Ганна Різатдінова: «Спорт вищих досягнень може бути насолодою, але на це піде набагато більше часу»

Ганна Різатдінова – чемпіонка світу та медалістка Олімпійських ігор в художній гімнастиці. 

Вона одна з головних красунь в українському спорті, а також ефективний менеджер та управлінець, яка вже чотири роки успішно розвиває власну академію. 

Про переломні та значущі моменти в кар'єрі, академію Різатдінової, підсумки Олімпіади в Парижі, соціальні проекти, Таїсію Онофрійчук, Ірину Дерюгіну та багато іншого Ганна поділилася в ексклюзивному інтерв'ю XSPORT.   

- Ганно, розкажіть, якими проектами зараз займаєтесь?

- Основний мій проект – Академія Різатдінової. Під цей проект зараз підв'язано все. В умовах війни утримати те, що ми створили, продовжувати розвивати спортивну діяльність дуже складно. Щодня ми стикаємося з певними труднощами. На перших етапах – це була наявність бомбосховища, адаптація його під тренування, наявність генератора та освітлення. Щоразу щось нове додається. Наша академія художньої гімнастики не стоїть на місці й досі. Ми розвиваємось, намагаємося відкривати нові філії. Розумію, наскільки потрібна підтримка молодому поколінню, як їм складно. Дуже багато дітей виїхали за кордон. Дуже багато тренерів також виїхало. В тому числі і у нас. Це ми дуже складно переживали. Специфіка нашого виду спорту така, що дитина прив'язується з найменших років до тренера. У художній гімнастиці змінити тренера – це як відірвати дитину від мами. 

- Цілі, з якими відкривали академію Різатдінової колишні чи змінилися?

- Коли спочатку відкривала академію, її концепція полягала в тому, щоб дати дівчатками можливість займатися улюбленим видом спорту без пресингу, без образ, без комплексів і принижень. Ґрунтуючись на своєму досвіді, багато в дитинстві, ще в Криму, чула, що не підходжу для цього виду спорту. У художній гімнастиці є певні стереотипи та якісь ідеали. Якщо ти не підходиш під них, то можеш почути, що якась не така. Дівчаткам деяким нав'язують цей комплекс з раннього дитинства, а їм потім з цим жити все життя. Вирішила зробити місце, де діти можуть екологічно займатися спортом. Була першовідкривачкою у цьому напрямі. Зараз багато спортивних клубів також беруть цю модель – спорт без пресингу. У художній гімнастиці та у фігурному катанні з дівчаток за короткий період вичавлюють максимум, роблять чемпіонками будь-якою ціною. Можливо, більшість людей чекає, щоб я підготувала олімпійську чемпіонку. Я спробувала дати умови, яких не було у мене самої – красивий зал у центрі міста, хороший тренерський склад, комфортні роздягальні. Тренери у нас при першій зустрічі не скажуть, що в тебе не ті ноги чи руки, та що не підходиш для гімнастики. Вони навпаки надихнуть і знайдуть слова, щоб маленькій трирічній дівчинці дати мотивацію. Основною метою було – це. У той же час, для мене як для професійної спортсменки важливим є результат. 

- Війна внесла корективи до планів? 

- Війна, звісно, внесла корективи. Ми змінили зал, змінився тренерський склад, набір дітей. Через це все було дуже важко проходити. Тим не менш, ми зберігаємо основну мету – щоб діти з бажанням приходили на тренування. Хотіла зламати стереотип і показати, що спорт найвищих досягнень може бути в задоволення. На це піде набагато більше часу. Звичайно, легше відмовитися від школи, а ходити на два або три тренування в зал і за будь-яку ціну досягти результату. Але потім ми маємо поламані долі дівчаток. Коли ти маєш гарну атмосферу в залі, коли поважне ставлення до дитини, це займає більше часу. Академії Різатдінової вже чотири роки. Як можна підготувати спортсмена найвищого рівня за чотири роки? На це потрібно більше часу. На даний момент ми змінюємо стереотипи, що склалися довкола нашого виду спорту. Ми – молоді, прогресивні, у мене дуже юна команда і ми так само вчимося щодня. Ми шукаємо підходи до дітей, дивимося, що працює, а що – ні. Ми рухаємось до результату. Але нашим гімнасткам зараз по вісім-десять років. Вони посідали призові місця на чемпіонатах Києва, брали участь у чемпіонаті країни. Багато дівчат через війну поїхали. Тим не менш, ми знаємо свою мету і рухаємося до неї. 

- Розкажіть про соціальний проект «Залізна Зміна».

