Стрибки, що змінюють: Софія Лискун – про війну, любов і власну систему перемог
Дуже відверте інтерв'ю з триразовою чемпіонкою Європи та призеркою світової першості зі стрибків у воду
близько 2 місяців тому
Ірина Павлюк
Нещодавно українська збірна зі стрибків у воду повернулася з Суперфіналу Кубка світу, а вже за два тижні новий виклик – чемпіонату Європи в Туреччині. Ми поговорили з триразовою чемпіонкою Європи, призеркою світової першості Софією Лискун про спорт і життя поза ним, страхи й амбіції, особисті мрії та те, як народжуються ідеї для купальників, що вже підкорюють міжнародну арену.
«Я змінилася повністю: від характеру до поглядів на життя»
– Софіє, що змінилося в тій маленькій дівчинці, яка плакала на перших тренуваннях і яка вперше стрибнула з вишки у 8 років?
– Багато чого змінилося, починаючи з характеру, закінчуючи цінностями та глибоким розумінням.
– Ви «входили в смак» дуже швидко – так в одному з інтерв'ю розповідала Тамара Токмачова. Безстрашність – це ваш стиль? І чи вона допомагає у житті?
– З приводу того, що все робила швидко і без страху. Так. У житті це допомагає, тому що з такою напористістю можна багато зробити в цьому житті (посміхається).
«Мої батьки просто віддали мене у спорт. Все інше – це я»
– Батьки для спортсменів – часто рушійна сила. А у вашій історії?
– Батьки в кар'єрі – майже ніякої ролі не зіграли, тільки віддали мене в цей спорт і все. Все інше – це вже мої переступи через свій же характер, тисячі розмов з тренерами та мільйон інших думок про спорт.
«Париж кращий за Токіо... Але хочу більше»
– Ваша участь в Олімпіаді в Парижі – це вже історія. Якими залишилися відчуття: щастя від участі чи голод до медалі?
– Олімпіада в Парижі – мені сподобалося і був кращий результат, ніж у Токіо. Мені здається кожному спортсмену хочеться набагато більше від Олімпіади, зрозуміло що хочеться медаль – для цього потрібно працювати в кілька разів більше і може навіть міняти систему підготовки.
– Ваша мрія – перша олімпійська нагорода у вишці. Після Парижа вона стала ближчою чи лише амбітнішою?
– Так, така мрія ще залишилася, але від розуміння скільки потрібно всього зробити для цієї медалі, трохи підбиває тебе і ця мрія не на першому місці, є багато інших.
– Що зміниться у підготовці до Лос-Анджелеса-2028?
– По підготовці – поки що не знаю, але точно знаю, що зміниться багато, це навіть на внутрішніх відчуттях я відчуваю
– Виступи 2024-го року – Суперфінал Кубка світу, ЧС – дали вам більше впевненості чи викликів?
– Вважаю, що дали більше впевненості. Працюватимемо більше і чіткіше для того, щоб далі показувати кращий результат
«Коли стрибаю – обробляю більше 50 думок за секунду»
– Коли ви стрибаєте – це більше про фізику чи про психологію? Що складніше опанувати?
– Коли стрибаю – воно все в купі, ти повинен вміти в одну секунду у своїй голові пропустити і обробити більше 50 думок – з приводу стрибка-початку, стрибка і психологічну частину себе теж повинен контролювати в цей момент, і правильно себе налаштовувати
«З тренером важливо чути один одного – тоді і буде результат»
– Тренер – один з ключових людей у житті спортсмена. Ваша співпраця з наставником – це вже більше ніж просто «спортсмен-тренер». Як би ви описали ці стосунки сьогодні?
– Стосунки з тренером – це важливо, але ще важливіше, щоб з двох сторін один одного чули люди, тоді буде впевненість і результат. Наші стосунки більше як тренер-спортсмен.
– Як часто сперечаєтесь з тренером? Як ви вирішуєте суперечки?
– Спочатку ми можемо обурюватися, а потім через певний час або в кінці тренування все це обговорити і на цьому закрити всі питання
– Ви разом пройшли багато: сльози, травми, перемоги. Що вам допомагає не вигоріти в цій довгій і непростій співпраці?
– Розуміння того, що я можу більше і я знаю, що я можу більше, і я до цього прагну – пророблюючи величезну роботу щодня. Тренер також знає, що я можу і як я це можу зробити, тому коли моменти втоми приходять, настає момент підтримки, розуміння та інший підхід до роботи
– В одному з інтерв’ю ви розповідали, що ви з Іллею Цилютіним перед виступом часто заключали парі, чи залишилась ця традиція зараз, якщо так яка мотивація?
– Ні (посміхається). Зараз ми так уже не робимо, забули про це.
«Дім – для мене, в першу чергу – це люди, а потім уже внутрішній стан»
– Ви переїхали до Києва з Луганська після початку російської окупації в 2014-му. Що для вас сьогодні «дім»? Це місце, люди, чи внутрішній стан?
– Дім – для мене, в першу чергу – це люди, а потім уже внутрішній стан.
– Як війна в Україні змінила вас – як людину, як спортсменку? Чи відчуваєте відповідальність бути символом сили у складні часи?
