Про домагання, матір-алкоголічку, торгівлю наркотиками і реабілітацію. Деле Аллі дав максимально щире інтерв’ю

Його двічі визнавали найкращим молодим футболістом АПЛ. Разом з Тоттенгемом він доходив до фіналу Ліги чемпіонів.

Але останніми роками Деле Аллі геть знітився. Спочатку серйозно здав у Лондоні, після цього не вразив у Евертоні, а також не запам’ятався в оренді в Бешикташі.

Другу половину сезону в Туреччині він пропустив через травму. І, зрештою, геть зникнув з радарів.

Аллі наважився зустрітися з Гарі Невіллом і дав, напевно, найбільш щире з можливих інтерв’ю. Головна мета – не виправдати себе, а допомогти тим, хто опинився у схожій ситуації.

Я працював з тобою в 2015-16 роках в збірній Англії, але також бачу, що трапилося з тобою останнім часом. Скажи, у тебе все гаразд?

Так, я думаю, що гаразд. Насправді, це питання, яке мені часто ставлять. Але я думаю, що це, мабуть, вперше за довгий час, коли я можу сказати «так» і це, здається, серйозно.

Я вважаю, що морально перебуваю в найкращому стані, в якому коли-небудь був, і почуваюся добре. Очевидно, зараз я отримав травму, але до мене повернулася пристрасть до футболу – у мене все дуже добре.

Можеш розповісти, що трапилося з тобою в останні 12-16 місяців? Ти кажеш, що зараз почуваєшся добре, але як було раніше?

Я думаю, що зараз, мабуть, правильний час, щоб розповісти людям, що відбувалося. Про це важко говорити, тому що це було так нещодавно. І це те, що я приховував протягом тривалого часу… боюся про це говорити. Але, думаю, потрібно.

Отже, коли я повернувся з Туреччини і дізнався, що мені потрібна операція, на той момент я був у поганому психічному стані. Зрештою, я вирішив звернутися в сучасний реабілітаційний центр. Вони працюють із залежністю, психічним здоров’ям і психологічними травмами. Я відчув, що настав час.

Думаю, не можна просто сказати комусь звернутися туди, ви повинні прийняти це рішення самостійно, інакше нічого не спрацює.

Чесно кажучи, я опинився в поганому циклі. Я покладався на речі, які завдавали мені шкоди. Щодня прокидався і починав битву з самим собою. Знаєте, йшов на тренування, усміхався, показував усім, що все гаразд. Але всередині я цю битву програвав. Тож настав час змін.

Коли я отримав травму і мені сказали, що потрібна операція, я відчув наче цей жахливий цикл починається з початку. Але я не хотів, щоб це відбувалося знову.

Це було, напевно, найважливішим рішенням у своєму житті, тим, що я боявся зробити. Але я щасливий, що наважився. І, якщо чесно, я й уявити не міг, що все пройде так, як сталося.

Я розумію, що багато хто з людей не готові до цього кроку. Звернутися в реабілітаційний центр звучить страшно. Але я й уявити не міг, наскільки багато можу отримати там, наскільки сильно це мені допоможе. Психологічно.

Я почувався погано. В більш молодому віці відбулося багато того, що я не розумів, не міг осмислити. Я робив дурні речі, через які потім гриз себе. Але коли я звернувся за допомогою, то зрозумів, що багато чого, насправді, не залежало від мене.

Зараз я сміюся, але, насправді, тепер розумію, що такою є моя захисна реакція. Сміятися і всміхатися.

Можеш розповісти, наскільки нещодавно ти був в реабілітаційному центрі?

Я повернувся звідти три тижні тому. Якщо чесно, то, мабуть, мені не хотілося б говорити про це настільки скоро, можливо мені потрібно трохи більше часу. Але зараз я дійсно почуваюся добре, відчуваю достатньо сили, щоб розповісти про це.

Можливо, мені й потрібно трохи більше часу, але, на жаль, сучасний світ такий, що таблоїди щось дізналися, зателефонували моїй команді, почали говорити, що вони знають, де я був.

