Підготовка під обстрілами в Києві, африканська спека та золотий тріумф. Неймовірна історія перемоги Міланії Кохан на Юнацькій Олімпіаді

Легкоатлетка відкрила залаштунки змагань у Сенегалі та розповіла, як повторила золотий успіх свого зіркового брата Михайла

Підписатися в
Міланія Кохан
Фото: НОК України
Анастасія Буджак Array

Анастасія Буджак

Денис Сєдашов

Денис Сєдашов

Українська метальниця молота Міланія Кохан тріумфувала на Юнацькій Олімпіаді-2026 у Дакарі (Сенегал), виборовши золоту медаль з новим особистим рекордом — 71,27 метра. 17-річна легкоатлетка повторила досягнення свого брата Михайла Кохана, оформивши унікальний золотий дубль для своєї родини.

В ексклюзивному інтерв’ю XSPORT.ua чемпіонка поділилася деталями фінальної боротьби та підготовки в умовах повітряних тривог, а також розповіла про залаштунки олімпійського селища — від харчування і знайомств з атлетами інших країн до побутових лайфхаків від сенегальської спеки.

— Перш за все хочу привітати тебе з медаллю, адже це дійсно неймовірно крутий результат. Як ми побачили, ти класно розпочала змагання, одразу метнувши на 70,71 м, і твоя перевага над суперницею з Китаю після першої спроби складала майже 8 метрів. Які перші думки виникли тоді в секторі? Можливо, ти вже трішки видихнула з полегшенням чи, навпаки, подумала: «Результат хороший, але концентрацію втрачати не можна»? І за рахунок чого у п’ятій спробі вдалося ще більше покращити показник, коли спека та фізична втома мали б уже забирати сили?

— Дякую за привітання. У першій спробі я вже метнула на свій персональний рекорд і обійшла китаянку. Але я не розслабилася, тому що це був лише початок. Попереду залишалося ще п’ять спроб, і їх потрібно було виконати так, як ми запланували. Тому я більше концентрувалася на кінцівці — на п’ятій та шостій спробах, щоб усе вийшло ще краще. Зрештою мені вдалося знову оновити особистий рекорд і метнути на 71,27 м. Видихнула я вже в шостій спробі, коли остаточно зрозуміла, що залишилася лідеркою та виграла змагання.

Щодо спеки, то на момент фіналу я вже адаптувалася до неї. Мені було відносно комфортно, адже я взяла із собою в сектор лід, холодну воду та рушник. Хоча, звісно, було дуже спекотно.

РЕЙТИНГ БУКМЕКЕРІВ

#Реклама

1
Beton

до 200% *

На сайт

ТОВ "СІТІКОД". Ліцензія на казино в мережі Інтернет (видана 20.11.2023, Рішення КРАІЛ № 364 від 03.11.2023) та ліцензія на букмекерську діяльність (видана 10.10.2025, Рішення ДАУ ПлейСіті № 104-Р від 07.10.2025). Реклама 21+. Промоакція "Вітальний пак" діє з 13.11.2025 на невизначений строк. Місце проведення та детальні умови акції на сайті beton.ua

 УЧАСТЬ В АЗАРТНИХ ІГРАХ МОЖЕ ВИКЛИКАТИ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ (ПРИНЦИПІВ) ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ГРИ. 

 Матеріали сайту призначені для осіб, які досягли 21 року.

— Також в одному зі своїх інтерв’ю ти згадувала, що привезла в Дакар власний молот, бо організаторські були геть новенькими, а до рідного вже давно прикипіла рука. Скажи, це звичайна практика серед метальників чи твоє виняткове рішення саме на Олімпіаду? І наскільки складно було транспортувати спортивний снаряд? Чи не виникало зайвих запитань у працівників аеропорту під час проходження контролю?

— Ми взяли свій молот, тому що він для мене дуже зручний — я метала його увесь сезон і вже до нього звикла. Крім того, ми не знали, які саме снаряди будуть на змаганнях. Батько здогадувався, що в Африці мало хто метає молот, тому вирішили перестрахуватися й взяти свій. І це виявилася чудова ідея.

Щодо транспортування, то все залежить від того, в яку країну прилітаєш і на яких прикордонників натрапиш. Певні нюанси траплялися, але ми пояснювали, що ми спортсмени, їдемо у відрядження на змагання, тому серйозних проблем не виникало.

— Тепер у родині Кохан два юнацькі «золота» — ти повторила досягнення свого брата Михайла, який вигравав Юнацьку Олімпіаду в Буенос-Айресі у 2018 році. Зрозуміло, що брат ділився досвідом, але чи була між вами якась кумедна сімейна суперечка перед твоїм відльотом на кшталт: «Маєш повернутися тільки з першим місцем»? І, до речі, як ти врешті відсвяткувала свою перемогу?

— Певний тиск справді відчувався, бо брат уже перемагав на цих змаганнях вісім років тому. Мені теж дуже хотілося підтвердити цей статус і виграти. Все вдалося, адже ми виконали величезний обсяг роботи під час підготовки до Дакару. Брат дуже радий за мене — він давав настанови, увесь сезон допомагав мені в тренуваннях та технічній роботі й завжди був поруч.

