Олег Плотницький: «Це задача кожного року, тим більше Ліга чемпіонів»

Олег Шумейко

Догравальник Перуджі Олег Плотницький тріумфально завершив сезон-2024/25.

Українець разом з італійським грандом провів 2025 рік з великою кількістю підйомів та падінь. Після взяття італійського Суперкубку на старті сезону наступного трофею довелося чекати більше ніж півроку.

У Кубку Італії Перуджа була з великою кількістю гравців у лазареті. Не зумів команді допомогти і Плотницький, що, частково і вплинуло на виліт у півфіналі змагань.

Далі був плей-оф чемпіонату Італії. До фіналу залишався один крок, але дотиснути Любе Чивітанову «дияволам» не вдалося – Перуджа програла серію з 2:0 за матчами та у національному чемпіонаті задовольнилася бронзовими нагородами. Хоча б, вдалося взяти путівку до Ліги чемпіонів на сезон-2025/26.

Тож ЛЧ була можливістю виправити усі помарки та неточності, яких припустилися раніше. У Фіналі чотирьох Перуджа спочатку розібралася з турецьким грандом Халкбанком, а у вирішальному матчі у 5-сетовому трилері переграла польське Алурон Варта Завєрчє та вперше в історії виграла Лігу чемпіонів.

Пропонуємо вам поринути у минуле в ексклюзивну розмову з Плотницьким щодо виступів у Перуджі, яка відбулася взимку 2025 року.

P. S. інтер’ю було записане 13 лютого (оригінал українською)

Поки єдиний турнір, який ви не вигравали з Перуджею – це Ліга чемпіонів. Які задачі маєте від президента клубу Джино Сірчі?

На рахунок задач, про них немає що говорити. Всі розуміють, для чого та як створена команда, який склад підібраний. Всі розуміють, що максимально повище треба (забиратися), всі хочуть вигравати. Завжди вигравати нікому, я гадаю, не вдається.

Але завжди на крок ближче ставати, завжди потрапляти в фінали і потім вже в фіналі грати на максимум. І вже хто виграє, той виграє. Це задача кожного року є, тим більше Ліга чемпіонів. Всі чекають, всі хочуть, але можу сказати, що немає такого в команді, щоб ми тільки думали про Лігу чемпіонів.

Це найголовніше. У будь-якому випадку є інші матчі, ми поступово набираємо кращі кондиції, щоб дійти до тих вирішальних матчів.

Анжело Лорендзеті є п'ятим тренером для вас у Перуджі і першим, з яким ви виграли Скудетто (чемпіонат Італії). Чим можеш його вирізнити від інших наставників у команді? Якісь особливості у нього є свої?

З особливостей скажу що… Всі, напевно, живуть волейболом на такому рівні, проживають кожне тренування, кожний матч, але… Як він це проживає, я таких людей ще не бачив. Наскільки він розбирає кожні елементи, як шукає в таких дрібницях, де можна додати або що прибрати, щоб стало краще. Скільки часу він проводить в тренерській у себе.

Знову ж таки, зі своїм другим тренером, зі статистиком. Тому він, по-перше, змінив ментальність команди. Це ще в тому році було, мені здається, видно.

А в цьому (році) вже трошки легше, в цьому плані, що ми вже знайомі, як тренер і команда, бо в нас багато гравців не змінилося за літо останнє. Тому він вже шукає, скажімо так, в якихось дрібницях, де можна додати один відсоток-два відсотки ефективності. Тому що в важливих матчах фінальних це все вирішується потім, як він деколи показує, що реально 2-3 очка, і ціла гра може перекрутитися, результат може змінитися за 2-3 очка. І це реально так, це не те, що він це десь придумав, це він показує в цифрах, він показує, як є, і потім, десь, знаєте, схожий момент. Тільки ми забираємо ті 2-3 очки, на відміну від іншої гри, і тут вже зовсім інший результат у нас.

Тому дуже багато на прикладах, дуже багато за рахунок статистичних даних, повністю все до деталей розбирає, і набагато легше, мені здається, кожному з нас грати і покращувати себе.

Якраз в Лорендзеті є одним з тих тренерів, який ввів у волейбол, гру чотири приймаючих. Він так і з П’яченцою вигравав Скудетто, і з Трентіно не так давно впроваджував.  У вас дуже сильна лінія догравальників, ви не тренуєте цю схему?

