Пауза в кар'єрі допомогла знайти себе у футболі. Історія вихованця Чорноморця та Динамо

Колишній футболіст Миная Михайло Плохотнюк кілька місяців тому повернувся до України, отримавши досвід гри в Румунії та Естонії. Зігравши кілька матчів в команді Желько Любеновича гравець розірвав контракт з клубом, пробачивши кількамісячний борг по зарплатні.

Невизначеність з майбутнім підштовхнула його замислитись про роботу з дітьми, працюючи з ними індивідуально, а з часом це переросло у повноцінний супровід юних футболістів, з якими чинний гравець може поділитись власним досвідом, а невеличке ком'юіті розрослося аудиторією у кілька тисяч фоловерів.

Сам Плохотнюк в інтерв'ю XSPORT докладніше – про вимушену паузу в ігровій кар'єрі та особистий погляд на розвиток дитячого футболу.

– Як діючому футболісту вдалося створити ком'юніті з кількатисячною аудиторією в соцмережах?

– Після розтавання з Минаєм я не розумів, що робити далі. Для мене було в новинку, що пауза між першим та другим колом може тривати 4 місяці. Я залишився без клубу, не знав, чим себе зайняти. Вирішив, що почну тренувати, тим самим тримаючи себе в тонусі. Новий досвід, знайомства. Створив акаунт в Instagram і почав запрошувати дітей тренуватися на міському стадіоні в Ужгороді. Десь за місяці 3 я вже мав близько 1000 підписників.

– З чого почав?

– Я починав працювати індивідуально, а за короткий період часу зібралася група.

– Як вибудовуєш тренувальний процес?

– Я був прихильником того, аби робити нотатки. Я не той тренер, який працює без плану, щоб підтримувати інтенсивність навантажень. Коли ти все з голови береш, то втрачаєш ритм, коли ти маєш зробити так, аби діти викладалися на повну і заохотити їх до тренувального процесу. Конспекти дуже класно допомагають пропрацьовувати все до дрібниць.

– Цікаво поїхати на стажування до дитячих тренерів?

– Мені було б цікаво. Дуже важливо розвиватися, навіть почав вчитися на категорію С, яка дозволяє тренувати дітей. Була пропозиція від ДЮСШ Олімп спробувати себе в нових умовах, але я вважаю це недоцільним, коли ти сам ще на стадії навчання. Я не знаю, як у мене складеться в майбутньому. Якщо не вийде повернутися в футбол, можливо, я візьму команду.

До речі, зараз я почав працювати з одним фахівцем з Іспанії, який працює директором однієї з норвезьких академій і він розробив авторський курс зі спортивної психології. Я допомагаю йому адаптувати курс на українську мову. 

Інколи життя може підкинути тобі цікаві виклики. Найголовніше бути до цього готовим.

– Не думав про власну школу?

– Зараз – точно ні. Я хочу викладатися на максимум, за що б я не взявся. Я не з тих людей, хто взяв би на себе зобов'язання присвятити себе повністю дітям, а потім доведеться ставити тренерство на паузу, якщо буде можливість грати в хорошій команді. Зараз я бачу цю історію виключно індивідуально.

– Теорія потребує часу на засвоєння. Як підростаюче покоління сприймає інформацію зараз?

– Йдеться про те, щоб переключити дитину з гаджету, цікаво доносити матеріал і своїм прикладом заохочувати дітей. Кілька тижнів тому я проводив вебінар для дитячих тренерів. Я наводив приклад дворового футболу, коли діти по 5-6 годин проводили на майданчиках і могла відшліфувати свою індивідуальність. Зараз дитина тренується двічі на тиждень і підпорядкована тренеру. Я хочу, щоб тренування проходили в ігровому форматі, заохочували до спортивного інтересу, давати вправи на прокачку себе.

– Тренери не ревнують дітей до тебе?

– Є таке (посміхається). Виникали ситуації, коли вони не хотіли, щоб діти зі мною працювали, намагаються відмовляти батьків. Чому дитину повинні змушувати обирати між кимось одним? Якщо ти працюєш з дитиною по 5-6 днів на тиждень, а вона хоче піти до іншого – питання точно не до мене.

– Ще один біч дитячого футболу – вимагати результат замість того, а не розвивати індивідуальні скіли. Як до цього ставишся?

– Мені однозначно імпонує підхід бельгійців, скандинавів, які до певного віку взагалі не паряться за результат. До підліткового віку дитина вчиться базовим речам, а коли стає старше, то вже підтягуєш тактику і фізику. Вигравати можна не за будь-яку ціну.