Напевно, раніше, коли мені було байдуже на те, що думають люди, коли мені було неважливо, щоб мене зрозуміли, то я б просто дозволив їм писати все, що заманеться, дозволив би вигадувати їхню власну історію, чим вони часто займаються.

Але реальність інша. І, знаєте, я хочу допомогти іншим людям зрозуміти, що вони не самотні, що дехто почувається так само, що розповідати про це іншим не робить вас слабким, отримати допомогу не робить вас вразливим. Навпаки, це прояв сили. Тож я з радістю вирішив поділився своєю історією.

Це тривало протягом тривалого часу, мається на увазі, я, не усвідомлюючи цього, придушував свої почуття. Я не розумів для чого це роблю, пив чи щось таке.

Багато людей, коли вони зловживають чимось чи використовують щось неправильно, то насправді вони роблять це не для задоволення, а в спробі втекти, сховатися від чогось. В результаті, це може дуже тобі нашкодити.

Тож я розпочав з цього, а потім став залежним від снодійних таблеток. Підозрюю, це проблема, з якою зіштовхнувся не лише я. Насправді, це набагато більш поширено у футболі, ніж люди можуть собі уявити. Можливо моє інтерв’ю в дечому допоможе людям.

У нас насичений календар, ігри, потрібно вставати рано вранці на тренування, ми отримуємо заряд адреналіну і все таке. Тому часом нормально випити снодійного, щоб заснути і бути готовим працювати наступного дня.

Але коли ти ламаєшся, як я, то можливий протилежний ефект. Тому що вони не вирішують тих проблем, які ти маєш. Тож так, я зловживав снодійним.

Іноді я зупинявся, кілька місяців обходився без них. Однак насправді я не вирішував цю проблему і не розумів, наскільки вона серйозна, не бачив, де лежить її корінь, оскільки він лежав в дитинстві, де я отримав ті психологічні травми, де зародилися ті почуття, котрі я намагався втримати всередині і перебороти самостійно. Я не хотів про це говорити.

Багато разів бувало таке, що моя прийомна сім’я, мій брат – знаєте, це засмучує мене – просили поговорити з ними, розповісти, що мене турбує, про мої почуття. А я просто не міг цього зробити, я хотів впоратися з цим самостійно.

Мені не хотілося кому-небудь відкриватися. Було багато людей, які намагалися допомогти мені, вони бачили проблеми. Але я просто відкидав усіх, не приймав нічиєї допомоги. Сім’я, яка врятувала мені життя просила дозволу допомогти мені, а я просто не хотів цього робити.

Зрештою я зрозумів, що потрібно піти, поговорити про це, що мені потрібна допомога. Настав час, коли я більше не міг виплиcти сам. Насправді, разом ми сильніші, не потрібно справлятися з усім самостійно. Якщо ти звертаєшся за допомогою, то це не робить тебе слабкішим.

Коли я грав, то у нас не було нормою приймати снодійне, оскільки у футболістів був легший календар. Але, все ж, коли ти говориш про снодійне, то зараз гравці приймають його щодня чи ти маєш на увазі, коли ти змушений приймати більше однієї пігулки за раз?

Зараз, коли я озираюся на це, то воно виглядає страшно. Були періоди, коли я міг обходитися без них, але потім наставав момент, коли щось відбувалося і я gjxbyfd знову приймати пігулки, щоб втекти від усього. Наркотики, алкоголь – вони діють лише якийсь час.

Я вживав багато, багато пігулок. Не хочу говорити про конкретні цифри, але це точно було занадто багато.

Клуб дає ваv пігулки для конкретної мети – щоб можна було спокійно заснути. Але я брав їх не для цього. Я приймав снодійне протягом дня, щоб втекти від реальності. Часом у вихідні це було вже об 11 ранку.

Я не хочу поставити тебе у незручне становище, але це ліки, які можна отримати лише за рецептом лікаря.

Все почалося з лікаря, він давав їх мене для сну. Але потім, коли ви чогось хочете, то завжди знайдете спосіб.

