Ольга Саладуха: «Коли 24 лютого я їхала приймати воєнний стан, то донька сказала: «Мамо, ми що, можемо не побачитися?»

Триразова чемпіонка Європи, чемпіонка світу, бронзова призерка Олімпійських ігор Ольга Саладуха стала гостею етеру проєкту XSPORT «Разом до перемоги!»

Депутат Верховної Ради України і почесний віцепрезидент Федерації легкої атлетики України розповіла про свою діяльність в період війни, а також оцінила перспективи Марини Бех-Романчук в потрійному стрибку.

Від «руського міра» я втікаю вже вдруге. В Донецьку в 2014 році, коли це все почалося, всі розуміли, що агресор не зупиняється, що він хоче Луганську, Донецьку області і Крим окупувати. Тому ми тоді відразу прийняли рішення поїхати в Україну. Тому що я народилася в Україні, захищаю прапор цієї країни і скільки б мені не пропонували переїхати кудись, я залишалася в Україні.

24 лютого, скільки б нас не готували, скільки б не було інформації в ЗМІ, до останньої миті ніхто не вірив в те, що на ці дії піде росія. Ці вибухи, ракети… ми прокинулися від того, як пролетіла ракета, а потім вона вибухнула.

Плач дитини, яка пам’ятає 2014 рік, коли їй було 5 років… Коли я поїхала на роботу, оскільки нам потрібно було приймати воєнний стан, Діана почала казати: «Мама, ми що, можемо не побачитися?» Тому що ми не знали що робити, куди евакуйовуватися.

Ми ще й живемо на 22-му поверсі. Над нами почали літати винищувачі, під нами почали їздити танки, з вікна було видно як горить Гостомель, можна було бачити «рускій мір» в усій красі.

Деякий час ми були в Києві, у бомбосховищах. Не розуміли, що робити далі. Це був шок. Треба було кудись виїжджати задля спокою дитини, щоб вона цього не бачила і не чула. Хоча вона це, на жаль, і побачила, і почула.

Те, що ми потім побачили – це винищення українського народу, це геноцид. Те, що вони робили з нашими жінками, дітьми, літніми людьми… Зараз, коли я спілкуюся з людьми, котрі були в окупації, вони просто плачуть, вони не можуть навіть назвати росіян людьми, тих військових, тих орків, які були в Бучі, Гостомелі…

Як відбувалася комунікація між депутатами Верховної ради?

У нас була домовленість у випадку вторгнення або подібних дій, якщо зникне зв’язок чи ще щось, то ми маємо зустрітися в комітетах Верховної ради. Навіть якщо не буде мобільного зв’язку, то ми мали б змогу зв’язуватися службовими телефонами і вирішувати подальші дії.

Звичайно, мені було дуже важко. Я бачила сльози моєї дитини, я плакала, мені було дуже важко. Я о 6 ранку поїхала і о 10 вечора лише побачилася знову з нею. Вони з моїм чоловіком були у бомбосховищі, я туди ледь доїхала, тому що все було перекрито, дороги стояли, було багато техніки.

Не було думок про те, щоб виїхати, хоч і необхідно перебувати в Києві аби приймати такі важливі для країни рішення?

Я розуміла, що мені потрібно приймати рішення, працювати. Це наш обов’язок, народних обранців. І я розуміла, що потрібно було кудись відвезти дитину, щоб вона цього не бачила. Але все ж таки ми домовилися бути разом. Вони чекали мене в бомбосховищі, в паркінгу. І в нашому районі, Академмістечко, було дуже гучно.

Потім, коли я вже приїхала, ми ніч провели в паркінгу. І вирішували, що робити далі. Перший час ми провели вдома, переховувалися в паркінгу, але потім все ж дійшли висновку, що необхідно виїхати, вивезти дитину до наших друзів, щоб вона могла там більш-менш в безпеці перебувати.

Я постійно виїжджала на роботу, працювала. Парламент у нас об’єднався, заради однієї мети – перемоги. Ми постійно були на зв’язку 24/7. Вчасно, на мою думку, приймали рішення, необхідні для нашої країни.

Працюємо 24/7. Навіть не закривали засідання ВРУ, в будь-яку хвилину можемо зібратися. У нас немає онлайн голосування. Я виступала проти цього, тому що неможливо голосувати онлайн. Наші захисники ж не боронять країну онлайн, правильно? Президент знаходиться в Києві, він також не покинув країну. Наші лікарі теж допомагають не онлайн. Тому й депутати повинні приїжджати, вирішувати, коли це необхідно.

За день за два нас попереджають, що потрібно зібратися, тому що деякі депутати їдуть на округи. Спочатку це все було засекречено, зрозуміло з яких причин. Але всі збиралися, більшість депутатів. Так, деякі поїхали з країни, але більшість залишилися.

