Парвіз Насибов: « Зроблю все можливе, щоб виграти для України золото на Олімпійських іграх в Токіо »

« Розумів, що проведена величезна робота, був дуже радий і щасливий. Це одна з тих ступенів до вершини і назустріч до олімпійської медалі. Емоції звичайно зашкалюють, я давно мріяв про це. Я як тільки почав розуміти дорослий спорт – моя мрія була Токіо-2020 року, і я якось сам в це не міг повірити. Повірив лише тоді, коли поїхав на турнір в Софію. Я вже повністю був готовий і вірив в свої сили, що завоюю бажану путівку ».

« 67 кг – це одна з найскладніших вагових категорій. Сітка була важка. Найскладніша сутичка була з азербайджанським борцем Расулом Чунаєва ( прим. ред. – чемпіон світу, переможець I Європейських ігор, бронзовий призер Ріо-2016 ). Для мене він був і залишається кумиром, я з нього завжди брав приклад. Мені дуже подобається його боротьба. Я усвідомлював навіщо я їду і з ким мені доведеться боротися. Я був готовий до всього... Слава Богу виграв. З японцем Юкі Такахаші ( прим. ред. – Чемпіон світу-2017 ) було складно психологічно, розумів, що на кону стоїть дуже багато і втрачати таку можливість не можна ».

« До ліцензійного турніру багато суперечок було. Хотіли робити контрольні зустрічі, але Володимир Володимирович наполіг на тому, щоб я їхав на цей відбір. Дуже сильно вдячний цій людині. Він повірив в мене і дав мені ще більшу віру в себе. Ця людина знає, як мотивувати. Він приклад для нас, чемпіон світу-2006, який не з чуток знає що таке боротьба, і знає цей вид спорту з глибини. Можна просто сказати, професіонал своєї справи. Я останнім часом працюю з ним, і за цей час я здорово додав. Велика відповідальність була на мені, але він якимось чином знімав її з мене, при цьому говоривши: « Парвіз, ти ще молодий, не думай про це багато. Ми ще виростимо, у нас все попереду, як і Олімпійські ігри-2024 ». Якщо чесно, я не сильно переживав з цього приводу, але все одно розумів, що відповідальність лежить на мені дуже велика, тому що це був останній шанс завоювати путівку для збірної України на Ігри в Токіо. В цілому, це великий шанс, я ж хотів туди потрапити – я і потрапив. Також на мій процес підготовки вплинули і Армен Варданян, і Сергій Андрєєв... Я кожному вдячний за надану допомогу і підтримку. Окремо хочу відзначити свого першого тренера Салєєва Миколи Леонтійовича, який в моєму житті бере участь не тільки на килимі, а й за межами його. Також вдячний своєму наставнику, патріарху запорізької боротьби Черткову Євгену Олександровичу. Багато тренерів, з ким я працюю, але це основні люди, завдяки яким я домігся такого результату ».

« Я його і до цього знав, також, як і він мене. Не можу сказати, що ми дружили, але після нашої очної сутички ми стали набагато ближче спілкуватися. Після перемоги над ним відчув, що я перебуваю на тому рівні, що можу боротися з усіма. Він був одним з лідерів і одним з найсильніших борців в цій вазі, і якщо мені вдалося у нього виграти, значить я можу перемагати і всіх інших світових лідерів. Ми з ним друзі за килимом, але на килимі ми суперники. Я дуже хотів виграти... На моєму боці була молодість і бажання перемагати. Я його дуже поважаю, хороший хлопець, але килим є килим. За ним ми також залишаємося друзями і братами! ».

« Знаю, що є спортсмени, яким після завоювання ліцензій давали житло. Я живу, на даний момент, в орендованій квартирі, і я сподіваюся, що найближчим часом це питання вирішиться, і я зможу жити у власній квартирі.

Я за Запоріжжі вже борюся більше 7 років. Я для цієї області привіз 9 медалей з чемпіонатів світу та Європи, а тепер і путівку на Олімпійські ігри. Я вірю, що мені допоможуть з цією проблемою. Знаєш, я живу з таким девізом: « Важка праця – він завжди окупається ». І я вважаю, що я заслуговую отримати хоча б квартиру. Я присвятив боротьбі все своє життя, і мені теж хочеться з цього мати, а поки мають тільки з мене ( сміється ).

На даний момент, моя місячна зарплата, як спортсмена, становить 15 тис. Грн. На цьому все. На мою підготовку щомісяця йде в 2-3 рази більше цієї суми. І якби не люди, яким не байдужий спорт в нашій країні, то я б, напевно, не зміг дістатися до такої вершини. Після завоювання ліцензії – мене особисто грошовою премією привітав президент Федерації греко-римської боротьби України Олег Юрійович Сазонов, а глава Одеської обласної федерації Алманов Руслан Отарієвич дав обіцянку нагородити матеріально. А від Запорізької області я не отримав нічого, лише тільки від мого наставника Євгена Олександровича Чорткова невелику винагороду, проте влада міста зобов'язалися виділити мені обіцяну квартиру.

Мені було приємно, що мене відзначили в Миколаєві, там де я виріс, місто, який я представляв в юнацькі роки. Я отримав нагороду в розмірі 10 тис. Грн. і телевізор, вартістю 1000 $. На цьому моє винагороду закінчилося. Батьки у мене до цих пір живуть на знімній квартирі в Миколаєві, і я їм намагаюся багато в чому допомагати. Дуже прикро, що спортсменів-олімпійців наша країна практично нічим не підтримує ».

Хто перший тебе привітав з України, коли ти тільки завоював бажану путівку в Токіо?

« Батьки. До сих пір святкують ( сміється ) ».