«Він воював не в лондонському котлі». Гравець Шахтаря – про тестя, який загинув на війні

Він одразу як почалась війна відправив до мене в Угорщину тещу. Цього ніхто не знав, він мені сказав тільки: «Ванька, ти за головного зараз, я тут буду рухатися». Дружині я не казав. Тесть розумів, що вона його не відпустить. Він же сам інвалід.

Він стояв під військкомат, спав там, в нього рука не згибалась, його не брали. Він вистояв, вилежав у тому військкоматі, його якось взяли. Я не знаю, чи проходив він ВЛК. Потім він подзвонив, сказав, що буде лікарем. Я одразу відчув, що ні. Він сказав, що вступив у ЗСУ, попросив нікому не казати, а якщо що говорити, що він буде лікарем, буде поранених возити.

Вдома в той момент важко було. Теща, дружина... Дуже складний період у нашому житті. Час від часу він з'являвся у мережі. Ми з ним домовились, щоб він надсилав смайлик з пальцем угору. Він воював не в ТрО в Чернівцях чи в лондонському котлі. Я знаю, де він воював. І бувало він раз у тиждень лише міг вийти на зв'язок. Просто палець угору.

В нього колись була ротація, він зателефонував, і діти його побачили. А потім геть зник зв'язок. Потім подзвонили хлопці, був обстріл... Мені десь через кілька годин написали, що сталося. Від артобстрілу... Я тримав це у таємниці. Але дружина ж теж бачить, що я блідного зловив. Ти можеш це приховувати, але... Я просто не знав, як сказати це тещі та дружині. Шукали тіло, але досі не знайшли. Це було під Авдіївкою. Знаємо село, знаємо посадку, але...

Іван Петряк