Лише в 30 років він, фактично, дебютував в УПЛ. Вже в другій грі забив і асистував проти Динамо
почти 2 года назад
Другий тур чемпіонату України вийшов досить насиченим на події. Шахтар втратив очки з Вересом, Дніпро-1 в компенсований час вирвав перемогу у Полісся, Зоря і Кривбас на двох пробили три пенальті.
Але, очевидно, найкращим матчем цього уік-енду стало дербі Оболонь – Динамо. Шість забитих м’ячів, два пенальті, червона картка, скасовані голи – було все.
І ця гра стала особливою для півзахисника пивоварів Руслана Черненка. Він дебютував в УПЛ ще в 2010 році за Арсенал. Але повернувся в еліту українського футболу лише ось зараз.
Після 0:0 з Колосом команда Валерія Іващенка дала справжній бій Динамо. Черненко в цьому матчі забив хитрим ударом зі штрафного, асистував під гол Данила Карася, а також виніс м’яч з лінії власних воріт, коли по ним пробивав Андрій Ярмоленко.
Які емоції після такого матчу? Ризикну припустити, що він може стати ледь не найкращим у всьому сезоні УПЛ
На мою думку матч видався дуже насиченим, емоційним і цікавим. Команда була мотивована, хотіла дати бій гранду УПЛ.
Це була наша друга гра в УПЛ. Ми провели її цілком гідно, але впевнено скажу, що будуть ще більш феєричні. Ми обов’язково будемо над цим працювати.
Після матчу було розчарування від результату чи задоволення від того, який бій дали фавориту?
Коли ти виходиш на поле, то завжди прагнеш отримати гарний результат. Відповідно, коли поступаєшся, це засмучує. Так і цього разу. Однак, дійсно, динаміка гри, пресинг і бажання команди битись до кінця, залишили лише приємні відчуття.
Якщо чесно, була впевненість, що ми можемо переломити хід подій на нашу користь. Трішки не вистачило нам майстерності.
Здається, в першому таймі в ефір прорвалася фраза від когось з вашої команди по типу: «Та ми можемо їх ви*бати». Справді були такі відчуття?
Ми чітко розуміли куди вийшли і з ким потрібно буде грати. Динамо це чи Шахтар – нам все одно. Ми голодні до таких ігор.
Справді. З Колосом була перша офіційна гра, десь трішки нервували, хотіли зіграти насамперед організовано в обороні, десь гра була більше на результат.
Матч з Динамо був особливим через сильну спеку, як було грати за такої високої температури?
Було не просто. Дійсно сонце було нещадно пекуче. Але ще раз повторюсь – ми були дуже мотивовані.
Чи є вам що сказати з приводу суддівства? Оскільки ваш перший скасований гол і досі багато обговорюють.
Дії суддівства коментувати не хочу, хоча вважаю, що були спірні моменти.
Ви персонально видали справді якісний матч: оформили гол, віддали результативний пас. Чого варто очікувати від вас далі?
Дуже дякую. Я стараюсь в кожному матчі віддаватись на повну. Але найголовніше – приносити користь команді і здобувати перемоги. Впевнений, будуть ще яскравіші, а головне ще більш позитивні матчі.
Можете кілька слів про забитий м’яч. Небагато хто наважиться на подібний удар зі штрафного.
Це мій дебютний гол в Премʼєр-лізі і він залишиться в пам’яті на все життя. Тим паче в матчі з Динамо і у ворота Бущану.
Здавалось б, звичайний штрафний – але як чітко вдалось його реалізувати. Та запевняю вас, будуть ще красивіші!
Окрім голу і асисту ви ще й врятували свою команду – вибили м’яч з лінії воріт після удару Ярмоленка.
Так, суто інтуїтивно зорієнтувався і побіг страхувати нашого голкіпера.
Вам вже 30 років, але це був ваш лише третій матч в УПЛ. Де ви після дебюту за Арсенал в 2010 році, якщо можна так сказати, пропадали?
Та, насправді, ніде я не пропадав. Просто моя карʼєра розвивалася в складах різних команд Першої ліги.
Однією з них була команда «Агробізнес». Це колектив, з яким я певним чином ще більше виріс. І не тільки професійно, але й ментально. Були різні моменти, але все ж я залишив в памʼяті тільки найкраще.
Щодо того чому не затримався в УПЛ, то, мабуть, скажу так: дуже багато траплялось не надто доброзичливих людей, які постійно намагались вставити палиці в колеса. Судячи з усього, я просто мав отримати цей життєвий досвід, включно з грою на чемпіонат області. Все для того, щоб зараз опинитись знову тут, та ще й так феєрично розпочати свою нову главу в УПЛ з Оболонню.
Як, до речі, ви потрапили в Оболонь, з якою, довгоочікувано і для себе, і для клубу, повернулися в УПЛ?
Повномасштабне вторгнення агресора російської федерації застало зненацька всіх в нашій країні, включно з нами, професійними футболістами.
На той момент я був у складі Агробізнеса на підготовчих зимових зборах у Туреччині. Після страшних новин, керівництво не мало чіткого плану дій. Ми не знали, що нас чекає після повернення до рідної країни (включно з фінансовою складовою).
Оскільки у всіх хлопців є родини, ми були вимушені приймати рішення самостійно, думати про майбутнє своїх дітей і, в першу чергу, про їхню безпеку. Тоді ми не знали, що чекає на нашу країну. Для нас це була страшна невідомість.
Кожен поїхав «шукати себе» в різні куточки світу. В мене історія теж нелегка , але тут з нею ділитися буде занадто довго.
Зрештою після Туреччини я потрапив в Болгарію. Але там все ж щось було не так. Мабуть тому, що я був не вдома. Тому, не зважаючи на війну, постійні обстріли і тривоги , ми з сімʼєю вирішили повернутися в Україну.
Я зв’язався із спортивним директором Оболоні і ми вирішили підписати контракт.
Ніколи не можна недооцінювати навіть останнє місце в турнірній таблиці. Кожна гра непередбачувана. Тут як можна легко злетіти, так і боляче впасти. А скептики завжди були, є і будуть. Ми просто робитимемо свою справу, а там життя покаже.
І на сам кінець інтерв’ю, не можу не сказати нічого про наших воїнів, наших захисників, наших янголів неба.
Дякую їм кожної ночі, кожного ранку та кожного дня, що ми, як футболісти маємо змогу займатись своєю професійною справою, приносити задоволення вболівальникам та звісно донатити, донатити та ще раз донатити задля перемоги. Слава Україні! Слава ЗСУ! Герої не вмирають …!
Сергій Лук'яненко
Поделиться