Третина гравців цьогорічного КАН народилася за межами Африки. Чому так і чи проблема це?

Близько третина гравців, що виступали чи продовжують виступати на цьогорічному Кубку Африки, народилися за межами самої Африки.

До прикладу, Адемола Лукман, головний герой Нігерії на стадії плей-оф, виріс в Англії. В свою чергу капітан Сенегалу Каліду Кулібалі – у Франції. Власне, її він і представляв на молодіжному рівні. Ідентична історія й у Себастьяна Алле з Кот-д’Івуара.

25 гравців Кабо-Верде народилися в шести різних країнах, 14 футболістів збірної Алжиру виросли у Франції, у Камеруна таких 12.

На противагу, є Намібія, Південно-Африканська Республіка та Єгипет, у яких на цьому КАН тільки гравці, що народилися в цих країнах.

Чи має це все значення? Чи є через це конфлікти всередині команд? Чи справедливо в африканських збірних роблять більшу ставку на гравців з-за кордону, а не на футболістів своїх чемпіонатів?

Колишній капітан баскетбольної збірної Беніну доктор Жерар Акіндес зараз є професором Північно-Західного університету в Катарі та Нью-Йоркського університету. Він висвітлює теми, що впливають на африканський спорт. І для нього не проблема пояснити природу такої ситуації:

«Ці гравці — мігранти в другому поколінні. Після здобуття незалежності мігрувало не так багато людей, але коли африканська економіка погіршилася в 1980-х роках, то цей процес зріс. В той час міграція стала способом виживання».

Найбільш успішний виступ африканської збірної на чемпіонаті світу – це півфінал Марокко в Катарі. На поточний КАН Валід Реграгі викликав 17 гравців, що народилися за кордоном:

«Перед чемпіонатом світу у нас було багато проблем з хлопцями, які народилися в Європі, які народилися не в Марокко. Журналісти казали: «Чому б нам не грати з хлопцями, які народилися в Марокко?

Але ми показали, що кожен марокканець є марокканцем. Коли він опиняється в збірній, то ладен померти за неї, він хоче битися. Я особисто народився у Франції, але ніхто не може відвернути моє серце від моєї країни.

Наші гравці народилися в Німеччині, Італії, Іспанії, Франції, Нідерландах, Бельгії — у кожній країні є футбольна культура, і ми створили суміш, якою я дуже задоволений. Мені байдуже, тому що я борюся за те, щоб не було національності, не було паспортів».

Такий мікс футбольних культур не допоміг Марокко на цьому турнірі. Але є успішний приклад Нігерії. Вона вже дісталася до півфіналу. І в її складі виокремлюється група гравців, що виросла в Англії: Семі Аджаї, Ола Айна, Адемола Лукман та Келвін Бейсі. Останній з них розповів як воно:

«Ми багато часу проводимо разом. В команді нас називають «Innit Boys», адже ми часто кажемо «innit», скорочене від «isn’t it».

Так, більшість із нас не жила в Нігерії, але наші батьки здебільшого іммігранти в першому поколінні. Тому ми переважно виростали в африканських будинках, де поважали наші традиції, готували нашу їжу.

Але глобально немає різниці це Innit Boys, чи хлопці, що виросли тут. Ми всі одне ціле. Немає жодної людини, з якою ти не можеш спокійно поговорити. Ми всі готові вступитися один за одного. І це допомагає нам досягати результатів».

Це позиція футболіста. А що думають місцеві жителі? До прикладу, журналісти? Айо Адамс висвітлює КАН для нігерійського видання SWA Sports і він також не бачить проблеми:

«Ви можете народитися в іншому місці і все одно відчувати бажання грати за свою країну

Є люди, які заперечують це. Вони вважають, що якщо ви не народилися і не виросли тут, то не матимете такого ж рівня відданості, внутрішнього голоду до перемоги, не відчуватимете такий самий біль, якщо команда програє.

Але навряд в цьому є сенс. Лукман забив два м’ячі проти Камеруну, ще один проти Анголи. І він виховувався не тут. Так само, як Бейсі, Айна. Зважаючи на те як вони грають, думаю, ніхто може заперечити, що вони справді б’ються за емблему на грудях і наші кольори».

Активне залучення гравців з-за кордону, насправді, зрозуміле. Все через те, що внутрішні чемпіонати в Африці важко назвати конкуренто спроможними.

За даними TeamForm найсильніша ліга континенту у Марокко. Але загалом у світі вона посідає аж 84 місце. Це нижче за треті дивізіони Франції та Англії. Доктор Жерар Акіндес має цьому пояснення:

«Брак ресурсів та погане управління. Академії – це приватні структури. І економічна модель змушує їх експортувати гравців. А до чого призводить відтік молодих талантів?

Навіть у країнах, де раніше були гідні чемпіонати, де розвивали своїх гравців, як от в Камеруні, система більше не функціонує належним чином.

В підсумку, найлегший шлях – шукати гравців, які народилися чи виросли за кордоном. Тобто проблема не в іноземних гравцях. Вони тільки симптом нездатності африканського футболу розвивати своїх талантів. Ми змушені покладатися на гравців, які народилися за кордоном, тому що вони мають кращу підготовку».

Зрештою дійшло до того, що КАН багато в чому нагадує протистояння збірних легіонерів. І в Африці спробували з цим боротися.

У 2009 році був започаткований Чемпіонат африканських націй. Особливість в тому, що там збірні мають право викликати в свої склади тільки гравців з внутрішніх першостей.

Та, напевно, ЧАН тільки став підтвердженням проблем з футболом на континенті. У фіналі 2022 року між собою зіграли Сенегал та Алжир.

З їхніх збірних на Кубок Африки викликали тільки двох футболістів: Ламіна Камара, який зараз виступає за Метц, та Зінеддіна Белаїда, що продовжує грати у чемпіонаті Алжиру. Белаїд на КАН так і не зіграв.

Тобто з двох команд-фіналістів Чемпіонату Африки тільки двоє футболістів виграли конкуренцію за те, щоб потрапити у заявку на КАН. І тільки один зміг в підсумку на ньому зіграв. Та й те вже в статусі гравця закордонного клубу.

Але є ще одна проблема. Про яку, зокрема, говорив Кевін-Прінс Боатенг, що на чемпіонаті світу-2010 за збірну Гани зіграв проти свого брата Жерома з Німеччини.

«Мені також судилося грати за Німеччину. Але я не бачив себе там. Я хлопець, який говорить те, що думає. Я далеко не завжди роблю те, що мені говорять тренери. Мій характер не пасував Німеччині. Тому я вирішив, що буду грати за Гану і змушу її пишатися».

Так, гравці іноземного походження дуже часто сприймають країни, звідки родом їхня родина, як запасний варіант. Щоправда, це проблема не тільки африканського футболу. У Ямайки, до прикладу, також вистачає таких гравців.

«Нікому не подобається бути запасним варіантом. Звісно, є думки про те, що вони звернули на нас увагу тільки після того, як їх не прийняли в більш сильних збірних. Тим паче це неприємно, коли в нашій федерації неодноразово зверталися до них раніше, але постійно отримували відмову.

Та це відчуття жалю є тільки до початку матчу. Як тільки вони виходять на поле, вдягають нашу футболку і грають від душі, то я забуваю про все те, що було раніше».

Це слова Айо Адамса з Нігерії. Його збірна наразі є головним фаворитом на трофей. І її капітан Вільям Трост-Еконг народився в Нідерландах, де грав за збірні U19 і U20.

Та це все не заважає йому бути вожаком «супер орлів» на КАН. Такий от він, Кубок африканських націй.