Григорій Крісс: «Довго будуть рани гоїтися, мільйонам доведеться починати життя з нуля. Але після перемоги бачу Україну ще кращою, ніж вона була»

Раніше його найбільшими перемогами були золоті медалі чемпіонату світу й Олімпійських ігор. Але зараз дитина Другої світової війни 81-річний Григорій Крісс, чий батько загинув на фронті в 1944-му році, вірить в іншу, набагато важливішу перемогу – над російськими загарбниками.

Зараз він продовжує залишатися під Києвом, віддалено стежить за тим, як його вихованці готуються до чемпіонату світу і впевнений – після війни Україна стане ще кращою, ніж була до цього.

Як ви зараз, як почуваєтеся, чи все у вас гаразд?

Все нормально. Я під Києвом залишаюся. Навіщо їхати кудись? Зараз по всій Україні стріляють. Але все нормально у нас.

Скажіть, чи зв’язувався з вами хтось, чи пропонували допомогу, чи все у вас є для життя?

Так, телефонували. І Ніна Уманець, і Олена Говорова, від Сергія Бубки цікавилися як у мене справи. Але все нормально, нічого не треба, все в нас є.

Голос у вас бадьорий, як вдається не падати духом, хоча багато хто б’ється в паніці?

Все гаразд. Потрібно бути впевненим в собі, в перемозі, сприймати все так, як воно є. Ми переможемо. Весь світ з нами. Без допомоги світу і Європи ми б не впоралися з росією. А так, з їх допомогою, з санкціями все вдасться.

Там всередині росії ще почнеться, коли люди зрозуміють, що їх дурять. Вони ж думають, що війна йде лише в Донецьку, за Донбас. Вони не знають, що йде війна по всій Україні.

Мені телефонував друг з москви, з яким ми разом виступали, питав: «Що у вас там в Донецьку сталося? Ваші бендерівці дітей повбивали!» Я йому й відповів, що вони там зомбовані всі в росії, що у них мізки запудрені, що зараз справжнісінька війна, як в 1941-му році. Вони цього не знають, не вірять.

В тебе ж інтернет є! Зайди, подивися. А вони переказують те, що їм кажуть по телевізору. Вірять? Коли їсти не буде чого, тоді все зрозуміють.

Ви зараз тренуєте когось, працюєте?

Школа зараз зачинена. Діти пороз’їжджалися на збори: хто в Ізраїль, хто в Польщу. Другого квітня буде чемпіонат світу серед кадетів і юніорів в Дубаї. Життя продовжується, спортсмени мають готуватися, виступати. Молодь – вони молодці.

Потрібно протриматися ще кілька місяців. Поки всі росіяни самі не зрозуміють, як їх затиснув весь світ. Або вони там й подохнуть.

Як ви вважаєте, справедливо, що російських спортсменів відстороняють від змагань?

Я вважаю, що це нормально. Тому що російські спортсмени здебільшого підтримують путіна, їм же сказали, що у нас тут бендерівці і неофашисти.

Так що правильно заборонили їм виступати – щоб у них в голові щось закрутилося, щоб дійшло, що путін – ворог всього людства, що в нього дах поїхав.

Хіба ж спорт поза політикою? Всі спортсмени в політиці. Коли підіймають прапор країни, то що це? Спортсмени – частина держави, частина політики. Так, ми нею прямо не займаємося, але ми все одно до неї дотичні.

Скажіть, перемога у війні, вона відводить на задній план всі, здавалося б раніше, великі спортивні звитяги: на чемпіонаті світу, на Олімпійських іграх?

Звісно. Мир – це найголовніше. Мир має бути на землі. Будь-яка війна – це погано, це людські жертви, долі руйнуються.

Я зараз дивлюся на Маріуполь, на Чернігів… Зруйновані міста. Повністю. Тисячі людей загинули. Мільйони людей виїхали. Без чоловіків, чоловіки залишилися тут. Це ж катастрофа для людей. Довго будуть ці всі рани гоїтися. І психологічні, і моральні, і матеріальні.

Потрібно буде по-новому міста будувати, дороги. Люди все життя збирали гроші на квартири, а вони розбиті зараз стоять, все згоріло, все зламане.

Мільйонам людей життя доведеться розпочинати з нуля. Це велика трагедія. Довго будемо рани заліковувати.

росія… вона для нас така, що її зараз для нас наче й не існує. На довгі роки вона для нас ворог номер один.

Якою ви бачите Україну після перемоги?

Скажу чесно, я її бачу набагато кращою, ніж вона була. Люди зміняться, світогляд зміниться.