«Займаюся візуалізацією – відганяю рашистів до їх кордонів». Ірина Трушкіна – про війну, відношення росіян та збірну України на чемпіонаті світу

Ірина Трушкіна – одна з найпозитивніших волейболісток, які взагалі виходили на майданчик. Мало що може стерти посмішку з її обличчя, але останні події стали шоком для кожного українця.

Екс-центральна блокуюча збірної України в інтерв’ю XSPORT в рамках програми «Разом до перемоги» розповіла, як в її оселю прийшла війна:

Ми зараз залишаємося в нашому місті Южному. Їхати нікуди не збираємося, віримо в наші ЗСУ (сміється). Вони нас тільки радують останнім часом. І настрій піднімається від новин, які чуємо. Як ото в відео в Tik Tok. «Як бахне, то поїдемо. Ще раз бахне, поїдемо». Ну а що, чого ми маємо їхати зі своєї оселі. В багатьох країнах ти знаєш як. І, якщо чесно, вдома краще і в мене є не одні знайомі волейболістки, які сказали: «Дякуємо, але ми будемо до останнього сидіти вдома».

З Запоріжжя є одна знайома, в неї є шанс виїхати. У нас всіх є можливість, але.. Вона не хоча, так само і ми. Краще усією сім’єю вдома. Так, в нас чутно періодично, багато тривог у нас. Але ви знаєте, тривоги в порівнянні з тим, що зараз у містах не тільки тривога, а більш значні події… Вибухи і все таке. То краще сидіти вдома.

А з приводи того, де нас застала війна. Ми солодко спали. Я ж закінчила з волейболом і зараз насолоджуюся життям трошки (посміхається). В мене період такий, що я зараз навчаюся, намагаюся поглибити свої знання з відеомонтажем. Я така, трохи творчою виявилася. В той момент ми спали, а розбудив нас дзвінок кума о сьомій годині ранку. І каже: «Ви в курсі, що війна почалася». Ми: «Що?!» Зараз всі про це говорять, бо 21 століття. Вибачте, розвинені мова, є дипломатія… І війна? Ми спочатку не те що не повірили, почали вмикати всі канали. Я в перший день просто думала, що це все не жарт, а скоро закінчиться. Не те, що як багато кажуть, нас «завоюють», а можливо щось сталося. Випробування зброї чи щось на кшталт цього. Таке було і це визнавали.

Але ні, це була не випадковість! Я цілий день сиділа в шоці, намагалася себе заспокоїти тим, що я з бісеру почала плести квіточку з українською символікою. Це мене дійсно заспокоїло. Але це не мій формат, тому що я різка. Монотонна діяльність – це не моє. Але я сиділа, бо не могла прийти до тями, що це дійсно сталося. Але зараз, який вже день (повномасштабної війни). І тільки зараз, день другий, я починаю це усвідомлювати, що це дійсно відбувається з нами. Що це далі треба жити… Допомога і це все, то звичайно. Допомагати своїм, біженцям, це для нашої нації звичайна справа. Тому це не викликає якихось там питань. Але тільки зараз я все це усвідомила… Я позитивна людина, там Tik Tok і оце все. Я плакала, бо бачила ці фотографії, це все… Я в шоці…

• Экс-волейболистка сборной Украины Трушкина не смогла сдержать слезы во время разговора о войне

Чи залишаються у вас в Білій Церкві рідні, близькі, знайомі? Там зараз знову починають гатити…

Так, у мене там мама залишилася. Пропонувала переїхати до мене з татом. Не рідний тато, але він в мене з дитинства, тому я його вважаю татом. Вони недалеко, через зупинку. Коли були атака, і видали це за інше місто, я так сміялася, що це вони взагалі мелять кожного разу. Все обійшлося, я розмовляю кожен день з мамою, чую, коли бувають якісь «неполадки». В принципі все добре, все гаразд, вона молодець, тримається. Їй тяжко, тому що вона у мене онкохвора, і їй кожні півроку треба проходити обстеження. А зараз ми це не можемо зробити, їй треба було в лютому-березні.

Ми сподіваємося, що все буде гаразд, і потім це обстеження покаже, що всі ліки, які вона приймає, допомагають, і нікуди далі ця хвороба не пішла.

10 років тому у вас був сезон з «Самородком» з Хабаровська. Мабуть, в перші дні були думки зв’язатися, щось донести, сказати. Можливо, хтось зв’язувався. Скажіть, як так? Це все телевізор з ними зробив?