Розповім цікавий кейс. Я для своїх роблю індивідуальні розбори ігор. Йде розіграш з центра поля і дитина забиває красиво, але чи не важливіше було б вчити шукати простір, бо з віком ти вийдеш з коробки і у тебе не буде опції, що робити далі?

Інший хлопчик з Одеси, який грає на позиції захисника. Під час стандарту двоє відкриті по флангах, і він просто б'є м'яч в напрямку воріт. З разу в раз.

– Для дитячого тренера не складає проблеми з різними амплуа працювати?

– Крім воротарів, якщо це не гра ногами і фізична підготовка.

– Як вдається знаходити час на дітей і себе тримати в формі?

– Мені самому цікаво з дітьми працювати. За день буває 27 тисяч кроків може набігати. І це з проблемним коліном. За освітою у мене соціальна робота і психологія. Мені було цікаво прокачати комунікативні скіли, адже я не розумію, як ти можеш в професійному спорті говорити з матюками через слово. Якщо ти не кайфуєш від роботи – тобі нема чого робити в спорті. Я з багатьма європейськими дитячими тренерами спілкувався і ти заряджаєшся їхнім бажанням до покращення у всіх аспектах як професійних, так і особистісних.

Не кожен з дітей, яких я треную, стане професіоналом, але ти можеш закласти в них певний фундамент і прокачати людські якості, з якими підуть далі. А коли ставиш на перше місце гроші, то швидко вигораєш і не можеш отримати задоволення від процесу.

– Що допомагає тримати себе в ресурсі?

– Позитивні відгуки дітей і батьків. Мені дуже пощастило одружитися на професійній спортсменці. Вона грає в настільний теніс. Я деколи теж беру участь в комерційних турнірах. Дуже допомагає відволіктися від футболу, переключити свідомість.

– В соцмережах можна помітити, що з кількома відомими футболістками працюєш індивідуально...

– В нашому суспільстві є упереджене ставлення до жіночого футболу. Працюючи з дівчатами ти бачиш, наскільки вони готові пахати, щоб не втратити своє місце, отримати хороший контракт, грати за збірну, грати в жіночій ЛЧ. Це справді підкуповує.

– Як трапилося, що гравець з досвідом гри в УПЛ та за межами України не є затребуваним зараз і подався у тренери?

– Зараз я не готовий повністю фізично. Є проблема з коліном, яку потрібно владнати. Коли стало зрозуміло, що треба чимось заробляти на життя, я почав тренувати і зрозумів, що мене зацікавила робота з дітьми.

– Як довго тягнуться проблеми зі здоров'ям?

– Проблема почалася в Естонії. Як відомо, країни Балтії грають за системою весна-осінь і я продовжував грати з пошкодженням меніска по два матчі на тиждень на синтетиці. Повернувшись в Україну історія продовжилася, грав на уколах і в таких умовах складно було щось показати на полі. Зараз я вирішив повністю взятися за своє здоров'я, аби влітку нічого не турбувало. Не хотілося б просто грати в футбол, аби грати.

– Якщо влітку не вдасться знайти собі клуб?

– Я – одесит і дивлюся на виклики життя з посмішкою на обличчі (посміхається). Я не знаю, як складеться моя доля. Я не виключаю, що можу повноцінно поринути в тренерську роботу, якщо мені надійде цікава пропозиція.

– Можеш назвати клуби, які тобою цікавилися?

– Клуби УПЛ на мене не виходили, а з Першої ліги контактував з Агробізнесом, Вікторією, Кудрівкою, ЮКСА, МФК Металург, Діназ, але умови, які мені пропонували, не давали б повністю сконцентруватися на футболі, а не шукати підробітку на стороні і думати про базові речі. Хотілося б не ставати аматором, а тримати рівень.

– Варіанти з Вікторією та Металургом відкинулися з очевидних причин?

– Я був би й не проти залишитись в Вікторії, але мене награвали не на моїй позиції. Анатолій Безсмертний награвав крайнього півзахисника. Ми поспілкувалися з тренером і дійшли висновку, що мій профайл форварда не був потрібен, на фланзі і реалії сьогодення не дали цьому статися. Можу тільки висловити респект пацанам, які у цих реаліях намагаються грати в футбол. З Безсмертним та керівництвом потиснули руки.

Зараз я розумію, що було б неправильно підписати контракт, на тебе розраховують, а травми не дають тобі в повну силу грати. Я знайшов себе, працюючи з дітьми. Футбол поки на паузі. Є час привести себе до ладу.

– Виходить, що найкращий бомбардир чемпіонату U-19, пройшовши школу Чорноморця та Динамо, не може знайти собі клуб, коли у нас є кадровий дефіцит якісних гравців?

