Український хокей під час Другої світової війни: як наші навчали радянських спортсменів у хокей грати

Олександр Сукманський

За класикою радянської пропаганди на щойно окупованих територіях, усе що було побудовано раніше мало отримати типову для СРСР назву бути відкритим, як щось нове. У випадку з хокею це стосувалося інфраструктурних об’єктів, клубів та навіть змагань. Зимою 1939-40 років радянська влада відкрила дві хокейні ковзанки у Львові. 26 грудня це був стадіон «Спартак» по вулиці Шимоновичів. Зараз це вулиця Мельника 18, де знаходиться спортивний комплекс «Україна». Насправді за цією адресою був стадіон «Погонь» з трибунами для 1500 глядачів. А трохи згодом відбулася аналогічна історія з «відкриттям» стадіону «Динамо» по вулиці Пельчинській, а зараз Вітовського, на місці ковзанки “Львівського товариства ковзанярів”. 

Взагалі, хокей з шайбою був настільки популярним на Галичині, Волині, Поділлі, Буковині та Закарпатті що у змаганнях різного рівня перед радянською анексією брали участь понад 60 команд. Всі вони або були або ліквідовані, або отримали типові радянські назви «Динамо», «Спартак», «Буревісник», «Локомотив», «Харчовик», «Здоров'я», «Будинок червоної армії» та інші. У січні 1940 року радянська влада вирішила провести перші офіційні змагання з хокею з шайбою в СРСР, які відбулися у Львові в рамках «Спартакіади». Перемогла в ній збірна Львову, яка випередила збірні Києва, Луцька та Івано-Франківська. 

У лютому того ж року у Львові відбулася ювілейна 30-та першість Львова, яка за своєю структурою повторювала довоєнні змагання на першість Галичини: чотири команди грали у провідному класі, та ще 12 команд у класі-Б. Протягом восьми днів вони зіграли 52 матчі та визначили чемпіона — команду «Динамо». На фінальний матч на першість Львова з хокею 1940 року прибула численна делегація спорткомітету Радянського Союзу. Тоді газета «Известия» писала про цей канадський хокей у Львові. Рівень українських гравців на той момент настільки перевищував радянський, що матч Україна - СРСР завершився б з двозначним рахунком на користь України. 

Після цього турніру найвідоміший український хокеїст того часу Мирон Труш отримав в обкомі фізичної культури путівку до Москви в столичні команди «Спартак», «Динамо» і ЦСКА, де мав вчити росіян грати в канадський хокей. Учнем Мирона Труша був радянський хокеїст Всеволод Бобров. Саме Мирон навчив його робити відомий кидок, який пізніше почали називати «фінтом Боброва». Під час його виконання хокеїст об‘їжджає ворота й закидає шайбу у ближній кут. 

На початку лютого 1941 року відбулася другий чемпіонат Львова за радянської окупації в якому взяли участь 10 команд у двох класах. У фіналі «Буревісник» укомплектований гравцями «України» поступився «Спартаку» у складі якого майстерність довів колишній капітан «Лехії» та олімпійської збірної Польщі Казимир Соколовський. А от замість Спартакіади у 1941 році було вирішено провести чемпіонат УРСР з хокею з шайбою. Таким чином, першим титульним турніром з хокею з шайбою республіканського значення у Союзі став чемпіонат окупованої України. В ньому взяли участь збірні Чернівців, Тернополя, Луцька, Івано-Франківська, Рівного, а перемогу відсвяткувала збірна Львова, яка у фіналі розгромила збірну Дрогобича. 

Втім, вже менш ніж за півроку у липні 1941 року Львів було окуповано Третім Рейхом. Німецька адміністрація невдовзі після того, як вермахт окупував більшість території України, дозволила відновити спортивне життя. Під кінець 1941 року на Галичині на базі спортивних товариств відновила роботу львівська "Україна". До складу команди увійшли найсильніші хокеїсти міста довоєнних років: брати Володимир і Роман Дицьо, Микола Скрипій, Омелян Бучацький, Роман Маринець та Роман Труш.

У Генерал-губернаторстві окупаційна влада організувала спортивні турніри німецьких команд із місцевими - щоб і в спорті довести свою перевагу. На один із таких турнірів у Кракові в січні 1942-го запросили львівську "Україну". Чотири команди третього та четвертого січня розіграли кубок. Суперниками львів'ян були дві німецькі команди з Кракова ДТСГ (D.Т.S.G) та Остбан, а також чеський Тржинець. Українці перемогли в усіх трьох поєдинках і виграли турнір. У ворота суперників закинули 14 шайб, пропустивши дві. 

Петро Петров

Щоб взяти реванш за поразку, вже за тиждень львів'ян удруге запросили на міжнародний турнір. Цього разу - до курортного містечка Криниця в західних Карпатах. У півфіналі, за жеребом, львів'янам випало грати з місцевою командою з Криниці, яку українці обіграли з рахунком 8:5. У фіналі "Україна" дуже впевнено перемогла чеський Тржинець – 6:1. На урочистій церемонії закриття змагань переможцям вручили кубок та 300 злотих премії. По приїзді до Львова хокеїсти пожертвували ті гроші на потреби українських військовополонених.

Останні два зимові сезони Другої світової війни відбулися спроба розіграти першість України. У Львові було сформовано хокейну команду Українського Студентського Спортивного Клубу з провідною ланкою нападу Бучацький - Дицьо - Цимбалістий, яка виявилася непереможною. Наприкінці січня 1943 року УССК зіграли внічию з "Україною", а на початку лютого вирушили до Коломиї, де обіграли місцевий "Довбуш" з рахунком 3:9. Наступної зими УССК провели два контрольні поєдинки зі збірною Львова: в першому розіграли результативну нічию 4:4, а в другому відсвяткували перемогу – 6:4. Як виявилося – це були останні хокейні турніри у Львові на довгі десятиліття. 

Вже 29 серпня 1944 року в результаті Львівсько-Сандомирської операції радянський союз вдруге захопив Львів. Вже за три дні після захоплення 1 вересня 1944 року у Львові було заарештовано Мирона Труша та заслано до Казахстану. 20 травня 1947 року військовий трибунал НКВС Казахстанського округу виніс легендарному українському хокеїсту вирок номер 58-1а: 20 років каторжних робіт та ще 5 років позбавлення прав.