А відсвяткували ми у колі нашої компанії метальників: брат, так би мовити, накрив «поляну», і ми всі разом відзначили цю перемогу.

— Після фіналу ти дуже зворушливо подякувала нашим захисникам. Наскільки думки про те, в яких екстремальних умовах сьогодні тренується Україна, додають спортивної злості та додаткової мотивації на міжнародній арені?

— Мабуть, це перше, про що я згадала після перемоги — про нашу важку підготовку в Києві. Увесь вересень були дуже сильні обстріли, фактично щодня або через день. Повноцінно відновитися й виспатися за ніч було вкрай важко, адже ми по три-чотири рази прокидалися і змушені були спускатися в укриття, коли ставало занадто гучно. Але ми пройшли цей шлях, і все склалося добре.

— А тепер про залаштунки й атмосферу поза сектором. Розкажи, яким виявилося олімпійське селище в Дакарі, чи все було зручно розташовано і що найбільше здивувало у побуті? Знаємо, що на Іграх спортсмени часто сплять на картонних ліжках, а як було тут і по скільки людей зазвичай розміщували в кімнатах?

— Олімпійське селище було дуже колоритним, по-справжньому африканським: пісок, пальми, великий басейн — загалом дуже круто. Самі номери були невеликими, нас жило четверо в кімнаті, а спали на двоярусних ліжках. Ті, хто мав спати на другому ярусі, поскидали матраци на підлогу, бо під стелею було нестерпно спекотно. А знизу було прохолодніше, адже вентилятори не діставали до верхніх ліжок.

— А яке було харчування? Чи вдавалося знаходити щось звичне для шлунка серед місцевої африканської екзотики в їдальні, чи довелося серйозно адаптувати свій раціон?

— У їдальні справді були африканські страви, але я намагалася їх не куштувати, щоб уникнути будь-яких експериментів зі шлунком перед стартом. Тому обирала більш звичну їжу: різні сири, смажену курку, пасту. А ще там готували дуже смачну піцу, тож переважно я їла саме піцу та сири.

— Через спеку ти позичила в австралійців вентилятори й рятувалася мокрою ковдрою. В одному з інтерв'ю ти сказала, що твій брат купити намет і ночувати на вулиці — це був жарт чи він говорив серйозно?

— На щастя, нікому зле не ставало. Ми намагалися не перебувати довго на відкритому сонці: більше часу проводили або в кімнаті, або в атлет-хаусі, де працювали кондиціонери. Я позичила в австралійців два вентилятори, тож у нашій кімнаті їх стало чотири, тоді як в інших було по два. Мокра ковдра та лід теж дуже рятували — ввечері та вночі ставало навіть трішки прохолодно.

А Михайло говорив про намет цілком серйозно! У перший вечір після прильоту я була в розпачі від місцевих умов і спеки, взагалі не могла заснути й чотири рази ходила в душ, бо це було справжнє жахіття. Тоді брат і запропонував купити намет та спати на вулиці, де вночі було комфортні 25–26 градусів. Але батько заборонив через ризик підхопити малярію від комарів — під час змагань це було б занадто екстремально.

— Юнацька Олімпіада — це завжди величезний мікс культур і націй. Розкажи, з ким із представників інших збірних або видів спорту тобі вдалося подружитися найбільше в селищі і чи практикували ви традиційний обмін пам’ятними сувенірами чи екіпіровкою?

— В перший же день приїзду ми всі пішли в атлет-хаус мінятися значками (пінами) з представниками інших країн і перезнайомилися з багатьма атлетами. Найбільше потоваришували зі спортсменами з Казахстану — ми разом гуляли територією селища.

— Коли змагання вже завершилися і можна було нарешті видихнути, чи вдалося погуляти містом, відчути справжній колорит Сенегалу? Чи більшість часу після власного старту ви все ж проводили на трибунах, гучно вболіваючи за інших українських атлетів?

— Наступного дня після мого виступу ми всією командою поїхали до міста Салі на узбережжя Атлантичного океану. Покупалися в теплому океані, позасмагали на лежаках — чудово провели час і нарешті відпочили від змагальної метушні.

— Змагання позаду, ти вдома у статусі олімпійської чемпіонки. Які найближчі плани? Чи буде час на заслужений відпочинок і які нові спортивні вершини ставиш перед собою далі?

— Попереду приблизно тиждень паузи, хоча я все одно ходитиму в зал підтримувати форму — звісно, не в такому інтенсивному режимі, як перед стартами, але тренування не закидаю. Зовсім скоро розпочнеться зимовий сезон, тож потрібно вже закладати базу для підготовки до 2027 року.

На змаганнях у Дакарі національна збірна України здобула девʼять нагород (3 золоті, 3 срібні та 3 бронзові) і посіла 11 загальнокомандне місце. 

  • Промокод XSPORT на Передплату Кіно+ТБ на 3 місяці діє знижка 35% до 31.12.2026