Онопрієнко: «На початку війни в Україні перші виїзди на турніри для мене були катастрофою»

«Якщо чесно, на початку повномасштабного вторгнення наші перші виїзди за кордон на змагання для мене особисто були просто катастрофою. Якщо ти сидітимеш в автобусі, у тебе дуже сильно почнуть хворіти спина і всі суглоби, адже ми звикли майже цілодобово бути в русі. У нас немає такого, щоб ми опівдні сиділи – завжди працюємо. Тепер організм звик до цього».

«Крім того, ти психологічно налаштовуєш себе, що буде складний шлях протягом як мінімум одного дня. Під час поїздок ми не просто сидимо, а робимо вправи для стоп, колін. Коли є зупинки, щоб заправити автобус, обов'язково виходимо і на вулиці починаємо робити хоч якусь зарядку, мінімальну розминку. Незважаючи на це, після приїзду на змагання нам потрібно хоча б день-два, щоб хоч трохи акліматизуватися та упорядкувати своє тіло. Для мене завжди дуже важливими є слова моєї родини. Щоразу, коли я їду на будь-які змагання, чекаю, щоб мій тато зателефонував, щоб я змогла з ним поговорити. Він тепер – це моя найбільша підтримка та мотивація».