- Я амбасадор цього проекту. Щоразу, коли зустрічаюся з дітками, переживаю. Не з чуток знаю, що таке підлітки і як у їхньому віці непросто. Зацікавити та мотивувати їх набагато складніше, ніж дорослу людину. Діти з різних регіонів. Багато з окупованих територій. Не всі знають, що таке художня гімнастика. Зробити так, щоб їм було цікаво протягом нашої розмови – це своєрідний виклик. Що мене вражало, після кожної зустрічі діти були зацікавлені, ставили запитання. Запитували, чим зараз займаюся, чи є життя після спорту та багато іншого. Щоразу розумію, що роблю все правильно. Можливо, у майбутньому хтось з цих діток стане тренером, спортивним менеджером, а може й медалістом великих змагань. 

- Соціальний проект «Gen.Ukrainian. Лікуємо невидимі рани українських дітей». 

- Багато дітей постраждали від війни, чиїхось батьків вбили на очах. Багато дітей дивом вижили. Їм намагаємось допомогти, насамперед психологічно. Організатори постійно залучають медійних людей для зустрічей, підтримки. Знала детально деякі історії і дуже переживала, як дітки відреагують. Була маса думок у голові. Було дуже важливо встановити контакт з ними. Все вийшло!

Насамкінець ми веселилися. Усі спробували попрацювати з м'ячиком, зі стрічкою, трималися за олімпійську медаль, загадували бажання. Діти – чудові! Вони – наше майбутнє. Не кожен дорослий пережив би те, з чим ці діти зіткнулися в ранньому віці. 

- Чи стежили за Олімпіадою, представницями України у художній гімнастиці?

- Так звичайно. Була на зборах на той час. З дітками дивилися трансляцію. Почну з дівчаток з групових вправ. Шалено за них вболівала. Ще за півроку до Ігор у Парижі я працювала тренером збірної. З дівчатами була на зборах в Японії. Серйозний збір пройшли протягом місяця. Бачила зсередини підготовку. Багато спілкувалася з дівчатами. Намагалася підтримати їх, виходячи зі свого досвіду. 

Розуміла їхній стан, хотілося допомогти, щоб десь не зійшли зі шляху раніше через мандраж, відповідальність. Шалено хотіла, щоб групова вправа зробила якийсь історичний момент і здобула нагороду на Олімпіаді. Дівчатка на це заслуговували! Так скажу навіть, іноді дівчатка у групових вправах старанніше працюють, ніж в індивідуальній програмі. Вважаю, що цей вид програми недооцінений. Спортсменів в особистих змаганнях знають усі. А дівчатка у груповій вправі завжди у тіні. Хотілося, щоб фурор стався, і після першого виду програми він міг статися! Дівчатка були другими. Все було в їхніх руках. Щось завадило. Нині можна лише гадати, що саме. Дуже багато різних думок. На жаль, факт залишається фактом. Було дуже шкода, адже програма була виграшною. Зала тоді просто вибухнула від захоплення. Можна переглянути відео. Були розкішні костюми, хороша програма, високий коефіцієнт складності – все збігалося. Але знову ж таки – це спорт. Є наступні чотири роки на аналіз помилок. У мене так само було після результату в Лондоні та десятого місця. Наступні роки міркувала, що зробила не так, що треба змінити, щоб на іграх в Ріо-де-Жанейро здобути медаль. Перша поразка – не завжди сигнал, що потрібно зійти з дистанції. На цьому досвіді треба піти далі з розумінням, що потрібно поміняти. 

- Які враження залишилися від особистої програми та виступу Таїсії Онофрійчук? Перед стартом Олімпіади відбулася заміна. Наскільки це сильно вплинуло на кінцевий результат?

- Мені важко коментувати цю ситуацію, скажу чесно. Це – рішення тренера збірної. Ми з дівчатами – колеги. Прекрасно ставлюся до обох – Віки та Таїсії. Знаю одне, що в перший день Олімпіади Таїсія Онофрійчук зробила щось неймовірне! З усіма, з ким спілкувалася з закордонних колег – фахівцями, суддями – усі в один голос стверджували, що Тая стала сенсацією першого дня програми. Ніхто від неї такого не чекав. На другий день уже всі чекали. До хорошого звикають швидко. Усі, включаючи мене, думали, що буде медаль. З тим натиском, з яким вона виходила першого дня програми здавалося, що Тая не боїться нічого. Думала, як цій малечі не страшно? На другий день зіграв роль вже вантаж відповідальності. Себе якщо порівняти – у Лондоні ніхто не чекав на результат, а вже в Бразилії розуміла, що права на помилку немає. Усі тут також встигли повісити медаль на Таїсію. Можливо, через цей тиск і так склалося все. Знову ж таки – це її перша Олімпіада. У Таїсії все попереду! Головне, щоб вона не зупинялася. 

- Хтось з чинних спортсменок збірної імпонує, нагадує Вас саму?

