Табашник: «Після змагань їду додому ... У будинок, якого немає»

— …Певно, для мене. Щоб я не забувала, для кого, заради чого й навіщо я це роблю. Звісно, хотілося б перемогти, але я розумію свій стан і те, що я їхала на ці змагання для того, щоб не опустилися руки, й для моєї мами.

— Ці змагання дуже затишні й домашні. Для вас саме зараз ця атмосфера важлива?

— Відверто кажучи, в моїй голові зараз такий безлад, стільки думок, що я просто рада бути тут, рада підтримці, тим більше тут вона дуже сильна – кого б я не зустрічала, всі до мене ставляться з душею.

З першого дня мені написали багато людей. Я безмежно вдячна нашій команді й людям в усьому світі, які мене знають і підтримують. Моїй вдячності немає меж! Вдячності за те, що я змагаюся, що в спорті й що люди небайдужі до мого горя й до того, що відбувається в Україні й у кожного в домі.

— Спорт допомагає переживати те, що відбувається навколо, і вашу втрату?

— Рішення поїхати на змагання мені далося досить складно. Здавалося, що все перешкоджає цьому. Розуміла, що я просто не зможу вийти в сектор. Але мої близькі люди змогли мене налаштувати й переконати, що це мені потрібно, незалежно від результату.

— Після турніру в Швейцарії ви повертаєтеся додому?

— Так, після змагань їду додому… До дому, якого немає…У мене попереду нелегкий шлях. Людини, яка мене максимально підтримувала, більше немає. Тепер буду вчитися продовжувати жити, працювати й досягати чогось, залишившись самою.

Що буде після того, коли все владнаю в Україні, не знаю. Намагатимуся максимально тренуватися й триматися.