Україна - Італія 0:0. Катастрофа Чеферіна була так близько…

Здається, що емоції після цього матчу ще недостатньо вщухли для того, щоб говорити про нього спокійно та об'єктивніше, але варто спробувати. Збірна України зіграла у нульову нічию з Італією у заключному матчі відбору на Євро-2024 та не змогла пройти на турнір безпосередньо через кваліфікацію. Тепер у березні наступного року на нашу команду чекає плей-оф, де потрібно буде проходити двох суперників, тож шанс пробитися на континентальну першість у підопічних Сергія Реброва ще буде. 

Але будемо відвертими, після фінального свистка вчорашнього поєдинку в Леверкузені це мало кого втішало, адже не залишало відчуття, що синьо-жовті могли вирішити все тут і зараз. Чого не вистачило нашій команді, чи заслуговували ми обійти Італію, і чи вбив Україну арбітр Хесус Хіль Мансано, не призначивши пенальті на Мудрику в компенсований час – розповімо далі у післямові останнього матчу збірної цього року. 

Старт та кінець поєдинку від України – просто клас та привід для гордості за команду

Незважаючи на те, що збірній України в цьому матчі потрібна була лише перемога, а італійців влаштовувала і нічия, всі ми чудово розуміли, з яким суперником маємо справу, і сценарій, при якому синьо-жовті хоча б періодично затискатимуть підопічних Лучано Спаллетті і діятимуть першим номером чимось із фантастики. Але наскільки приємно було помилятися і побачити, як у перші 15 хвилин ігрового часу наша збірна переграла чемпіонів Європи.  

Команда Реброва була активною та успішною у пресингу, агресивною на підбираннях, і створювалося враження, що часом нам вдається закрити Італію на її половині, хай і ненадовго. У цей відрізок гри українці створили один зі своїх рідкісних гольових моментів після гарного дальнього удару Судакова, Довбик швидко знайшов потенційно найслабшу ланку італійської команди в особі центрального захисника Торіно Алессандро Буонджорно, посадивши його на картку вже на сьомій хвилині. Україна загалом виглядала не просто гідно, а справді добре, хоча навіть у цьому відрізку поєдинку ми могли пропускати після якісного розіграшу кутового суперника на початку зустрічі. 

Але провести в такому режимі весь матч, зрозуміло, було неможливо, і приблизно дві третини першого тайму гру все ж таки контролювала Італія. У цей період вони створили ще два вбивчі моменти, але пронесло: при виході віч-на-віч нашу команду врятував Анатолій Трубін, а в іншому епізоді форвард Скуадри Адзурри перед порожніми воротами не встиг замкнути простріл із лівого флангу італійської атаки. До 30-ї хвилини здавалося, що Україні перерва, що наближається, куди потрібніша, ніж її супернику, але заключна третина першої половини вийшла досить спокійною.

Другий тайм пройшов без явного домінування якоїсь з команд. Італійці зрозуміли, що їхній суперник не такий простий, і почали діяти набагато обережніше, а Україна наполегливо шукала свої моменти, але знаходилися вони насилу. На 65-й хвилині команда Реброва створила свою другу та, по суті, останню гольову можливість. Коноплі з-за бокової вкинув у штрафний майданчик опонента, Доннарумма помилився на виході, в результаті м'яч долетів до Мудрика на дальній стійці, але той з гострого кута не зумів пробити воротаря. 

Потім у грі настало затишшя, і всім нам хотілося вірити, що перед бурею, яку мала влаштувати наша команда. І хвилин за 15 до фінального свистка українці знову увімкнулися. І нехай конвертувати свою активність у реальні гольові моменти не вдалося, те, як синьо-жовті змусили Італію з тремтячими колінами тягнути час і чекати на фінальний свисток, скільки разів моментально повертали собі м'яч після втрати на чужій половині та продовжували тиснути до останніх секунд матчу – беззаперечний привід пишатися нашою командою. Завдання не виконане, але за цю гру, як і за весь відбірковий цикл, дорікнути Сергію Реброву та його підопічним просто немає в чому. 

Ми провели хороший матч, але на перемогу не заслужили 

Але якщо відкинути всі сентименти, абстрагуватися від того, що Україна грала з чемпіоном Європи, який суттєво перевершує її в класі, і спробувати більш нейтральним поглядом подивитися на те, що відбувалося на полі, той нічийний результат здається цілком справедливим, і це, мабуть, максимум, на що могла претендувати наша збірна. Коли команда, якій кров з носа потрібна перемога, за гру створює два моменти, скаржитися на долю якось не з руки. Італія, у свою чергу, могла забивати тричі тільки в першому таймі, і, якби якийсь з її випадів все ж таки завершився голом, для нас це, швидше за все, означало б кінець. 

Дати Італії бій наша збірна вже може, і це, безперечно, дуже приємно. Але переграти її, навіть не за результатом, а по суті гри, українцям поки що дуже складно. Чому? Є багато причин. І справа навіть не в банальній різниці в класі, адже у нас є низка гравців, які не набагато слабші за італійців. Інше питання – кількість таких гравців. Якщо боєздатний стартовий склад синьо-жовті ще абияк назбирали, то проблеми з лавою запасних досить серйозні. А в інтенсивному матчі проти гранда європейського футболу значущість цієї проблеми зростає у рази. Сергій Ребров зробив першу заміну у матчі на 80-й хвилині не від хорошого життя, а від того, що людей, здатних не просто не зіпсувати, а реально посилити гру у запасі практично немає. 

