Олег Плотницький: «В «Перуджі» щороку завдання однакові – перемагати у кожному з турнірів»

Один з найкращих та найтитулованіших волейболістів в історії України Олег Плотницький завоював черговий трофей у складі «Перуджі», додавши до свого активу Суперкубок Італії. 

Про цілі на сезон, ігровий час, благодійну діяльність, ситуацію навколо Федерації волейболу та збірної України, а також багато іншого ми поговорили ексклюзивно для XSPORT. 

- Олеже, з трофеєм Вас! За рахунок чого перемогли у фіналі?

- Думаю, ми чудово підготувалися, щоб перемогти у цьому Суперкубку – шостому в історії клубу. У мене не вийшло багато часу провести на майданчику через невелике пошкодження, але дуже радий, що команда класно зіграла. Дивився фінальну гру і був у захваті від того, як мої одноклубники віддавалися процесу на майданчику. Ми програвали 1-2, далі вирівняли рахунок та вже заключну частину гри домінували. Впевнений, що у клубі всі задоволені. У нас хороший початок сезону. Потрібно продовжувати так само і здобувати трофеї в інших турнірах. 

- Які тепер цілі на сезон?

- Тут, в «Перуджі», щороку завдання однакові – перемагати у кожному з турнірів. Потім зрозуміло, що результат залежить від багатьох факторів, але ми працюємо, щоб перемагати. Клуб вже має в активі Кубок Італії, має і внутрішнє чемпіонство. Єдиний трофей, якого не вистачає – Ліга чемпіонів. Напевно, багато експертів волейболу думають, що ми сфокусовані на цьому кубку. Скажу, що це не так. Кожен трофей дуже значущий і є високою цінністю! До кожного фіналу хочеться дійти та підготуватися!

- Що хотілося б покращити у своїй грі, щоб отримувати ще більше ігрового часу?

- Ігровий час залежатиме від самовіддачі на тренуваннях і від того, як показуватиму себе в матчах, коли буде шанс грати. Від цього вже відштовхуватиметься тренер. Також, загалом, у нас у команді є певні критерії та чіткі показники, з якими ти потрапляєш у стартовий склад. У нас є взаєморозуміння з тренером та партнерами по команді. Загалом, на моїй позиції ми маємо хорошу, здорову конкуренцію, і ми один одного підтримуємо, один одному допомагаємо. Хочеться покращити блок, а також захист. Хочеться вдосконалити подачу цього сезону, адже минулого року не дуже летіла. На це були свої причини, але зараз рухаюся у правильному напрямку.

- У житті кожного успішного спортсмена важливу роль відіграє оточення. Наскільки важливу роль воно займає у вашій кар'єрі?

- У моєму випадку стало легше грати і тренуватися після того, як став батьком. Не можу сказати, що спорт відійшов на другий план, але загалом тепер спокійніше ставишся до невдач, поразок. Адже набагато легше тренуватися, адже розумієш для кого стараєшся. Тепер велика відповідальність не лише за дружину та за себе, а й за маленького синочка. Вони завжди зі мною – практично на всіх матчах. Намагаємось, щоб і син був близьким до спорту. Може, у майбутньому йому також захочеться грати. Інтерес до волейболу вже невеликий має син.  

- Ваша дружина (Анна Степанюк – прим. ред.) була у збірній України з волейболу. Чи планує повертатись?

- Остаточне рішення, звичайно ж, за нею. Чесно сказати, не думаю, що планує повертатись. Поки що таких розмов не було. 

- Ваші батьки з Хмельницького. Яка ситуація там зараз? 

- Обстановка у батьків, мабуть, як і у всіх в Україні. Завжди є певна внутрішня тривога. Прильоти були, але не так багато, як в інших містах. Живуть своїм життям. Батько на роботу ходить, тренує дітлахів. Приєднався до клубу «Поділля». 

- Розкажіть про Вашу благодійну діяльність. 

