Богдан Бондаренко: «Ситуація в Україні зобов'язує до вибору: або ти тренуєшся, або повертаєшся і йдеш захищати країну»

«Складно в психологічному плані через одного аспекту. Глядач дивиться на телевізор і бачить, що спортсмен виступає погано. А я знаю, скільки вклав в це роботи і старань. Умовно кажучи, до бронзи на Олімпіаді в 2016-му я виконав тисячу годин роботи. І до цього сезону виконав тисячу годин роботи. Такий же важкої і виснажливої, але це не дало результату. З боку це може виглядати так, ніби я погано тренувався. Але ж я тренувався аналогічно. Зачарована історія – я багато займаюся, а на початку сезону в травні відчуваю ідентичну травму. І не можу реалізувати всю ту роботу, яку я виконав. Ти працюєш, намагаєшся, проте результату це не дає. Ситуація в Україні також зобов'язує до вибору: або ти тренуєшся, або повертаєшся і йдеш захищати Батьківщину».

«Звичайно, такі міркування завжди присутні. Щомісяця я віддаю певну частину коштів зі своїх доходів на допомогу армії. Намагаюся точково допомагати знайомим, воюючим, яким я дуже вдячний і якими пишаюся. Люди раніше не були пов'язані з військовою справою, проте навчилися і пішли воювати. У самого в голові виникають схожі бажання. Розривати між такими думками. У нас жах відбувається, а ти сидиш тут. Це теж складно. Поки допомагаю дистанційно, але хотілося б більше».

«Харків для мене і моєї сім'ї – це найкраще місце в світі. Ми мали там все, що потрібно: друзів, рідню. Підібрали для дочки садок, знали, в яку школу вона піде. Батьки жили в 500 метрах від нас. Життя збудували. Зараз розумію, що ми жили як в казці. Хочу обов'язково повернутися в Харків і провести решту життя там».