– Конкретно в моєму кейсі міг зіграти фактор того, що мені не вдалося добре себе показати в Минаї, а останні кілька років я був поза українським футболом. Востаннє я грав в Україні ще до війни за Інгулець. Багато чого змінилося: реалії, обставини.

Потрібен якийсь трамплін, аби нагадати про себе, але є певні амбіції і не хочеться грати умовно в Другій лізі, бо не факт, що потім звідти повернешся на рівень вище.

– Агенти не пропонували варіанти?

– Я ні з ким зараз не співпрацюю. Я мав досвід роботи з польськими агентами, ProStar, One Football Agency. Але очікування від співпраці не виправдалися. Є людина, яка мене консультує. Плюс я маю знайомства і нема жодних проблем зв'язатися з клубом і запропонувати свої послуги.

– Наприкінці минулого літа ти повернувся в Україну. Не шкодуєш про це рішення?

– Повертався з думками поборотися з Минаєм за вихід в УПЛ. Травми підвели, команда посипалася. Я керувався спортивними амбіціями. Хотів попрацювати в Минаї з Любеновичем, але команда не змогла кваліфікуватися в Чемпіонську групу Першої ліги і гравців, яких брали під задачу, не бачили сенсу тримати с клубі. У всіх, хто мав трошки вищі фінансові умови, з команди прибрали. Я багато пробачив цьому клубу, щоб мені дали вільного агента.

Повернувшись з Європи трошки незвично було поринути в наші реалії. Коли ти звик до того, що все, про що домовились на папері, виконується безапеляційно, кожне євро прописане про контракту, а якщо виникають проблеми, то вирішуєш все в федерації у палаті з вирішення спорів.

– Заочна перепалка між Любеновичем та клубом не залишала йому вибору, як піти?

– Желько хотів працювати, але йому не давали того, чого він просив. В таких умовах ти лише заручник ситуації і я повністю розумію його бажання піти, коли стало зрозуміло, що Минаю нічого не світить. Я на власні очі бачив, що люди, які стоять біля керма клубу, не були зацікавлені.

– Зробивши ставку на молодь можна розраховувати на щось серйозне?

– Можна зібрати команду, поставити їй гру, але якщо не буде йти від керівництва, це не буде працювати в довгу.

– Варто повертати класичний формат в Першу лігу, аби не було довгої паузи між двома колами?

– Однозначно. Я за минулу систему, якщо клуби є спроможними і фінансові питання не вилазитимуть боком.

– Цікаво почути твою думку про Інгулець, з яким ти виходив до УПЛ, а зараз команда з Петрового намагається уникнути вильоту...

– Я можу давати оцінки, опираючись на інформацію ззовні.

– У твій час могла виникнути ситуація, коли групу футболістів президент міг просто відсторонити від команди?

– В мій час там грали люди з ім'ям: Бартулович, Лупашко, Ковальов, Шуст. У них був сильний конект з Григоровичем і коли ми тільки вийшли, то все, про що було домовлено, те і виконувалось.

– Зараз Поворознюк вже фігура з претензією на політичні амбіції. Тоді він більше був залучений в футбольні справи?

– Маючи власний досвід спілкування з Поворознюком, для нього важливо мати особисті відносини з гравцями. Не знаю, як зараз, але тоді він дуже сильно вкладався в команду, інфраструктуру, міг преміювати команду за програш, якщо він кайфував від футболу. Потрібен мікс, щоб досвідчені гравці могли витримати пресинг, бо з більш молодим поколінням десь перетиснеш і вони вже складно вимагати від них те, що просить тренер.

– В Інгульці ти пограв під керівництвом Сергія Лавриненка. Тебе здивувало його рішення піти асистентом в Карпати?

– У них з Владом Лупашком склалися класні стосунки. Сергій Дмитрович багато йому дав матеріальної частини і я був впевнений, що вони разом працюватимуть. У Карпатах є всі умови, щоб ставити свій футбол, який у перший рік в УПЛ дає результат.

– Останні роки в футболі ти провів в Румунії та Естонії. Легіонерський досвід дозволив подивитись на себе іншими очима?

– До футболіста там ставляться, як до особистості. У нас, на жаль, я бачу, що коли у тебе раптом серйозна травма – тебе кидають напризволяще і на твоє місце беруть іншого виконавця, наприклад. Це неправильно. Повинен бути індивідуальний підхід як до сформованого гравця, так і хлопчика. Я в цьому переконався остаточно, працюючи зараз з дітьми. Клуби хочуть знайти діамант, який принесе їм шалені статки ,але до цього моменту його потрібно провести через купу випробувань, вірити в хлопця.