Крім того, не найкращий матч видали й деякі представники основи. Коноплі було очікувано важко з К'єзою, і італійці цим неодноразово користувалися. Циганков у першому таймі був майже непомітний, але трохи активізувався у другому. Трохи більше чекав і від Зінченка, але він на старті гри часом працював із м'ячем так довго, ніби грає проти Мальти. Михайло Мудрик кілька разів непогано проходив своїм флангом, але цим проходам традиційно не вистачало логічного завершення і точної передачі. Серед тих, кого можна похвалити – суцільні захисники. Миколенко видав черговий чудовий матч, виграв кілька важливих верхових єдиноборств і практично жодного разу за матч не дозволив Дзаньоло обіграти себе. Сваток, щодо якого були певні переживання, теж упорався цілком нормально, і, якби збірні грали щотижня, зовсім не факт, що наступного Олександр знову не вийшов би у стартовому складі. Також варто відзначити Анатолія Трубіна, в першу чергу за епізод із порятунком при виході віч-на-віч.

Як би нам не хотілося більшого, доведеться визнати, що команда не напрацювала на перемогу у цій грі. Україна провела справді гарний матч, але потрібний був ідеальний. І він, на жаль, таким не був. 

Відставити зраду: пенальті на Мудрику не такий однозначний, як міг здатися на перший погляд 

Ну а тепер до найцікавішого: 93-та хвилина, передача Зубкова на Мудрика, Михайло при прийомі м'яча в чужому штрафному майданчику знаходить контакт з ногою Крістанте і падає. Такої кількості матів іспанський арбітр Хесус Хіль Мансано на свою адресу не отримував, мабуть, дуже давно, але наступного дня після гри можна трохи заспокоїтись і пошукати причини для рішення не призначати 11-метровий у цьому епізоді. І їх, на жаль, можна знайти.  

Контакт і справді був, і він давав судді певні підстави задуматися про пенальті і навіть поставити його. Але привід вважати, що причиною падіння Мудрика стало насамперед його бажання, а не нога італійця, теж був.

Почнемо з того, що вінгер Челсі не вдалим чином прийняв м'яч. Він відпустив його досить далеко, за спиною Крістанте було ще три захисники Італії, і вони б явно не дозволили супернику завдати удару. Єдиним рішенням для Михайла, який втратив контроль над м'ячем і вже не намагався до нього дістатися, було впасти, але арбітр, на жаль, йому не повірив. 

По-друге, Мудрик упав недостатньо реалістично. За такого несуттєвого торкання падіння нашого гравця виглядало так, ніби його на великій швидкості збила машина. При цьому підтискання ніг і стрибок у бік ноги Крістанте також мали місце, і, можливо, все це в сумі переконало бригаду арбітрів у тому, що це не фол.

Повторюся, контакт був і ставити за нього 11-метровий можна, а можливо навіть потрібно. Але підстави не призначати пенальті також можна було знайти, і рефері цим скористався. Звичайно, в цей момент хотілося згадати і слова Чеферіна перед матчем, і непоставлений пенальті на Ярмоленку у матчі з Уельсом, і кричати на весь голос про те, що нас убили. Але чесно: коли йдеться про вирішальний пенальті у ворота фаворита в компенсований час, сміливості його призначити вистачило б у дуже небагатьох арбітрів, і практично будь-хто шукав би можливість уникнути такого рішення, навіть якби за цього фаворита не вболівав президент УЄФА. 

Звинувачувати іспанського головного суддю в тому, що він навіть не пішов подивитись повтор епізоду, теж недоречно. Алгоритм використання VAR такий, що рефері відправляється до екрану лише у випадку, коли його помічники не згодні з рішенням, прийнятим безпосередньо на полі. Очевидно, асистенти з рішенням Хесуса Хіля Мансано були згодні, тож питання про те, чому епізод не було переглянуто, варто ставити насамперед їм. 

Дякую за цей відбір! 

Незважаючи на те, що вийти на Євро-2024 за підсумками кваліфікації нам не вдалося, за цей відбірковий цикл команда Сергія Реброва однозначно заслуговує на компліменти. Синьо-жовті набрали всі обов'язкові бали, відбирали очки в Англії та Італії та до останнього зберігали шанси на сенсацію. Якби перед стартом відбору хтось сказав, що в такій групі Україна до останнього боротиметься за друге місце і пропустить вперед Італію лише за додатковими показниками, повірили б далеко не всі. До дива забракло зовсім небагато, але команда зробила все, що могла, якісно виконала свою роботу та посіла своє законне місце. 

Тепер на нас чекає плей-оф, з яким ми історично не дружимо, проте якби він відбувся найближчим часом, наша команда точно була б одним з його фаворитів навіть при попаданні на шлях А. Хто буде суперниками нашої збірної вирішить жеребкування, заплановане на 23 листопада. Однак ця команда вкотре довела, що до останнього битиметься за результат проти будь-якого опонента.

 

Михайло Цирук спеціально для ХSPORT.ua

У матеріалі використано фото Getty images, УАФ