«Так радісно кричав, що колеги, які сиділи довкола, озиралися». Коментатор згадав той самий гол Коноплянки Англії
Вже завтра збірна України стартує у відборі на Євро-2024. Ця кваліфікація обіцяє бути складною, власне, як і наш перший суперник.
В Лондоні відбудеться вже дев’ята зустріч з Англією в історії. Останнього разу вони розгромили нас 0:4. В 2012-му вибили з домашнього чемпіонату Європи. Опонент, м’яко кажучи, неприємний.
Але є й набагато більш теплі спогади. Перемога в Дніпрі з голом Олександра Назаренка, нульова нічия в Києві і, звісно, єдиний матч, коли нам вдалося уникнути поразки в Англії – 1:1 з тим самим пам’ятним голом Євгена Коноплянки.
З тих пір в складі англійців залишилися лише Кайл Уокер та Рахім Стерлінг, котрий через травму в збірну не приїхав.
В свою чергу, у нас ще й досі в строю Андрій Ярмоленко і… все той самий Коноплянка, якого, немовби спеціально, щоб оживити спогади того голу, в національну команду викликав Руслан Ротань. Наш тренер, до речі, тоді в Лондоні також вийшов в основному складі.
Той матч пам’ятний для багатьох. Зокрема і для коментатора Олександра Сукманського. Перед новим приїздом нашої команди на Уемблі було б цікаво дізнатися, як цей матч переживався для нього.
«Це був мій перший футбольний коментар зі стадіону за межами України. Він виник спонтанно. На Інтері на матчах збірної України ми працювали в парі з Романом Кадєміним. Він сказав керівництву, що такий класний матч пасувало було б відпрацювати з нового Уемблі.
Тож почали організовувати все, подалися на візи. Але у Романа несподівано щось трапилося – і він не зміг поїхати. Випадок розпорядився так, щоб я коментував один.
Летіли туди делегацією журналістів, разом з командою. Хвилювався, звичайно. Це ж велика відповідальність. Уявіть собі, коментувати збірну України. Самому. Ще й з Уемблі.
Там на місці перший день – це оглядини, підготовка, спілкування з колегами. Говорили про гру, та й загалом подібні відрядження використовувалися, щоб з колегами перетнутися, поспілкуватися. Бо в Україні постійно якось не до цього, справи.
В день гри – поїздка на стадіон. Достатньо тривала. Запам’яталося, що трафік відчутний у Лондоні. Тобто всі ці історії, коли матчі Ліги чемпіонів затримуються, через те, що автобус команди приїхав з запізненням – воно зрозуміло чому так стається».
«Стадіон Уемблі – це машина. Найбільша арена, на якій я був. Хоч, варто зізнатися, і бував не на багатьох. Ну, у нас, принаймні, точно таких немає, наші стадіони якісь компактніші. А туди, коли заходиш, то це якесь окреме місто всередині арени.
По-моєму, там в підтрибунному приміщенні такі коридори, що по них вантажівки їздять, які розвозять, зокрема, їжу.
Досить довго було діставатися до коментаторської позиції: декілька ліфтів, декілька сходів. Все зовсім не так, як у нас.
Але з організацією було надзвичайно чітко. Відчувалося, що там величезний досвід в усіх цих процесах. Приходиш, показуєш посвідку, що ти транслятор, – і там тобі відразу роблять прес карту з твоїм фото, з допусками в зону. Все дуже швидко.
Тобі допомагають, приводять на місце, там є людина, яка закріплена за тобою – вона відразу все підключає, перевіряє зв’язок з Києвом. Власне, стандартні робочі моменти. Але вони цікаві, коли вперше з таким зіштовхуєшся».
«А далі була гра. Гол Коноплянки, зрозуміло, мабуть, один з найяскравіших епізодів у моїх футбольних коментарях. Він й досі в YouTube гуляє. Неймовірно радісно я тоді кричав під часу голу.
Колеги, які сиділи довкола, всі озиралися. Але не по-злому, а з посмішкою. Бачили, що це важливо і для молодого коментатора, і, в цілому, для України, яка була далеко не фаворитом того протистояння.
Однак відчувалося, що ми пропустимо. Було помітно, що у нас постійно з правого флангу виникали проблеми. Я ще в коментарі казав, що, напевно, треба заміна, може звідти й гол прийти. В підсумку, якраз після подачі звідти ми отримали пенальті. Пропустили – 1:1.
Було певне розчарування, оскільки це був один з тих матчів, які потрібно було виграти.
Але загалом, спогади приємні. В першу чергу через те, що ми залишилися незадоволеними результатом.
Хочеться, щоб і цього разу так було – щоб грали так, аби у випадку невиграшу відчували, що заслуговували більшого».
Подивомося, якою вийде ця зустріч.
26 березня. Лондон, Уемблі. Англія – Україна. Чекаємо на ще один гол, який потім буде приємно згадувати через роки. А може і не на один.
Сергій Лук'яненко
Коментарі 0