Історія прориву без хепіенду. Як збірна України втратила свою головну зірку
Плотницький заявив про завершення кар’єри в складі національної команди у статусі гравця
2 місяці тому
Волейбольну спільноту України сколихнула гучна новина. Головна зірка збірної України Олег Плотницький оголосив про завершення кар’єри у національній команді. Хотілось би сказати, що ще згаряча та неочікувано, але для тих, хто давно слідкує за цією ситуацією – все навряд так буде виглядати.
Олег був ключовим гравцем збірної U20 на чемпіонаті Європи-2016, де українці сенсаційно дісталися до фіналу. У півфіналі українці відігралися з 8:13 – якраз на видовищних подачах Олега. З того складу багато гравців або викликалися до національної команди, певними моментами будучи основними у стані «синьо-жовтих» або і досі грають на цих ролях.
Вже наступного 2017 року Плотницький дебютував у складі національної команди, а досить скоро став капітаном дорослої команди. З цього часу, отримавши поповнення однієї з найбільш талановитої бригади молодих гравців в історії нашої країни, справи команди пішли вгору.
З першого великого успіху пригадується Євроволей-2019. Збірна України вперше за 14 років кваліфікувала на чемпіонат Європи та одразу подолала груповий етап (ставши у секстеті третьою). У 1/8 фіналу сталася перша сенсація – українці на тай-брейку переграли досить потужну збірну Бельгії. Далі на «синьо-жовтих» чекав ще один міцний суперник в особі збірної Сербії. Тут все також дійшло до так званої волейбольної рулетки – балканці здобули перемогу та пройшли далі. Окрилені успіхом, серби взагалі зробили диво ти виграли той ЧЄ.
Наступний великим турніром для команди був Євроволей-2021. Там українці нерівно виступили у групі, але з того ж третього місця пройшли до плей-оф. Тут на українців неочікувано чекали росіяни, які після срібла Олімпіади-2020 несподівано у групі стали тільки другими. Перчинки до зустрічі надавати не треба було жодної, з огляду на напад росії на Україну ще у 2014 році. Але мотивацію українцям все ж додали – команді пообіцяли 10 мільйонів гривень призових у разі перемоги. Перша партія залишилася за «синьо-жовтими» (до речі, перший виграний українцями сет в історії протистоянь цих збірних), але на більше підопічних Угіса Крастіньша не вистачило.
До першого в історії ЧС для українців у 21 столітті варто згадати і виступи у Золотій Євролізі. Якщо у 2021 році українці у фіналі поступилися своєму криптоніту – збірній Туреччини, у якої виграти не можуть і донині, то у 2022 році поразки у Фіналі чотирьох Чехії та Хорватії стали дійсно несподіваними.
Далі був вищезгаданий ЧС-2022. На нього збірна України не відібралася, але після повномасштабного нападу росії на Україну у 2022 році та відсторонення рашистів, саме «синьо-жовті» за добором по рейтингу отримали місце на світовій першості. І там не підвели. Традиційно, перший матч для нашої команди був невдалим (поразка від Сербії 0:3), але далі українці набрали хід. Здобувши дві перемоги у наступних матчах, у 1/8 фіналу «синьо-жовті» потрапили на Нідерланди. Хоч українці і не вважалися фаворитами, але збірна України просто-таки з’їла головну зірку нідерландців Німіра Абдель-Азіза та розгромила суперника у трьох партіях. Далі була збірна Словенії та 11-тисячна арена у Любляні. Матч вийшов гідним, але домашня арена гнала словенців до перемоги до останнього розіграшу – і так воно і сталося (3:1 на користь одного з господарів ЧС-2022).
Далі був 2023 рік – один з найскладніших для збірних за дуже довгий час. На «синьо-жовтих» очікували чотири турніри Золота Євроліга, Кубок Претендетів, чемпіонат Європи та відбірний олімпійський турнір. Золота Євроліга, як і Кубок Претендентів залишили змішанні відчуття – двічі поспіль поступилися Туреччині – у фіналі ЗЄ-2023 та півфіналі КП-2023. За це президент ФВУ Михайло Мельник висловив своє невдоволення. Це було не перше непорозуміння між функціонерами федерації та членами національної команди, але, схоже, воно стало одним з чинників, які наблизили ситуацію до точки кипіння.