Тобто в певний момент ти почав їх діставати поза футбольним шляхом?

Так. Все почалося нормально, просто для сну. Але потім я побачив, що воно допомагає мені з тим, що я не знав, що насправді можу вирішити.

Я люблю футбол, він врятував мені життя, я всім завдячую футболу. Але тут все не так просто, як усі думають. Це не якесь заможне життя. Так, у вас є гроші, ви можете багато чого собі дозволити, але люди не знають, що відбувається всередині.

Коли тобі відмовляють, кажуть, що ти недостатньо хороший гравець, коли тобі щодня потрібно боротися. Навіть такі речі, як поразка в матчі, можуть впливати на тебе психічно. Але наступного дня ти повинен бути готовим, повинен всміхатися. Якщо ні, то це проблема.

Важко визначити один конкретний момент. Напевно, найбільш сумним моментом було, коли нас тренував Моурінью. Тоді мені було, здається, 24. Пам’ятаю, я прокинувся, мав їхати на тренування, а він саме перестав ставити мене у склад.

Я тоді подивився в дзеркало, це може звучати якось надто драматично, але я справді дивився у дзеркало і запитав сам у себе чи варто завершити зараз, кинути те, що я люблю. Мені було боляче просто від того, що в 24 роки у мене виникнула така думка – закінчити кар’єру.

Ти зараз розповідаєш про снодійне, але ходили розмови, що ти також вживав багато алкоголю.

Тоді, справді, я багато тусувався, влаштовував вечірки. Але реальність відрізняється від того, що писали в бульварній пресі.

Ти кажеш, що люди не знають, що відбувається в твоєму житті, оскільки вони не знають тебе. Ми хіба чули про те, що ти змінив прізвище у себе на футболці. Це, напевно, свідчило про проблеми з твоїми біологічними батьками. Можеш, будь ласка, розповісти нам про своє дитинство?

Це те, про що, насправді, я говорив не так багато. Можу розповісти про кілька моментів, щоб сформувати ваше загальне розуміння.

В шість років мене до мене приставав друг моєї матері, яка була алкоголічкою…

Після цього мене відправили в Африку навчатися дисципліні, потім я повернувся. В сім я почав курити, у вісім – торгувати наркотиками. Старші в сім’ї казали мені, що ніхто не зупинить дитину, тому я їздив на велосипеді з наркотиками під одягом. В 11 мене повісив на мосту чоловік з сусіднього дому.

І в 12 мене всиновили. Мене всиновила прекрасна сім’я, я не міг і попросити, щоб поруч були кращі люди. Вони були дивовижними по відношенню до мене. Якщо Бог і створив людей, то це точно вони.

Але коли я почав жити з ними, то мені було складно по-справжньому відкритися їм. Я вирішив, що тоді їм легше буде відмовитися від мене. Тому я намагався бути для них найкращою дитиною.

Тож я опинився у них в 12, а в 16 почав грати професійно в першій команді.

Ти казав, що тебе відправили в Африку навчитися дисципліні. Що це означає?

В реабілітаційному центрі мені сказали, що я не маю казати, що був поганою дитиною. Але, знаєте, у мене часто були проблеми, з поліцією.

У мене не було правил, обмежень. Я вже казав, що мама багато пила, але я не звинувачую її у всьому, що сталося. Думаю, в реабілітаційному центрі мені допомогли зрозуміти все, через що вона проходила, з чим їй довелося мати справу.

Вони допомогли мені зрозуміти, що вона відпустила мене, дозволила мене усиновити, оскільки розуміла, що це мій шанс, якби я залишився там, то був лише один шлях.

Мій тато, кровний батько, жив у Африці. Тоді мені відправили до нього. Планувалося, що я буду там рік. Але це було жахливо. Я не хотів там знаходитися. Це була надто велика культурна зміна. Зрештою, через шість місяців мене відправили назад.

Ні. Зараз він, напевно, з’явиться десь в пресі і наговорить якогось лайна, але був момент, коли він просто зникнув. А коли я почав грати за збірну, то знову з’явився.