Можете виділити рішення ВРУ, котрі були прийняті після початку війни і стосувалися безпосередньо спорту?

Я з перших днів казала, що українському спорту сьогодні необхідна єдність, як і для всього українського народу. Я з перших днів казала, що у нас є лише один ворог – росія, що ми повинні працювати заради своєї мети на всіх фронтах.

З перших днів ми спілкувалися з Вадимом Марковичем з приводу важливості виступів наших спортсменів на змаганнях. Мені згадалося, як в 2014 році я виступала в Цюриху. Тоді говорили, що може краще дати спортсменам відпочити, не навантажувати їх в такі часи. Однак я поїхала, здобула своє третє золото чемпіонату Європи, обійшла двох росіянок, які посіли друге і третє місця.

Я пам’ятаю мільйон повідомлень, привітань. Це було таким знаком для країни. На весь стадіон, на весь світ лунав наш гімн. І мені казали, що мить, коли наш прапор підіймався над прапором росіянок, вона назбирала мільйони переглядів, це був важливий момент для наших співвітчизників.

І не треба казати, що спорт поза політикою. Спорт – це і є політика.

У Верховній раді ми прийняли постанову, звернулися з нею до Міжнародного олімпійського комітету. Ми з початку війни почали працювати над тим, щоб викреслити російських спортсменів з усього спортивного світу, відсторонити їх від змагань.

Те, що коїть росія, це просто нахабність. Вона вже втретє порушує олімпійські принципи. В 2008 році були Олімпійські ігри в Пекіні, а вона почала війну в Грузії, в 2014 були Олімпійські ігри в Сочі і в 2022 році завершилися Олімпійські ігри, починалися Паралімпійські ігри і росія почала ще одну війну.

Тобто вони порушують всі принципи олімпійської хартії за мир. Тому ми всі об’єдналися, щоб цих спортсменів виключити з олімпійського руху і взагалі зі спортивної спільноти. Щоб їх ніде не було, навіть в неолімпійських видах спорту.

Якою була реакція МОКу на цю постанову?

Вони взяли її до уваги. Сергій Назарович сказав, що вони з Вадимом Марковичом особисто передали цю постанову, самі її відкрито підтримали. На Виконкомі НОК я попросила, щоб не було всіляких балачок, підтримати її і Виконкомом НОК, опублікувати на сайті.

Звичайно, у нас є вплив, у нас є великий авторитет, наш президент НОК, упізнаваний у всьому світі. Цього ніхто навіть не обговорює. Завдяки ньому ми можемо впливати. Він зараз виступав на Комісії МОК. Це всі зараз розуміють.

Я не знаю, чому азербайджанці, вірмени чи ще хтось не звертаються. Ми, як громадяни своєї країни повинні звертатися, кричати про те, що у нас відбувається, в нашій країні. Ми робили ролик до дня спорту, про білу картку, котра символізує, що спорт за мир…

До речі, а росіяни підіймали цю білу картку за мир?

Я теж не бачила. І ми в цьому році показали, що багато є збройних конфліктів і наголосили, що спорт – це про мир. Ті, хто коїть агресію, їм не місце в спортивному світі, їх потрібно виключати зі змагань.

Розкажіть, у нас є єдність Міністерства, НОК, депутатів, спільноти спортивної? Це в соцмережах була якась війна чи це такий спосіб один одного спонукати до дій?

Яка війна? В сенсі? Не знаю, про яку війну ви кажете. Я просто наголошую на тому, що виступаю за засудження і за виключення російських спортсменів. І я за позицію, що якщо ми об’єднаємося усім фронтом, то нам буде легше зробити це.

Скоро багато де будуть вибори на керівні спортивні посади і балотуватися на них будуть також і росіяни. Нам не можна допустити цього. Якщо ми будемо в голос це казати, якщо ми будемо називати війну війною, агресором росію, то нас будуть чути. Ми на цьому постійно наголошували і хотіли, щоб всі об’єдналися.

Ось ми були на Раді Європи з легкої атлетики і показали невелике відео як зруйнували наші стадіони. Ця спортивна інфраструктура нам так важко давалася, десятиліттями будувалася. президент прийняв рішення про масштабне будівництво, ми хотіли прийняти Олімпійські ігри, до нас приїздив Томас Бах. У нас були амбітні плани. І ось у нас вирішили забрати мрію.

У мене друг дитинства в Маріуполі загинув від осколків. І як я можу любити російських спортсменів, які підтримують цю війну?