Якраз напередодні підготовки до КП-2023, цей конфлікт вийшов назовні. Велика кількість збірників у своїх соцмережах розмістила пост (той самий знаменитий лист Gold generation), що через розбіжності у певних питання, виступи гравців у наступних турнірах знаходяться під великим питанням. Ситуацію влагодити вдалося, але без втрат не обійшлося, – враховуючи відсутність у подальшому Віталія Щиткова, з основного пасуючого команди зробили цапа-відбувайла.
Турнір у Катарі завершився бронзою, яка не дозволила кваліфікуватися до Ліги Націй на наступний сезон. А далі був чемпіонат Європи-2023. Команда зі старту виглядала немов би розібраною, Плотницький, попри проблеми зі здоров’ям намагався грати. Ситуація виглядала трагікомічно, бо з ФВУ надходили повідомлення про травму Плотницького, у той час як мама Олега заявляла, що жодних проблем зі здоров’ям немає. Матч з Фінляндією (3:2), який міг стати для команди останній, Олег завершив наступним коментарем:
Це лайно, а не гра, це просто жах. Краще програти 0:3, ніж отак виграти 3:2. Це повний жах. Чи маємо ми шанс вийти далі, якщо виграємо в Іспанії? Це не має значення, це не має сенсу, ми граємо як лайно, краще поїхати додому.
Чи це була спроба змотивувати команду, чи просто крик відчаю, вирішувати кожному. Але після цього команда заграла. Перемога над Іспанією, яка дозволила вийти на третє місце і вийти до плей-оф. Далі була збірна Португалії, яку також перемогли «всуху». Але потім чергове випробування словенцями – як на ЧС-2022, як у групі ЧЄ-2023, так і у чвертьфіналі Євро ситуація залишилася тією ж. Боротьба, але поразка 1:3.
Далі була можливість вийти на Ігри-2024. Потенційно, перші в історії нашої країни, якщо казати саме про чоловічу збірну з волейболу. Але зробити цього не вдалося – роль темної конячки, яка змогла всіх здивувати на себе взяла збірна Німеччини, що виграла всі 7 матчів. Враховуючи прорив у рейтингу FIVB, цей змагальний рік можна було би з певної сторони занести у плюс.
Щоправда, навряд вдасться це зробити. Занадто проблематичним вийшов рік, який мав і вплив на подальше майбутнє команди. У 2024 році 8 гравців національної команди під різними приводами (від бажання відновитися після важкого сезону до непорозумінь з організаційних питань). Результатом стала оновлена збірна України з новим головним тренером Раулем Лосано (зміна на чолі команди Угіса Крастіньша приводом неприїзду не називалася, але коментарі гравців що з ними навіть з цього приводу не спілкувалися та неоднозначні коментарі щодо нового наставника можуть свідчити, що це також стало однією з цеглин нового витка конфлікту).
Для когось, можливо, неочікувано, але в оновленому складі українці зуміли виграти Золоту Євролігу-2024. Завдяки минулорічному прориву у рейтингу FIVB, ще до КП-2024 питання з виходом до Ліги Націй на наступний сезон було вирішене. Плотницький привітав команду загалом та гравців з цим досягненням, тож хепі-енд цієї непростої історії виглядав однією з потенційних опцій.
Але, на жаль, життя – це не казка. До розширеної заявки на сезон-2025 Плотницький потрапив. В ексклюзивному інтерв’ю Олег зазначав, що до питання комунікації з національною командою досі є питання, але варіант приїзду до збірної розглядав більш позитивно, аніж навпаки. Але які б плани не були, в останній тиждень вони змінилися. До кінця всього знати ми не можемо, але, ймовірно, каталізатором цього стало нещодавнє інтерв’ю sport.ua Михайла Мельника. У ньому президент ФВУ запевнив, що Плотницький, наряду з іншими гравцями, які минулий сезон пропускали, підтвердили приїзд до збірної.
Питання комплектації чоловічої команди, враховуючи події минулих років, стоїть ледь не найгостріше. Розширений список кандидатів ми бачили. Але хто з наших провідних волейболістів вже підтвердив приїзд у збірну?