Вони з моєю біологічною мамою наговорили журналістам багато поганого про мою прийомну сім’ю, котрі, насправді, чудові люди. Я почувався зрадженим, скривдженим. Після цього я не хотів спілкуватися з ними.

Ти зараз ділишся з нами своєю історією, щоб, можливо, допомогти комусь іншому?

Знаєте, те, через що я пройшов, допомогло мені зрозуміти свою мету. Я просто пережив це все, розібрав, з’ясував для чого я тут.

Я знаю, що можу зробити на полі, люди бачили, на що я здатний. І зараз до мене повернулося відчуття, яке було до того, як я перейшов у Тоттенгем. Бажання боротися, доводити. А також повернулися любов і пристрасть до футболу. Це повернулося, я за цим сумував.

Але також я хочу надихнути людей не тільки на полі, а й за його межами. З мого досвіду я можу сказати, що ми багато про що не говоримо в голос.

Склалося враження, що твої найкращі періоди в житті були тоді, коли ти мав певних менторів. Спочатку це були твої прийомні батьки, які домогти тобі в підлітковий період. А в Тоттенгемі це був Маурісіо Почеттіно. Що скажеш?

В той період я й попросити не міг про кращого тренера. Про нього і про його команду, оскільки це ж не тільки тренер, а й його помічники. Вони прекрасні люди, такі розуміючі. Це не було схоже на стосунки тренера і гравця, це було дещо глибше.

Можеш, будь ласка, навести якісь конкретні приклади?

Він добре розумів рішення, які я приймав. І він піклувався про мене, як про людину, а не лише як про футболіста. І в той період це було мені потрібно. Я вважаю, що це важливо для молодих футболістів.

Думаю, це може бути трохи страшно йти кудись. Але я ніколи не боявся виходити і проявляти себе. Оскільки він допомагав мені почуватися комфортно.

Я був не безстрашним, а сміливим. Думаю, є різниця. Коли ти сміливий, то відчуваєш страх, але все одно готовий на це. І він дозволяв мені робити це. Напевно, тому мені було так важко, коли він пішов.

З новими тренерами не було такої щирості. Коли ми говорили з ними, у мене було відчуття, що все це несправжнє. Це важко пояснити, можливо це швидше про мене, про моє особисте сприйняття. Я не відкрився жодному з них, оскільки не відчував, що вони справді хочуть мене зрозуміти. На особистісному рівні.

Через це я не міг викладатися на повну заради них. Звісно, в подальшому це негативно впливало і на мене самого.

Я радий, що ви запитали мене про це. Люди люблять згадувати мені цей ледачий коментар. Це був день після дня відпочинку. Через тиждень він вибачився переді мною за те, що назвав мене ледачим, оскільки побачив мене в справжньому тренуванні й у грі. Але це в фільм вже не потрапило.

Ось про що я казав, у людей немає реальної картинки. Однак після цього багато хто почав використовувати цей коментар про лінь. Це стало для них легким рішенням.

А як поводилися старші гравці Тоттенгема? Вони не казали: «Слухай. Делі, тобі треба допомога?» Чи, може, казали, що не варто робити певних речей?

Важко сказати, що це були старші гравці, оскільки у нас була молода команда. Але були ті, яких я неймовірно поважав, які були моїми гарними друзями. Не думаю, що хтось з них дійсно знав чим я займаюся, оскільки я приховував це, не міг бути відкритим з ними.

Ерік, Гаррі, Сонні, Бен – було багато гравців, які не боялися сказати мені, коли я був неправий. Особливо Гаррі та Ерік, вони були максимально чесними. І це ніколи не було перед командою, вони наодинці питали що я взагалі роблю.

Але я не міг прийняти будь-чию допомогу. Моя прийомна сім’я плакала, оскільки не могла зрозуміти як мені допомогти.

Я був настільки дурним, що не цінував нічию підтримку і допомогу. Мені прикро про це говорити, але я пишаюся, що зумів через це пройти.

Я не хочу повернутися в ті дні, я хочу стати кращим. Я хочу бути кращим гравцем, кращою людиною.