Я 99-го року і пройшов через всі ланки з хлопцями, які ставали чемпіонами світу U-20. На жаль, не всі хлопці реалізували свій потенціал, який вони мали, щоб бути затребуваним на високому рівні.

– Дивлячись, про кого конкретно мова...

– Тут мова про глобальні штуки, коли по юнаках ми возимо однолітків з Італії, Іспанії Німеччини, але на дорослому рівні вони нас переважаюсь індивідуально, бо закладаються зовсім інші речі.

– Твій колишній клуб – Нимме Юнайтед на старті сезону лідирує в Естонії. Слідкуєш за клубами, в яких пограв?

– Так. звісно. Мало хто знає, але проектом Нимме Юнайтед опікується легендарний Март Поом, який зробив собі кар'єру в Англії, зігравши не одну сотню матчів в АПЛ та Чемпіоншипі Людина не соромиться лопатою сніг поприбирати, форму після матчів занести в пралку.

– В особистому спілкуванні з такими людьми багато чого можна дізнатися...

– Так і було. Я б так само відзначив тренера Яні Саярві, з яким я працював. Зараз він увійшов до тренерського штабу Естонії U-21. Його колишній асистент Хуан Мартін очолив Копенгаген U-19.

– На твій погляд, футбол в балтійських країнах може вирости, як ми бачимо зараз клуби з Норвегії та Швеції на пізніх стадіях ЛЄ та ЛК?

– Країни Балтії – дуже класний трамплін для молодого гравця, який може там засвітитися і піти на підвищення. Коли ти починаєш грати в дорослий футбол 17-18 років і я знаю кількох хлопців з Нимме Юнайтед, які потім опинилися в дублях Арсенала, команд Серії А.

Я потрапив в команду, коли серед досвідчених гравців на полі були я і воротар Марко Меерітс. В клубах рівня Флори або Левадії проявити себе набагато простіше, коли навколо тебе всі досвідчені футболісти і там без проблем можна забивати по 20 голів за сезон.

– Який стиль футболу сповідуватиме команда, яку б ти тренував?

– Я нещодавно слухав подкаст з Б'єлсою. Він говорив про те, що кожен тренер має свій погляд на футбол. Головне, як ти перекладаєш це на гравців, що є носіями твоєї ідеї. Є тип тренера, під яких ти підлаштовуєш тактику, а я фахівці, які пропагують в те, що самі вірять.

Футбол втрачає свою красу, коли є безліч тактичних схем, але мало стало індивідуальності, коли хтось може взяти на себе і у вирішальний момент змінити хід гри. Рухатися правильно можна навчити будь-якого гравця, але коли в тебе є футболіст, який може на собі протягнути кількох суперників – це ламає всі твої плани.

– В Румунії ти вигравав Лігу 2 з Політехнікою, пограв у Думбравіце та Слатіні. Кажуть, що тебе і досі там пам'ятають.

– Мені дуже пощастило в Румунії попрацювати під керівництвом Клаудіу Нікулеску, який так само був відомим нападником, багато при ньому грав, забивав. Дуже фанатично ставився до тренувального процесу. Він намагався щось вигадувати, аби нам було цікаво працювати на полі.

В Слатіні вже я відчув український вайб, адже Даніел Опреску, який тренував Слатіну, більше робив акцент на фізику, багато бігали в Карпатах по снігу на зборах. Потрібно було вибігати 20 хвилин щосили. Це навіть не тест Купера, який в 12 хвилин вкладається. Є, що згадати (посміхається).

– В Україні багато румунських футболістів зробили собі ім'я. На твою думку, чому мало українців пограли в зворотному напрямку?

– Перед повномасштабною війною я був єдиним українцем в шести професійних дивізіонах. Нашим гравцям важко дається зміна середовища, коли потрібно інтегруватися в нову країну, вчити мову.

– Базової англійської там недостатньо?

– Все одно більше цінується, коли ти знаєш місцеву. В Поліехніці всі знали англійську, але там вона другорядна. В цьому плані я допомагав Данилу Кучеру та Дімі Поспєлову, коли вони вже сюди приїхали грати.

– Назад в Румунію не кликали?

– Як би це смішно не звучало, але мені простіше знайти собі клуб зараз в Румунії ніж вдома (посміхається). Мені є, що доводити вдома, коли повністю зможу отямитись від болячок.

– Мрія пограти за рідний Чорноморець залишається?

– В одному з інтерв'ю якось обмовився, що за Чорноморець готовий грати безкоштовно. 15 років в структурі клубу, пройшов всі щаблі, але так і не отримав шанс у першій команді.