Всі, зокрема Олег Плотницький, який, правда, хоче почути відповіді на певні робочі питання. Їх він та інші волейболісти отримає перед початком зборів.
Відповідь від Олега не змусила чекати. Слова догравальника наводить Суспільне Спорт:
У мене було запрошення у збірну. Я його уважно прочитав, дав відповідь і відправив свої запитання на федерацію. Мені прийшла відповідь. І все.
Але відповідь на запитання не прийшла. Як сказав Михайло Григорович, як зустрінемося, то отримаю відповідь. У своєму листі я писав, що хотів би отримати до зборів відповіді на ці питання.
Більше контакту не було. Все інше дізнався з інтерв’ю Михайла Григоровича. Про свою відповідь я повідомлю у соцмережах. Публічно все буде.
Думаю, що побачимося з Михайлом Григоровичем у Лодзі (під час фіналу чотирьох Ліги чемпіонів – прим.). Це мої думки. Питання залишаться між нами.
І ось фінальне рішення Олега надійшло. У своїх соцмережах українець повідомив, що шлях у національній команді у якості гравця для нього завершено. Плотницький відкритий до повернення в іншому амплуа – але яке воно, коли та за яких умов нам залишається тільки здогадуватися.
Займаєте ви одну сторону чи іншу, але результат один. Головна зірка збірної України завершує кар’єру. Команди, більшість гравців якої перебуватимуть у спортивному праймі у відборі до Олімпіади-2028 у Лос-Анджелесі. Плотницький не раз твердив, що кваліфікація на Олімпійські ігри є його головною мрією. Але, чи у всіх цих конфліктах та непорозуміннях цілі гравця відозмінилися, чи все ж можна сподіватися, що своє рішення Олег з часом може переосмислити. Все ж, в історії можна знайти чимало таких прикладів.
Волейбольна спільнота встала на різні боки у цьому питанні. Одні критикують Михайла Мельника, інші вважають егоїстичним вчинок Плотницького. Мовляв, не хоче ризикувати здоров’ям виступами за збірну, аби не втрачати грошовитий контракт в Італії. Підливає масла у вогонь і те, що зі схожою тезою виступив і сам Мельник в коментарі ua.tribuna.com:
Те, що він планує покинути збірну, всі вже знали. Це його рішення. Він зі мною не радився, навіть не повідомляв мене. Якщо хтось думає, що це через мене... Хто зі мною добре знайомий, той в курсі моїх людських якостей. Виправдовуватись ні перед ким не збираюсь, ніколи цього не робив.
Але це його рішення. Він заробляє великі гроші, а грати за збірну - ризик отримати травму. Я був готовий до такого рішення.
Хоча на початку року ми включили його в заявку збірної, це був жест доброї волі. Він до останнього не відповідав на виклик, а потім надіслав список запитань. Наприклад, як буде фінансуватись збірна, чи буде медичне страхування. Так, ніби раніше страхування не було, а гравці жили на вокзалах. Ми відповіли, що відповіді на усі запитання надамо у перший день збору, після приїзду всіх гравців.
Чи жалію я про це рішення Плотницького? Шкода, що так вийшло, але кожен вибирає свій шлях.
Дійсно, злету Плотницького на клубному рівні можна тільки позаздрити. За 2 роки перебратися з чемпіонату України до міцного середняка чемпіонату Італії Монци – такого я пригадати не можу. Враховуючи, що на цьому українець не тільки не зупинився, а за півтора роки перейшов в одну з найсильніших команд не тільки Італії, але і світу Перуджу. З «дияволами» українець виграв майже все – у кімнаті для трофеїв не вистачає тільки Ліги чемпіонів, що, цілком ймовірно, може змінитися вже цього сезону.
Але от трофеїв зі збірною… Мельник не раз хизувався, що з його приходом на пост президента ФВУ відтік українських гравців в інші збірні зупинився. Дійсно, раніше, завдяки кращим фінансовим умовам, українських талантів переманювали до збірних росії, Азербайджану і не тільки. Але чи дійсно це вимірювання того, у кого ж більше его, варто потенційного зламу команди та завершення кар’єри одного з найталановитіших гравців…