Я спілкувалася з лікарями, які працювали в перші дні після початку війни, яких до них дітей привозили з Гостомеля, з Ірпеня… З відірваними ручками, ніжками… Це дуже страшно. Ми бачили дітей війни, інвалідів війни після Другої світової, зараз ми бачимо те ж саме. Ми повинні про це кричати. Кричати, що ми не хочемо бачити агресора в нашій країні, ми не хочемо змагатися з ними.

Багато людей, хто нас підтримував. Але без афішування. Вони кажуть, що їм за це перепаде. Та я не хочу говорити конкретно про кожного.

З Воронковим ми працювали більше 10 років. Він був спортивним менеджером, який домовлявся про змагання, це не секрет. Зараз всі стосунки з усіма менеджерами розірвані. В 2014 році це все було ще на таких… Є люди, які визнані у світі, є до них повага, вони працюють кришталево чисто. Це для спортсменів важливо, оскільки їх часто обманюють, нечисто працюють менеджери. Йому довіряють, багато спортсменів з ним працювали.

Зараз розірвали стосунки з ним, я знаю, Марина Бех і Анна Рижикова. Ті елітні спортсменки, які також працювали з Павлом Воронковим. Його особиста позиція на нашому боці, він все розуміє.

Стосовно нашого чату «Опір». Ми намагалися донести до спортсменів, що одного посадять, двадцять посадять, але якщо вийде 20 тисяч людей, якщо всі вголос будуть казати, що це війна, то всіх не посадять.

Ми намагалися якось довести, що тут нациків немає, що тут є народ, який хоче жити в своїй країні, розвиває її. Наш народ зараз об’єднався, згуртувався. Це те, як Володимир Зеленський об’єднав країну, як всі встали на її захист. За це йому велика повага, це було дуже важливо.

Всі чекали, може, такої підтримки від Сергія Назаровича Бубки в перші дні. Щоб він вийшов і сказав: «Я вас хочу об’єднати, я з вами». Від цього, напевно, і почалося якесь непорозуміння.

Зараз усім вже вдалося порозумітися? Оскільки були певні переживання, що ледь не підсижування, боротьба за портфелі розпочинається в такий критичний період для країни.

Я вам можу більше сказати – навпаки, ми в перші ж дні казали спортсменам, що не потрібно сваритися, не треба нічого казати. Та все ж ми вимагали позиції, ми про це писали, критикували. Може це викликало якусь агресію. Але якщо уряд Польщі хоче відсторонення, але наш міністр мовчить. Якщо міністр Швейцарії звернувся до МОК. Це все була правильна критика, на мою думку.

Я не хочу змінювати свою точку зору, свою позицію. Для нас єдність, перемога, засудження і виключення російських спортсменів для нас важливі. Відсторонити, щоб їх зараз не було.

Були якісь думки, щоб їм надати громадянство. Але ви зрозумійте ситуацію, що якщо наші спортсмени сидять у бомбосховищах, а хтось там поїде виступати, хто сказав, що підтримує Україну і попросив надати йому громадянство, щоб мати змогу знову їздити заробляти гроші, то це неприпустимо. Зараз так точно. Зараз все треба робити, щоб показати їм, що потрібно говорити. Якщо вони хочуть бути в цивілізованому світі, то не можуть мовчати.

Він хвилин 15 відповідав на мої питання. Вони розуміють, що відбувається, вони бачать. Я сказала яка у нас ситуація: зруйнована інфраструктура, вбивають цивільних. Він сказав, що не може відсторонити цих людей, які займають там певні посади. Однак, думаю, все ж потрібно продовжувати, потрібно писати про цих людей, яких необхідно відсторонити. Нехай їх не відлучають, але хоча б відсторонюють. Зараз їх не повинно там бути. Щоб вони ніяк не впливали на світовий спорт, на федерації.

Зараз ходять чутки, що є можливість вашого обрання на посаду президента Федерації легкої атлетики України. Є такі амбіції?

Цікаве питання. Вистачає роботи, насправді. Мене зробили почесним віцепрезидентом ФЛАУ. Все ж таки 29 років я віддала легкій атлетиці, красива кар’єра була, я багато чого досягнула.

Віцепрезидент, перший віцепрезидент і президент – це виборчі посади. Так, деякі писали, запрошували мене на цю посаду. Але я відповіла, що якщо я можу допомагати, то можу це робити і в якості віцепрезидента, і почесного віцепрезидента, і просто члена Федерації.

Тому амбіцій немає. Це таке велике навантаження. Якщо я можу допомагати, то буду це робити без всяких посад. Цього точно немає в планах.

Ми бачимо, що проблеми є. Ні для кого не секрет, що війна б’є по нашому економічному розвитку. Дійсно, десь щось скорочується, десь щось забирається. Але через фонди міжнародної спільноти багато спортсменів, багато тренерів виїжджають на збори, готуються до змагань.