- Якщо говорити про українську діаспору, то перші місяці дуже відчувалася підтримка, згуртованість. Дуже багато українців, які тут уже давно мешкали, збирали гуманітарну допомогу. Нині цю справу продовжуємо. Якщо говорити про мене, то є організація «Нехай підгорає». Взаємодіємо з ними, намагаюсь допомагати. Вони напряму зв'язуються з військовими та закривають їхні запити. Робимо те, що в наших силах. Вважаю, кожен з нас зараз має робити максимум від себе, щоб наблизити мир та перемогу у війні. З Василем Тупчієм відкрили разом фонд «Волейбольна надія», де ми третій місяць проводимо розіграші та даруємо екіпірування, щоб дитячі команди могли отримувати обладнання для гри. Ми заносимо їх у таблицю і періодично щоразу когось випадково вибираємо. 

Росіяни знищують спортивні об'єкти. Бачив багато знищених залів... М'ячі, футболки, сітки купуємо, щоб трохи допомогти і нашому виду спорту. Це трохи додасть оптимізму дітям. Цього тижня знову розіграємо тридцять м'ячів, тридцять сіток та форму. 

- Про український волейбол. «Прометей» припинив своє існування. Наскільки це вплине на внутрішню конкуренцію?

- Ця ситуація на внутрішню конкуренцію вплине суттєво. Все-таки йдеться про чинного чемпіона країни. Не бачив ще жодного подібного прецеденту, коли клуб, який бореться за найвищі місця, йшов і це позитивно впливало. На жаль, такі обставини. Проте чемпіонат триває. Сумно, що не всі гравці знайшли місце, де продовжити кар'єру. Йдеться навіть про чинних збірників країни. Могла б якось Федерація увімкнутися, щоб люди, які перемогли у Золотій Євролізі, не сиділи сезон без діла. Така собі ситуація. Сподіваюся, що зрештою український волейбол вийде з позитивним результатом з неї. 

- Чи вичерпано скандал навколо збірної? Президент Федерації Михайло Мельник нещодавно заявив, що зв'язувався з гравцями і що до збірної багато хто повернеться. Як щодо Вас – чи хтось зв'язувався з цього приводу?

- Знаю ситуацію практично щодо кожного з гравців збірної. Іноді, коли читаю інтерв'ю президента Федерації, у мене таке відчуття, що він як політик якийсь. Політики вміють добре говорити, але не завжди є правда у їхніх словах. Якщо говорити про мене, то зі мною ніхто не зв'язувався. У свою чергу, сам також ні з ким не планую зв'язуватися. Не розумію, це я маю зателефонувати, попроситися до збірної? Мені здається, це має тренер чи хтось з команди набирати, і у кожного з гравців дізнаватися про їхню внутрішню ситуацію, фізичну готовність, плани. 

Леон та Плотницький

- Чи має комунікація у Федерації з гравцями бути покращеною?

- Слухайте, ну дуже свого часу далеко зайшли ці негерні слова у бік гравців. З нас зробили, не знаю, чи можна так говорити – якихось лохів. Приписали те, чого насправді не було. Хтось з гравців піде назустріч, розуміючи всі ризики втратити кар'єру клубну. Хочеться, щоб навколо команди збірної з'явилася хороша організаційна складова, щоб ми вигравали у збірної Туреччини, наприклад, і в інших збірних, у яких не можемо виграти останніми роками. Поки що такого взаєморозуміння не бачу і в комунікації, і в організаційних моментах у збірній. 

Не думаю, що щось глобальне станеться, якщо ми просто раз зберемося та поговоримо. Усі дорослі люди та професіонали. Наприклад, я розумію, що маю робити на майданчику. Вони також повинні розуміти у Федерації, що їм потрібно робити в організаційних моментах. Зрозуміло, що це не завжди виходить, але щоб зовсім не виходило це неможливо. Подивимося як буде. Думаю, що наступне літо розставить усе на свої місця. Мені байдуже, але є в інших хлопців рідні, які читали всі ці заяви, коментарі та переживали, близько брали до серця. Хотілося б, щоб це все закінчилося. Сфокусувалися на тих самих гравцях, кажуть, що вони нам у збірній не потрібні, але щоразу по-новому знову цю ситуацію прокручують і знову звучать одні й ті самі прізвища. Це точно позитивно не позначається на ситуації та майбутньому у збірній.  

Віталій Дюга спеціально для XSPORT.ua