– Для мене війна триває більше 10 років, я пережила дуже багато в Луганську і коли їхала до Києва сподівалася, що такого більше не станеться, але все повторюється, звичайно, не так, як було в Луганську, але все ж таки хотілося б, щоб швидше все закінчилося, та жити без тривог і ракет.
Як війна змінила мене як людину? – у мене завжди по життю був девіз – «життя одне, а раптом завтра помремо».
Тільки з роками війни – цей девіз все більше і більше став правдою. Я щодня можу проживати так, ніби сьогодні він останній.
«Зараз я не в стосунках. Але якщо вони здорові – спорту не заважатимуть»
– Що для вас означає особисте життя зараз – ви у стосунках? Чи спорт залишає на це простір?
– Я була у стосунках, але нещодавно вони закінчились. Я вважаю – якщо це здорові стосунки – вони не будуть тобі заважати у спорті.
Якщо це якийсь аб'юз і щось на кшталт – це заважатиме не тільки спорту, а й тобі як особистості.
– Який вигляд має ваш «звичайний день» без стрибків? Є речі, які ви робите для себе, без графіку, без камери?
– Звичайний день без спорту – я можу цілий день провести в комп'ютері граючи в Dota 2, можу гуляти з друзями, відвідувати цікаві івенти, люблю техно, ходжу на техно івенти.
«Fenix – це не просто купальники, це мій спосіб творити»
– У 2024 році ви представили власний бренд купальників. Як виникла ця ідея – з потреби, протесту чи творчості?
– Ця ідея була в моїй голові ще в 2020-2021 роках, тільки я не розуміла як мені і де її розвинути, і з ким працювати. Деякі люди мені давали допомогу, назвемо це так, але це все було не те, що мені потрібно. Потім на два роки десь я закинула цю ідею і ось у 2024 році: згадавши це, я почала вже все робити самостійно і шукати все те, як потрібно саме мені, і я знайшла. Це творчість, я люблю таке.
– Ваші купальники стали популярними серед юних українських спортсменів. Що для вас важливо в дизайні: функціональність, естетика чи емоція?
– Для мене важливо все, кожна деталь і кожна дрібниця, це ручна робота, над кожним купальником проведено дуже багато часу і багато людей над ним працювало, щоб вони були саме такими, якими є. Емоції автоматично з'являтимуться від побаченого, тому що такого немає на світовому ринку
– Ви казали, що купальник має бути «другою шкірою». Це глибока метафора. Що ви в неї вкладаєте?
– Друга шкіра – це як факт, коли ти в купальнику від Fenix, ти ніби не відчуваєш його на собі, тому що він зроблений з тієї тканини, яка лягає на тебе як «друга шкіра» тобі комфортно робити в ньому все, що завгодно.
– Ви вже відчуваєте себе не лише спортсменкою, а й підприємницею? Чи є амбіції розширювати бренд за межі спорту?
– Ну трохи так, так як ідей у мене багато і хотілося б їх втілити, я думаю з часом буде ще щось нове та цікаве (загадково посміхається). Я вже виступала і стрибала в купальниках закордоном, і мої колеги з інших країн оцінили мої купальники і взяли сторінку інстаграм, де можна їх придбати, так що бренд вже розширюється завдяки моєму спорту та виступам.
– Як реагують ваші колеги-спортсмени на вашу творчу сторону? Чи є підтримка, чи більше скепсису?
– Ой, чесно... Мені байдуже, що там хто говорить, якщо навіть щось говорять про мене, це показник того, що моє життя цікавіше, ніж їхнє.
– У ваших купальниках молоді спортсменки входять підкорювати міжнародну арену, що відчули вперше, коли це відбулося?
– Мені стало приємно і це мило виглядає зі сторони.
«Героїв немає. Я – свій герой»
– Ви – одна з тих, хто надихає молоде покоління дівчат в Україні. Що б ви сказали юній спортсменці, яка тільки починає?
– Завжди вір у себе! Навіть коли в тебе ніхто не вірить, вір у себе до останнього, адже якщо є вогонь всередині, то його не так і важко перетворити на щось більше.
– Хто надихає вас – у спорті, в житті, у стилі? Є «свої герої»?
– Героїв немає, сама собі герой. У мене немає ідолів та ідеалів, і всього такого, тому що – немає межі досконалості, потрібно з кожним днем ставати кращою версією себе, а не копією іншої людини.
«Через 10 років? Дизайнер, тренерка, бізнесвумен»
– Чи є у вас потаємна мрія, яку не афішували публічно? Може, зовсім не зі спорту?
– Багато чого хочу, наприклад, собаку, але зараз не час для цього.
– Уявіть себе через 10 років: тренерка, дизайнерка, мама, бізнесвумен – що з цього найближче вам у майбутньому?
– Хм, тренер, дизайнер – це точно, бізнесвумен – думаю теж так, а ось мама це якось згодом.
– І останнє: якби можна було повернутись на перше тренування – що б ви сказали тій п’ятирічній Софії?
– Я плакала тоді сидячи у залі і хотіла до мами. Я б сказала – все вийде, тільки спробуй.
Поділитись