Ми ж розуміємо, що через майже півтора роки будуть Олімпійські ігри. Хотілось би, щоб наша країна була представлена там якомога краще. Наступного року ми будемо наполягати на тому, що спорт – це перше, куди потрібно вкладати гроші.

Потрібно передивитися уроки фізкультури, потрібно переводити їх на фізичну рухову активність. Треба, напевно, прибирати стандартні програми, тести, заохочувати дітей ходити на уроки фізкультури, якось рухатися. Оскільки це наше здоров’я, здоров’я наших дітей.

Бюджет у спорті – це перше, куди треба вкладати гроші, бо це наш розвиток. Це і про психологічне, і про фізичне здоров’я. Думаю, ми будемо всі наголошувати на тому, що про спорт забувати неможливо. Про олімпійський спорт і про масовий. А також обговорювати уроки фізичної активності.

Легка атлетика зараз, в принципі, нормально себе почуває. Нам допомагає Міжнародна федерація, є гроші від них у Фонді солідарності, є окремий фонд World Athletic, є гроші від Діамантової ліги, здається, 30 тисяч доларів вони надали допомоги.

Десь 250 дітей, деякі з батьками, з мамами виїхали за кордон. Це я не кажуть про елітних спортсменів. Вони зараз забезпечені повністю, зараз всі знаходяться за кордоном, ще з початку березня виїхали з тренерами, готуються до змагань. Їм допомагають і спортивні клуби, і Фонд солідарності, і Міністерство. Тому що елітна провідна група у нас фінансується у повному обсязі.

І ми вже бачили Марину Бех, яка була другою на етапі Діамантової ліги. Мені дуже приємно, що потрійний стрибок отримав продовження. Скоро буде виступати Анна Рижикова.

Ми з нею спілкувалися, вона казала, що дуже хотіла виступати на чемпіонаті світу в Белграді. Однак коли почалася війна, то вона не змогла перейти ту лінію, пояснити собі як вона може тренуватися, якщо гинуть люди, деякі переховуються в сховищах. Совість їй не дозволяла. Вона не змогла виступити, відмовилася від сезону зимового і вирішила виступати влітку. Тому чекаємо її на наступному етапі Діамантової ліги.

Так що у нас все нормально. Потрібно зараз зрозуміти де у нас будуть чемпіонати України і чи будуть вони. Тому що потрібно відбиратися, формувати збірні. Деякі федерації інших країн надають нашим спортсменам можливість виступати на їх внутрішніх чемпіонатах, щоб отримати змогу виконати якийсь норматив і поїхати на чемпіонат Європи чи чемпіонат світу. Сподіваємося, що у нас будуть хороші результати.

До речі, поляки запропонували провести у них чемпіонат України з легкої атлетики. Вони готові навіть щось відшкодувати. Зараз йдуть перемовини про багатоборства, а також може бути, що і офіційний чемпіонат України пройде в Польщі. Та поки це лише обговорюється. Ми розуміємо, що це велике навантаження на Польщу. Окрім спортсменів там ще багато наших громадян, яким вони надають допомогу.

Ви згадали виступ Марини Бех-Романчук в Досі, Катар. Можете поділитися експертною думкою, які у неї перспективи в цій дисципліні, в потрійному стрибку, оскільки раніше вона спеціалізувалася саме на звичайному стрибку в довжину?

У вересні ми розмовляли у Падові, мене запросили туди гостем. І я запитала: «Марино, чому ти не стрибаєш потрійним? У тебе є швидкість, міць така, ти сильна від природи, під сім метрів летиш». І вона сказала, що, насправді, на тренуваннях стрибала вже на 14,40 м. І я підштовхувала її, що потрібно виступати, що я вже завершую, потрібно продовжувати традицію потрійного. Вона відповіла, що в 2022 році, напевно, спробує, в сезон після Олімпійських ігор.

І, дійсно, у неї був фурор на чемпіонаті України. Вона з короткого розбігу стрибнула 14,38 м. А потім на чемпіонаті світу ми побачили крутий результат. Якби не Рохас потужна, то Марина б мала всі шанси на золото.

В Досі ми побачили також красивий стрибок. Я подивилася, що там скажений вітер був, майже за 5 метрів на секунду. Розумію, що їй через це могло не вдаватися потрапити на планку, але вона потрапила ідеально, стрибнула на 14,73 м. Сподіваюся, в Юджині на чемпіонаті світу їй вдасться стрибнути за 15 метрів. Вона ще нашим стрибункам потрійним несподіванку принесе, складе хорошу конкуренцію.

Повне відео інтерв'ю Ольги Саладухи: