Дарина Блашко: «Нам пощастило вижити в Чернігові - на дев'ятий день війни прийшло відчуття, що тут небезпечно і треба щось робити»

Біатлоністка збірної України Дар'я Блашко в інтерв'ю XSPORT в програмі «Розом до переможи!» розповіла, як вона сприйняла початок війни і як евакуювалася з Чернігова, який рашисти нещадно бомбили:

Насправді перші 5 днів ви взагалі не могли повірити, що це відбувається. хоча на лижній базі були чутні постріли, буквально з першого дня. Нам здавалося, що це близько. Потім, як показав досвід, це було ще далеко. Ми кожен день чули постріли і з кожним днем ми все менше і менше виходили з підвалу.

На дев'ятий день прийшло відчуття, що тут небезпечно і треба щось робити. Сталася така ситуація, що до нас прийшли військові в підвал, в черговий раз, і почали говорити, що тут диверсійна група російська висадилася. Хоча ми не могли зрозуміти і до сих пір не можемо, були це наші (військові) або росіяни.

Тому що дивишся і розумієш, що ніби як не наші. Чи не складається якось. Ми передали інформацію, нам сказали, що це наші. Була така ситуація. Один з наших людей вийшов і каже: «Слава Україні». А вони так трошки втиснулися, витримали таку маленьку пауза і відповіли трішечки з усмішкою: «Героям Слава». Це відразу ж впадає в очі, напружуєшся.

Ми розуміли, що можемо нарватися. Спокійно з ними розмовляли, адже нас би ніщо не врятувало. Нас там було 15 чоловік і застрелити було питання трьох секунд. Ми б навіть не встигли нічого зробити. Тому ми акуратно з ними спілкувалися. У нас було світло. У Чернігові вже практично ніде його не було. Але лижна база трошки в стороні, за містом. Після відходу військових через півтори години зник світло. І ми зрозуміли, що тут зовсім стало небезпечно. У тому підвалі просто страшно знаходиться без світла. Плюс до того вода теж повинна була закінчитися, без світла насоси не працюють.

Ми могли залишитися без будь-яких ресурсів для життя. Ніяких колодязів поруч немає, де можна було більш-менш безпечно набрати води. Тому ми розуміли, що потрібно їхати. Вранці ми дуже швидко зібрали речі і поїхали. Люди нас прийняли. Це було недалеко, 2 км від бази. Район на кордоні міста, який теж потрапляв під обстріли дуже сильно. За підсумком там було безпечніше, але нам пощастило вижити там. Ми дуже вдячні людям, які нас прийняли. Адже йти було нікуди.

Блашко не розуміє, як орки можуть гвалтувати жінок і дівчаток, А потім дивитися в очі своїм дочкам.