Вже ексодноклубник Забарного розповів, як дійшов до фіналу Ліги націй

Вважаю себе дуже спокійним хлопцем і роблю насамперед те, що подобається самому, а все, що зараз відбувається, – це чудово. Прагну цим насолоджуватися, роблячи все, що в моїх силах. Батьки? Вони дуже горді за мене. Звичайно ж, наша родина, друзі – всі пишаються мною. Тож я дуже щасливий.

Думаю, на мене, як на футболіста, вплинули країни, де мені довелося грати. Наприклад, я провів три роки в Італії, де багато чого дізнався про оборону та тактику. Потім була Англія з її неймовірною інтенсивністю. Ну і, звісно, ​​Іспанія з її всім відомим футболом.

Вдома ми завжди розмовляли про футбол. Мій батько гру любить, я теж, і навіть моя мама тепер, коли я граю, захопилася! Ми завжди тренувалися, завжди вдома виконували вправи, завжди грали та думали про футбол. Так, футбол був упродовж усього дня, щодня.

Як і часто кажу, удосконалюватися можна завжди, хоч і вважаю себе дуже різнобічним центральним захисником, чи то в грі з м'ячем чи без нього, у повітрі, на землі, у грі обома ногами... Коли був маленьким, мені батько казав тренувати ліву ногу.

І, звичайно, вдома були футбольні ворота – щодня перед школою тренувався бити по ним із лівої. Вдосконалювався в цьому все більше і більше, потім став робити це на тренуваннях, а згодом – і в грі, поки це не стало вже цілком природним.

Дін Гейсен