Бєланов дав інтерв’ю іспанському AS. Відразу поставив журналіста на місце – наполіг, що це не конфлікт, а війна

Українським футбольний простір зараз резонує довкола справи Андрія Павелка. І окремий іспанський сором викликає поведінка багатьох наших легенд.

До прикладу, володаря Золотої бутси Олега Протасова чи володаря Золотого м’яча Олега Блохіна, які сліпо заступаються за очільника УАФ.

Одним з тих, хто став на бік Павелка, є Ігор Бєланов, володар Золотого м’яча-1986.

Але, іспанське видання AS, напевно, не так глибоко занурене в контекст українського футболу. А тому вирішили поспілкуватися з Бєлановим виключно на тему його служби в одеський територіальній обороні.

І, варто віддати колишньому гравцю Чорноморця і Динамо, він почав з бази – нагадав вестернам, що це не якийсь там конфлікт, а повноцінна війна.

Як легенда українського футболу, як ви ставитеся до українсько-російського конфлікту?

Конфлікту немає! Забудьте про це слово! Це війна! Це акт несправедливої агресії проти моєї країни.

Щодня Росія запускає десятки ракет по території України. Запускає бомби з військових літаків, з кораблів, з підводних човнів. Їхні дрони вбивають цивільних дорослих і дітей, а також гинуть солдати на передовій.

Це не конфлікт! Це війна! І вона триває тому, що якомусь кривавому нещасному царю в Кремлі хочеться увійти в історію. Але, насправді виявляється, що він не увійшов в історію, а скоріше провалився по максимуму. Всі запам'ятають путіна як вбивцю, агресора, тирана, мародера і ґвалтівника.

Чи пам’ятаєте Ви початок війни?

Пам'ятаю чудово. Це було 24 лютого 2022 року. О 04:00 ранку вся країна прокинулася від вибухів ракет і бомбардувань. росія почала війну проти України.

І ви, володар Золотого м’яча вирішили піти на фронт...

Так, того самого дня. Більшість із нас, чоловіків, прийняла рішення стати на захист своєї батьківщини та своїх сімей.

Я не військовий і тому приєднався до муніципальної оборони мого рідного міста Одеси. Тоді, в лютому-березні 2022 року, була висока ймовірність вторгнення російського морського десанту в Одесу, а також була вірогідність наступу військ з боку окупованого ворогом Криму.

Ні я, ні мій старший син Валерій не сумнівалися. Ми взяли зброю і зустрілися біля військомату, щоб мати змогу протистояти інтервенції.

Солдати абсолютно нічого не говорили. У лавах нашого полку Ігор Бєланов просто один із них: громадянин України, батько, чоловік, захисник, патріот. Я такий, як і вони.

Є багато відомих українців, які захищають свою Батьківщину з перших днів війни, не тільки я. Ми не кращі і не гірші за решту солдатів. Ми робимо все можливе, щоб захистити наші домівки. Це наш обов'язок.

Ви коли-небудь брали Золотий м'яч в окопи?

Так, я приношу свій Золотий м'яч нашим солдатам. Для них це радість, позитивні емоції. Для людей в Європі це важко зрозуміти, але це моменти, які потрібні всім військовим, медикам, волонтерам… Вони хочуть відчути «смак нормального життя».

Футбол, як масовий вид спорту, повертає їх на кілька хвилин у тихі часи життя, коли вони були тренерами, водіями, художниками, мали свою професію, своє життя, свої бажання та свої плани. Але все це закінчилося в один день. Їм довелося взяти в руки зброю і стати на захист своєї країни від російської агресії.

Можливість доторкнутися до Золотого м’яча, такого легендарного трофею, дуже захоплююча та зворушлива. До того ж, він не захований у музеї, а ось тут, поруч.

Це неймовірні емоції! Очі військових світяться від радості! Я завжди кажу, що Золотий м'яч – це нагорода для всієї команди, для всіх уболівальників, це не моя особиста нагорода.

Цей Золотий м'яч національний, він належить нашому народу. Я ніколи цього не приховував і не приховуватиму. Я відкритий для публіки. І я щасливий і гордий, що можу поділитися ним з нашими героями.

Неймовірно, на що здатний футбол...

Футбол – один із маленьких шансів змінити своє життя. Він дозволяє на кілька годин відволіктися від війни. Тому кожна перемога наших команд і нашої збірної має таке велике і мотивуюче значення для наших героїв. Футбол для них – це втеча до нормального життя.

Для мене важливо бути нормальною людиною. Є слово «людяність». Я, перша за все, людина. Все, що міг у молодості, я тоді демонстрував на футбольному полі.

Тепер я насолоджуюся життям і насолоджуюсь будь-якою можливістю спілкування з людьми. Вони раді мене бачити. Разом ми згадуємо наші успіхи, говоримо про життя. І це мене тішить, тому що у мене досі хороші стосунки з тими, хто любить футбол і пам’ятає часи наших перемог і слави.

Чи вважаєте Ви себе прикладом у 62 роки?

Я відчуваю велику відповідальність. Мій трофей мотивує мене, змушує бути в хорошій формі. Молодь дивиться на мене, і я повинен бути для них хорошим прикладом. Я завжди повторюю дітям, що кожен маленький футболіст може виграти Золотий м’яч. Для цього варто лише наполегливо працювати та вірити у свою мрію.

Немає нічого неможливого. При великому бажанні все можливо.

Адаптація тексту – Сергій Лук'яненко

Telegram-канал автора