Я дивлюся в ті часи і думаю: «Так, я грав добре». Але мені цього мало, я хочу дивитися вперед, я хочу продовжувати цю подорож.

Багато з того, що я сьогодні почув, я почув вперше. Якої реакції ти очікуєш на свої слова, чого ти чекаєш від найближчих тижнів після цього інтерв’ю?

Я сподіваюся, що це допоможе людям.

А тобі?

Так, допоможе. Думаю, я мав пояснити дещо і зняти зі своїх плечей. Я хотів розповісти те, як я почувався насправді, правду.

Я впевнений, що журналісти все одно напишуть про це так, як їм захочеться. Вони познаходять гучні заголовки, клікбейт.

Ти дуже скептично ставишся до медіа, чи не так?

Тому що я настільки багато прочитав про себе. Абсолютну неправду. Не думаю, що це було цілеспрямовано. Просто я був дурним, опинявся в ситуаціях, коли полегшував їм роботу.

Тож мені без різниці, що вони напишуть, якщо натомість я зможу допомогти бодай одній людині змінити своє життя, можливо врятувати його.

Звісно ж могли. До 12 років, як я казав, я виховувався сам по собі. В сім років у дітей, здебільшого є чіткий час, коли вони вже мають бути вдома. А у мене був ключ і я приходив, коли мені хотілося. Якби у мене був поруч відповідальний дорослий…

Я не звинувачую мою маму, тому що зараз я більше розумію її. Просто я спочатку дивлюся на себе, важко звинувачувати когось в тому, що зробив безпосередньо я.

Насправді, я дякую багатьом людям. Навіть за ті важкі часи. Оскільки вони зробити мене жорсткішим, сміливішим, сильнішим. Це дозволило мені подолати труднощі. Вони допомогли мені тим, що я був голодним, в мені вирувала пристрасть боротися і доводити, що вони неправі.

Напевно, для мене головне – це довести те, що я правий. Тому що я знаю, наскільки хорошим гравцем, наскільки хорошою людиною я можу бути.

У тебе залишилося 12 місяців контракту з Евертоном. Зараз ти травмований і будеш відсутній ще кілька тижнів. Але у тебе є прагнення повернутися в першу команду настільки швидко, наскільки можливо?

Якщо я повернуся в Евертон і вони скажуть, що я їм не потрібен, то я не буду ображатися. Але ми з тренером вже розмовляли. Не тільки про футбол.

Я хотів би подякувати йому також. Він не знає мене близько, але поставився до мене з розумінням. Навіть не просто з розумінням, він підтримав мене.

Чи входиш ти в його плани на цей сезон? Чи він просто цікавився як ти?

Зараз йдеться лише про те, щоб повернутися на поле і показати йому, на що я здатний. Розмови більше стосувалися того, що я зробив з точки зору реабілітації та як я себе зараз почуваю. Це нормальні питання в цій ситуації.

Тож потрібно повернутися, набрати форму і сподіваюся, насолоджуватися футболом. Це те, що я хочу робити. Я готовий до великого сезону. Я більш ніж готовий впоратися з будь-яким викликом.

Це було трохи дивно, оскільки я не знав чи розуміли вони де я був, звідки повернувся. У мене було кілька гарних розмов. Люди, з якими я спілкувався, підтримали мене, раділи за мене і бажали найкращого для мене.

Також я зустрічався з деякими хлопцями з Тоттенгема. Здається, вони були дещо здивовані. Можливо зараз вони зрозуміють дещо більше.

Чи є ще щось, що ти хочеш сказати людям?

Я хочу ще раз підкреслити той факт, що не потрібно боятися змін. Зміни – це завжди важко. Щось незручно, щось важко, щось страшно. Але коли ви це відчуваєте, то це саме той час, коли потрібно зробити крок і піти далі. Тому що по інший бік страху та змін зазвичай лише позитивні речі. Сподіваюся, те, що поділився своїм досвідом, принесе користь іншим.

Текст підготував Сергій Лук'яненко

Telegram-канал автора