Ні, ми один раз тільки спробували… Це була гра проти П’яченци. Але, знову ж таки, там було більше розраховано те, що буде просто три сильних подаючий. І це було більше таке – з трьох два мали би відподаватися, і плюс-мінус так і вийшло. А так ні, поки ще не дійшли до цього. Мені здається, що діагональні справляються зі своєю роботою, тому поки немає потреби.

Якщо згадувати сезон, коли Андреа Анастазі у вас був наставником… Ви зазначали, що вам подобається його стиль роботи з командою – дає ризикувати, десь зіграти трошки більш азартно, і до певного моменту 34 матчі поспіль виграли. Але менше ніж за два тижні все немов зламалося. За 11 днів (два програші Заксі у півфіналі Ліги чемпіонів та два програші Мілано, які призвели до вильоту у чвертьфіналу плей-оф італійської Суперліги)…

Я мабуть в історії волейболу такого не пригадаю. Але з прикладів у спорті, може, у футболі найближчий, коли Баєр з Леверкузена на початку двохтисячних так само, за ті ж 11 днів три титули програв (Кубок Німеччини, Фінал Ліги чемпіонів та втрачене перше місце у чемпіонаті Німеччини). Що взагалі тоді трапилося з командою?

Мені здається, так мало бути просто, і все. Не закрили тоді Мілан, коли мали закрити, і воно десь… Знаєте, ми довели до п'ятої гри в плей-оф. А гра хоч і рахується п’ятою, але це матч вже на виліт, і все, просто хто краще зіграв, той краще зіграв. І тоді Мілан показав свою дуже-дуже-дуже гарну гру, ми не змогли її витримати, хоча грали вдома, і все.

В одній грі, закрили б ми там 3-1, бо, наприклад, в нас були можливості закрити їх вдома (у суперника), можливо, історія склалася зовсім по-іншому, ми не зробили, не скористалися своєю можливостю.

Ви згадали футбол, не забиваєш ти, забивають тобі. Мені здається, те саме сталося і з нами тоді. Зрозуміло, що десь, напевно, треба було щось покращити, щось там допрацювати. Можливо, десь там хтось фізично, може, був неготовий, чи ще щось, але… Це вже така, історія, на якій, мені здається, ми всі навчилися, та і все… Це спорт, в будь-якому випадку, ми могли навіть пройти, якщо б ми навіть пройшли Мілан, можливо, потім в півфіналі не склалося би, програли.

Напевно, можливо, ще є якісь причини, от, але плюс-мінус, я думаю, що кожен із нас для себе зробив якісь висновки. Та і все, далі працюємо, ніхто про це вже (не згадує), це вже історія. Нема що про це думати, так само, якщо б ми виграли щось би, то можна день посвяткувати, але через день це вже історія, і треба вже працювати на те, щоб знову спробувати виграти цей трофей.

Вашим наступним суперником у 1/4 фіналу Ліги Чемпіонів буде Монца. Команда, в якій ви розпочинали свою кар'єру в Італії, команда, яка виграла свою групу в Лізі чемпіонів, але зараз йде останньою в італійській Суперлізі. Як ви вважаєте, зараз поранений звір може показати свої зуби?

Та сто відсотків, слухайте, це італійська команда… Так само, як і в чемпіонаті Італії, є команда Гроттаццоліна, вони перше коло 11 матчів програли. Просто програли всі.

І от зараз, якщо дивитись на друге коло вже, то вони йдуть одні з перших. Якщо ми просто будемо брати перемоги та очки за друге коло, ми зіграли, скільки там залишається, 7 ігор ми вже зіграли, якщо не помиляюся. І вони з цих 7 ігор, йдуть третіми плюс-мінус … Були останніми, і тут, хоп, вони повернулися. Нічого не змінилося, не з’явилися нові гравці, тренер, зал чи вболівальники. Просто так воно сталося.

Тому, я думаю, Монца – це не поранений звір, це досить сильний суперник, на якого треба буде налаштовуватися і грати на всі 100% для того, щоб пройти далі. Це 100%.

Нагадаємо, що збірна України назвала розширений склад для підготовки до Ліги націй.