- Зараз сміємось і з усмішкою згадуємо з тренерами ситуацію, але до останнього ніхто не знав, що з мене вийде у гімнастиці. У двадцять років ти до кінця не розумієш, що буде далі. Згадуючи себе, то у цьому віці ще не усвідомлювала, чи варто мені кидати гімнастику чи продовжувати. Ніколи не знаєш, коли гімнастка розкриється, коли стане більш відповідальною, емоційною та жіночною. Зі збірної команди України можу виділити Поліну Каріку. Вона пробула весь чотирирічний цикл другим номером після Віки Онопрієнко, але потім зазнала травми. Є в ній щось, що чіпляє – якийсь особливий стиль. Наразі Поліна відновилася після пошкодження. Подивимося, як буде, загадувати у нашому виді спорту не можна. Тут дуже своєрідний вид спорту, де мають зійтися усі компоненти. Також можу виділити Анастасію Ікан. Ця гімнастка нагадує мене щодо працьовитості. У неї може не завжди все виходить. Але я завжди оцінюю гімнасток по працьовитості. Заходжу до зали і може стояти шалено талановита гімнастка. Будь-який професіонал скаже, усе – потрібно з нею працювати. Я дивлюся під іншим кутом. Для мене талант – це насамперед працьовитість. Може стояти п'ять гімнасток з ідеальними параметрами. Я ж зверну увагу на ту, яка має колосальне бажання, працьовитість та фанатизм. Швидше працюватиму з такою. 

- Зустрічне питання – працьовитість перемагає талант?

- Однозначно! Взяти той же футбол – подивіться на Кріштіану Роналду. Скільки років він на найвищому рівні завдяки старанності, дисципліні та професійному ставленню до справи. Якщо брати до уваги наш вид спорту, то у довгостроковій перспективі працьовитість також завжди перемагає талант. 

- Ірина Дерюгіна – стала президентом Федерації гімнастики України. Наскільки це позитивно позначиться на майбутньому у Вашому виді спорту?

- Більш харизматичної, досвідченої та титулованої людини у гімнастиці у нас немає в країні. Те, наскільки ця людина самовіддано віддається цьому виду спорту – нема з чим порівняти. Тут маю на увазі не лише роботу в залі. Всі ці роки останні вона виборювала усунення росіян. У плані професіоналізму Ірині Дерюгіній немає рівних. Мені здається, це очевидний та об'єктивний вибір.

- Ви – чемпіонка світу, медалістка Олімпійських ігор – одна з найвідоміших та найтитулованіших українських гімнасток. Яка порада дівчаткам, які хочуть піти цим шляхом?

- Якщо ви вибираєте цей вид спорту і присвячуєте йому час, і вся ваша родина живе цією справою – віддавайтеся на повну! Спорт відкриває двері та дає багато можливостей. Ти можеш записати своє ім'я назавжди в історію. Зараз у світі через медіа величезний інтерес до атлетів. Спорт повертається, є божевільний інтерес медіа, як це було раніше. Можливість представляти свою країну на олімпійських іграх, бути на п'єдесталі – це подія на все життя. Заради цього варто докладати зусиль. Можу сказати так – багато чого було в житті, але перебити за емоціями Олімпіаду – мало що може. 

- Яку ситуацію у Вашій кар'єрі можна назвати переломною?

- Переломна – однозначно Олімпіада в Лондоні. Начебто і фіналісткою олімпійських ігор стала, і все непогано було. Але себе з'їдала зсередини. Сама себе накрутила, що це дуже поганий результат, що підвела країну, батьків. З'їдала себе. Далі був переломний момент, коли вирішила продовжити. Бог тоді перевіряв здамся чи ні. Але стала наступного року чемпіонкою світу! 

- Які ж моменти у кар'єрі найзнаковіші?

- Перший знаковий момент – коли стала чемпіонкою світу. До цього чемпіонки світу здавались мені недосяжними – Тимошенко, Безсонова. Як я можу бути серед їхнього числа? Так у молодому віці зневірилася у собі. Але в результаті праця дала свої плоди. Другий знаковий момент – Олімпіада в Ріо. Тоді на кону було все – моє дитинство, всі мої юнацькі, підліткові роки та праця вкладена в цей час. Наразі спортсмени можуть взяти паузу в кар'єрі, подумати повертатися чи ні. Народити дитину, потім повернутися. У нашому виді спорту – це неможливо. Навіть тижневий відпочинок тебе повертає на десять кроків назад. Розтяжка погіршується, йде набір ваги. У цьому жорсткому режимі прожити два олімпійські цикли – було дуже складно. За кілька днів до ігор прокручувала в голові, а якщо не складеться, що якщо не візьму медаль, заради чого далі жити в спорті?!  На той момент дуже великий тиск був. Усі цілі та мрії були пов'язані з олімпійською медаллю. Зрештою все зійшлося і вийшло! Коли повісили медаль – це були неймовірні емоції.

- Ви одна з найкрасивіших та найвитонченіших українських спортсменок Які оригінальні колаборації пропонували бренди?

- Спортивні колаборації – це щось рідне, до чого звикла. Були зйомки для Vogue – це новий напрямок, нетиповий та нестандартний. Дуже класна зйомка була з Cartier.

Віталій Дюга спеціально для XSPORT.ua