергозатрат ний. Я намагаюсь фокусуватись на моменті, на рухах, на техніці, і сканувати свій стан.

На 30-40 метрах я зустрічаю першого сейфіті, пізніше другого. Вони ніби як янголи-охоронці символізують, що залишилось вже недовго. А потім я, як на ліфті, підіймаюсь останні метри, роблю відновлювальне дихання, роблю протокол, щоб судді зафіксували, що я справилась з заявкою і що я в адекватному стані. Це якщо коротко (посміхається). 

Перші рази було страшно занурюватись? Як ти борола страх?

Відео занурення спортсменки на 77 метрів

Так, звичайно, страшно. Наприклад, ось тут на Багамах, де я зараз виступала, в воді дуже темно. Я ніколи не пірнала у такій темноті. І перші занурення тут були емоційні. Проте потім організм адаптується, просто потрібно зробити крок назад, не вимагати від організму всього і відразу. Потрібно виправляти різні моменти один за одним, фокусуватись на процесі, і сприймати стихію як друга, а не як ворога. Потрібно відчувати, що ти це її частина, частина природи, частина чогось більшого.

Велика частина цього спорту це бути в єдності та гармонії з природою. Досягнення приходять не через силу і стрес, а через розвиток, прийняття, і зовсім інший рівень взаємодії зі світом.

Розкажи будь ласка про змагання Vertical Blue.

Це легендарні змагання. І легендарні вони саме через те, що на них зазвичай всі приїжджають ставити рекорди. Тут унікальні умови, зокрема Dean's Blue Hole, в якому проводяться ці змагання. Це така діра, глибиною у більше ніж 200 метрів, що дозволяє нам не залежати від погодних умов, адже тут немає підводних течій, і є більше шансів показати гарний результат. Також тут просто ідеальна температура води. Загалом тут дуже приємна атмосфера.

Як я вже сказала, тут була поставлена велика кількість світових рекордів. Цього року змагання проходили 10 днів. Було три акти по три дні з перервою між ними. Кожен спортсмен мав шість спроб, і як він їх використовував це вже суто справа спортсмена. Ти міг присвятити їх одній дисципліні або спробувати себе в усіх дисциплінах, і поборотись за загальній залік.

Я сфокусувалась на своїй дисципліні, але також змогла зробити два занурення у інших дисциплінах, і цього було достатньо щоб посісти друге місце у загальному заліку, і третє місце у заліку занурення по тросу. Що я вважаю надзвичайно успішним результатом, враховуючи той факт, що я практично не тренувала інші дисципліни.

Наскільки ти пишаєшся тим, що ти українка, яка встановлює світові рекорди у такій важкій дисципліні?

Я дійсно пишаюсь тим, що я українка, і маю змогу представляти Україну на міжнародній арені, і використовувати свій голос для того аби донести правду про війну в нас на Батьківщині, для того, щоб розповісти про силу українського народу та дати трохи позитивних новин нашим співвітчизникам. Останні 7 місяців, коли я була вдома, було дуже важко слухати наш інформаційний фон. Нам всім інколи потрібна позитивна підпитка. І тому я їхала сюди саме з цією метою.

До минулого року фрідайвінг був моїм хобі, і я займалась цим тому, що я це люблю. Проте з минулого року і початку великої війни у кожного з нас з’явилась додаткова відповідальність, і я обрала цей вид спорту не тільки як спосіб вижити (а він дійсно мені допоміг), але і як місію представляти Україну якомога краще на міжнародній арені. Я відчуваю мотивацію в цьому і я вдячна кожному українцю за силу, підтримку та натхнення. І кожному воїну, який боронить нашу землю особисто вдячна за те, що маю змогу тренуватись вдома, в Україні. Це важко, але можливо. І цим я завдячую усім нашим силам оборони. 

Які плани на найближче майбутнє?

Вже сьогодні я лечу до Гондурасу, де буду брати участь у чемпіонаті світу за версією CMAS, який буде проходити з 19 по 27 серпня. До цього я там проведу тренувальний збір. Змагальний сезон в мене тільки розпочався, настрій хороший, мотивація також. Перемога на Багамах це класно, але попереду ще багато справ.

Я дуже вдячна кожному вболівальнику за шалену підтримку. Якщо чесно, я не очікувала такого розголосу, і тепер я відчуваю велику відповідальність. Але і шалену вдячність. Вірю, що мої досягнення надихнуть українців. Наша сила в єдності. Слава Україні!

Олександр ЧЕПІЛКО, для XSPORT.ua