Віктор Дідух: «Адаптивний спорт потребує не одного рішення, а цілої системи»

Під час панельної дискусії «Людський потенціал без бар’єрів – нові можливості для ветеранів у спорті та професійному житті» на SBC Summit Ukraine 2026 Lviv дворазовий чемпіон Паралімпійських ігор з настільного тенісу Віктор Дідух порушив питання доступності адаптивного спорту для людей з інвалідністю. На його думку, одна з головних перешкод для тих, хто хоче займатися спортом після поранення, – це можливість дістатися до спортивного залу та безперешкодно потрапити всередину.

«Перш за все, щоб військові ветерани займалися спортом, якщо в них є якісь обмеження, вони на кріслах колісних чи без ноги, як я, найважче – це зайти в зал. Часто, якщо важко зайти в зал, то ще важче до нього доїхати. Для багатьох, хто живе у містах, дорога через усе місто стає великою проблемою», – зазначив Віктор Дідух.

За його словами, адаптивні спортивні зали потрібні в різних видах спорту, а вимоги доступності варто закладати ще на етапі проєктування та будівництва таких об’єктів.

«Саме основне – коли вже будують зали, вони мають бути обов’язково доступними. Напевно, це треба зробити на законодавчому рівні», – наголосив спортсмен.

Водночас Віктор поділився власним досвідом розв’язання проблеми доступності. Після ампутації ноги у 2012 році він зіткнувся з тими самими труднощами: незручними приміщеннями, залами на других поверхах і складною логістикою. Тоді спортсмен вирішив створити умови, в яких люди з інвалідністю могли б повноцінно тренуватися та жити.

«У мене була можливість, і я просто побудував академію, де є проживання, харчування і зал. Там усе без порогів, можуть займатися паралімпійці, люди з пораненнями. Можливо, щоб не їздити постійно і прибрати ці логістичні проблеми, можна одразу будувати зали з проживанням», – розповів він.

На думку Дідуха, додаткові можливості для проживання можуть стати важливою частиною спортивної інфраструктури. Він навів приклад, що під час будівництва великого спортивного комплексу можна передбачити і кімнати для спортсменів, які приїжджатимуть на тренування та збори.

«Коли ви будуєте за два мільйони доларів спортивний зал, то можна ще п’ять відсотків додати й зробити номери, де ветерани зможуть проживати та тренуватися. Тоді там можна проводити збори, змагання, тренування, жити. Ідеально, якщо біля таких залів ще буде робота. Людина відчуватиме себе потрібною, зможе жити й розвиватися», – пояснив спортсмен.

Окремо під час дискусії йшлося про те, як заохочувати ветеранів та інших людей з інвалідністю приходити до спортивних секцій. Дідух переконаний, що на початковому етапі найважливіше створити комфортне середовище, в якому людина почуватиметься частиною команди та отримуватиме задоволення від самого процесу.

«Я не знаю, як змотивувати, бо я не мотиватор. Основне, щоб людина, коли приходить займатися, не була сама. Потрібні колектив, тренер і сам процес, який їй подобатиметься. Якщо одразу пояснювати, що на неї чекають великі навантаження і треба займатися професійно, не знаю, чи це її змотивує. Головне, щоб спочатку сподобався процес», – сказав Дідух.

Він порівняв це з роботою з дітьми: на першому етапі важливо зацікавити їх спортом, а вже згодом можуть з’явитися амбіції, результати та прагнення до професійного рівня.

«Дитині, яка приходить до тебе, ти ж не пояснюватимеш одразу про перспективи заробити кошти, соціально піднятися, порадувати рідних чи знайти нових друзів. Багато є плюсів, але спочатку має просто подобатися грати. Людина повинна хотіти приходити частіше. Чим більше вона займатиметься, тим більшим буде результат», – зазначив паралімпійський чемпіон.

Ще одним важливим напрямом він назвав масове залучення ветеранів до спорту. Для цього потрібно організовувати показові виступи, різноманітні заходи та змагання, щоб якомога більше людей могли спробувати себе в різних дисциплінах. Адже далеко не кожен, хто вперше приходить у спортивну секцію, обов’язково стане професійним спортсменом саме в цьому виді спорту.

«Якщо ви залучите 100 ветеранів, наприклад, у вас буде один професійний спортсмен. Якщо залучите тисячу, то буде десять професійних спортсменів. Вам просто треба залучати якомога більше людей, і тоді відповідно зростатиме кількість професійних спортсменів», – пояснив Віктор Дідух.

Він наголосив, що не варто одразу обирати невелику групу людей і розраховувати, що всі вони зможуть досягти професійного рівня. Важливо дати ветеранам можливість спробувати різні види спорту, адже здібності та можливості кожного відрізняються.

«Мусить пройти велика кількість людей, вони мають спробувати багато видів спорту. У когось не вийде теніс, у когось вийдуть циклічні види спорту, плавання. Чим більше цієї роботи проводите, тим більше буде результат. Професіонали не можуть існувати без любительського спорту, а любительський без професійного може існувати. Через це треба якомога більше людей залучати», – підкреслив спортсмен.

Підсумовуючи, Віктор Дідух зауважив, що розвиток адаптивного спорту потребує комплексної та тривалої роботи. Тут не існує одного рішення, яке саме по собі забезпечить прорив: потрібні доступна інфраструктура, тренери, фінансування, медичний супровід, спонсорська підтримка та можливість брати участь у змаганнях.

«Я, чесно, думаю, що неможливо щось одне зробити, і це стане проривом. Треба розуміти: де знайдеться спонсор, де будуть спортзали, тренери, як їздити на змагання, де буде медицина, медик. Немає такого, щоб щось одне зробив – і все запрацювало. Треба все зробити. Це важка і велика робота», – підсумував Віктор Дідух.