Олена Кравацька: «Я – олімпійська чемпіонка, але мені цього недостатньо»

Олена Кравацька є олімпійською чемпіонкою з фехтування. За свою кар'єру вона також здобувала медалі чемпіонатів світу, Європи, перемагала на Європейських іграх. 

Як поєднувати роль мами та успішної спортсменки, про значні моменти в кар'єрі, чи побачимо ми її на Олімпіаді в 2028 році та багато іншого Олена розповіла в ексклюзивному інтерв'ю XSPORT.  

- Ви – переможниця Олімпійських ігор, медалістка чемпіонатів світу та Європи. Як поєднувати роль мами та успішної спортсменки?

- Це дуже складно, насправді. Потрібно розуміти, що ти не можеш бути ідеальним і там, і там. Чимось іноді доводиться жертвувати, щоб поєднувати кар'єру та материнство. 

- У Ріо-де-Жанейро Ви стали віце-чемпіонкою. Що відчували на Олімпіаді в Парижі, коли справа була зроблена і все ж таки здобули «золото»?

- Була дуже щаслива! Нарешті, ми це зробили і все закінчилося успішно! Останні два з половиною роки підготовки до Олімпіади були найскладнішими.

- Якщо порівняти змагальну атмосферу та інфраструктуру в Ріо-де-Жанейро та Парижі. Де було краще?

- Звичайно ж, у Франції. Був дуже просторий та гарний зал. Величезна кількість вболівальників прийшла нас підтримати. Приємно здивувало, що самі французи дуже старанно підтримували нас. Це дуже заряджало енергією та мотивувало. 

- Знаю, що підготовка до Олімпіади в Парижі була затьмарена труднощами та хворобою батьків. Що не давало впасти духом у той момент?

- Мене мотивував мій син. Хвороба батьків дуже впливала на настрій. Мама в мене хворіла тривалий час. Батько буквально за кілька місяців також. Моментами було дуже складно емоційно збиратися. Під час змагань та тренувань – особливо. Водночас розуміла, що якщо не зроблю те, що повинна зараз, то потім у мене не вийде. Минав час, емоції болю відходили в сторону. Я збиралася і робила максимум з можливого. 

- Наскільки важче було готуватися під час війни?

- Якщо сказати, що емоційно було складно, це не опише все те, що відчувала. Іноді були такі ситуації, коли просто не можеш зібратися. Пам'ятаю, як читала новини з дому у березні. Розуміла, що треба зосередитись на фехтуванні, але не могла зібратися, плакала. Мій емоційний стан тоді не дозволяв взагалі думати про змагання. Якби не тренування та змагання, то почувала б себе ще гірше. Коли тренуєшся, то можеш відволіктися та зосередитися на іншому. Це дуже допомагало у складні дні. 

- Практично всі найзначніші нагороди у фехтуванні Вами виграно. Звідки далі брати мотивацію?

- Я дуже хотіла нагороду особистих змагань. Мріяла про неї і була готова. У той же час, я програла. Це мене спочатку надломило. Одночасно у мене досі є мотивація, щоб продовжувати змагатися. Я олімпійська чемпіонка, але мені цього замало. Мені потрібні медалі з чемпіонату світу, Європи – в особистих змаганнях. 

- Де більший мандраж – у командних змаганнях чи в особистих?

- Мандраж зовсім різний у цих двох видах змагань. Для себе також поділяю їх. В особистих змаганнях ти сам за себе і все залежить лише від тебе. У командних турнірах ти можеш дуже добре виступити, але ви не переможете, водночас можеш провалитися, а за рахунок успішних виступів колег ви пройдете далі. У командних змаганнях інший рівень відповідальності. Там ти завжди хвилюєшся, коли змагаєшся і коли переживаєш за партнерок. 

- Чи є спортсмен, на якого рівняєтесь?

- Напевно, такого ніколи не було. Щоразу я могла рівнятися і брати найкраще від партнерок по команді. Дівчата мене мотивують. Вони ніколи не дозволяють собі розслабитись. Вони віддані спільній справі на всі 100 відсотків. Коли поряд така команда, ти сам стаєш дисциплінованішою і кращою як спортсменка. 

- Який момент кар'єри можете назвати переломним?

- Переломним був той момент, коли поверталася з декрету. Повернулася тоді, але потім кілька разів думала завершити кар'єру. Скажу більше, на якийсь час її й завершила. Потім знову поверталася. Коли ми не відібралися на Олімпіаду в Токіо, це сильно вплинуло на мене. Відчувала, що ще можу щось дати цьому виду спорту. Мені дуже не вистачало тоді змагань та цих емоцій. Розуміла, що є потенціал, це й повертало назад. 

- Що головне, щоб стільки років бути на спортивному олімпі?

- Насправді, у мене була дуже тривала пауза після Олімпіади в Ріо щодо успішних результатів. Після «срібла» на Олімпіаді лише за шість років на міжнародному рівні показала знову високий результат. Як і говорила раніше, були моменти, коли хотіла завершувати кар'єру, але брала себе до рук та поверталася до спорту. Коли ти маєш мету і ти знаєш як до неї йти – це легше. Щодня ти робиш певні кроки на шляху до своєї мрії. 

- Про плани на майбутнє. Чи розглядаєте можливість участі в Іграх у Лос-Анджелесі в 2028 році?

- Чи розглядаю я участь в Олімпіаді у 2028 році? Так, потенційно розглядаю таку можливість. Мені дуже хочеться. У мене є ще бажання і спортивні амбіції, та здоров'я дозволяє. Водночас, розумію, що я мама. Поки готувалася до Ігор в Парижі, моє материнство трохи страждало. Не завжди вистачало часу і там, і там. Як зараз це об'єднати та організувати все правильно – ще не вирішила. Якщо знайду золоту середину між материнством і кар'єрою, то, звичайно, дуже хотіла б поїхати на Олімпіаду та чемпіонат світу. Мені дуже хочеться далі змагатися та представляти Україну на міжнародному рівні. 

- Чи бачите себе в майбутньому тренером або в ролі телеведучої?

- У ролі тренера – ні. Щодо телебачення – такої можливості не розглядала. У майбутньому бачу себе у фехтуванні, в популяризації цього виду спорту. Можливо буде свій власний клуб. Хочеться, щоб ще більше дітей та дорослих познайомилися ближче з нашим видом спорту.  

- Ви одна з найкрасивіших українських спортсменок. Які оригінальні колаборації пропонували бренди?

- Пропонують, але великих пам'ятних колаборацій і не було. Можливо, згодом це зміниться. 

- Ви чемпіонка Олімпіади, Європейських ігор. Наскільки важливо зібрати комплект золотих нагород з усіх змагань?

- Більшість моїх нагород – командні. Напевно, більше хотіла б додати особисті нагороди до своєї скарбнички. Ось такий не закритий гештальт є. 

Віталій Дюга спеціально для XSPORT.ua