Ви знаєте, я можу судити не тільки по тому, коли тоді грала і жила там. А і як ми зустрічаємося з командами росії, яке їх відношення. Багато дівчат підтвердять це, то не тільки мої слова. Вони з нами навіть не привітаються, для них це нормально. Я не вважаю, що це сталося за один день. Коли я грала, ще до війни, до 2014 року, все було добре. Але люди вже тоді… Я могла в транспорті їхати, вони не знали що я українка. Але негатив був ще з тих часів. Я підписана до одного журналіста, який допомагав мені, коли Хабаровськ не відшкодував три зарплати. Наскільки я знаю, за ним зараз слідкують. Мабуть, він виїхав з росії. І він підтримує нас, відкрито каже, що все, що робиться, це жах.

Спілкувалася з однією гравчинею з білорусі. Вона зараз на Сахаліні, теж… Я її конкретно не запитую, щоб вона не ставила під загрозу своє життя і близьких. Вони теж розуміє, що це не нормально. Що у нас війна, і це якийсь маразм.

В мене взагалі і тато, і мама за національністю росіяни. З маминою сторони є і білоруси. Мама сумувала за бабусею, що жила під Смоленськом. Хотіла на її могилу, де не була 40 років. Для неї це було місце дитячих спогадів. Ми зробили подарунок, з чоловіком і нею їхали знайти цю могилу, модна сказати, по пам’яті, де знаходилося те село. Ми знайшли там і родичів. Мамині сестри, але вони ще маленькі тоді були. Є в нас і в Горловці. Вони теж, якби… Не хочу казати, неадекватні, але коли все це почалося в 2014 році, вони теж були на стороні росії. Зараз ми з ними теж не спілкуємося.

Але ці родичі які знайшлися в росії. Я трималася довго, нічого не писала. Мама більше спілкується, їхні діти там 26, 30 років, мої там «сестри-брати». Одного дня я побачила, як з Херсонщини жінка знімала, як цей «кінотеатр» проходить, цю групку людей з 10 чоловік і інших, яких туди не пускають. Я вже не змогла терпіти, скинула їм. Розумію, що я їм нічого не зможу довести, ми не настільки близькі. Хоча зараз і сім’ї розвалюються, не те, що близькі.

Там таке почалося. Ми їм факти, а вони… Ось я зараз небо сфотографую, скажу що це російське. І вони присилають. Ми питаємо: «Де воно написане?» Ми надсилаємо факти – ось Буча, тіла, які лежали, знімки з космосу. Детально все, а у вас що? Немає нічого. Вони присилають цю передачу про фейки – «антифэйк» чи як воно там. Я не можу, переживаю. Мене трохи чоловік заспокоює. Каже кидати перевірену інформацію і не перейматися. Останню я після Бучі скинула, і поки що все, закінчилося спілкування.

Моя мама не те щоб проросійська, але цінувала, що вона звідти. Її в житті тут ніхто не утискав, як там кажуть. Але зараз вона в шоці. Каже, що в нас точно білоруське коріння, це ненормально. Там так, теж є питання, але там більше адекватних, там начальник якийсь… Не звідти трохи, можлива, дах поїхав.

Якщо зайшла тема про росіянок, то що думаєте на рахунок Гамової? На початку повномасштабного вторгнення вона відкрито висловила позицію щодо ситуації, але за декілька днів мала видалити свій пост…

Ну я думаю, що полюбе їй щось сказали з верхівки. В них немає свободи слова! Це вже знають всі, крім тих, хто там живе. Це вже смішно. Людей арештовують на вулиці з чистим листком, навіть не з якоюсь символікою. Багато відео є, коли цитують якесь висловлювання. Питають, чи згодні з цим висловом. Кажуть, що то якась херня. А це цитата путіна. Вони ні історії не знають, нічого…

В мене є контакти ще трохи старших за мене. Я з деякими спілкувалася, з деякими мої подруги. Прізвищ називати не буду, я вважаю, що це некоректно, люди вибрала шлях, що не залежить від волейболу. Є відомі в минулому волейболісти. Я чекала-чекала якоїсь реакції в Instagram, бо тут і мама залишалася, наскільки я знаю. Я раз не витримала, коли пішла інформація, що Instagram відключать. Вона просто запропонувала переходити в Telegram-канал і все. Там буде багато цікавого. Я кажу: «Цікавого? То приїжджай до нас, в нас дуже цікаво». І коли мені відповіли: «Ира, да че ты, я «вне политики». 

Я коли була молода. Та я і зараз молода (сміється). Скажімо так, дитиною, то я легше це переносила. Звичайно, складно порівнювати війну з чимось. У дітей взагалі мозок це легше якось сприймає, можливо, забувається скоріше. І всі моменти були згладжені. Але коли мені відповідають, що це «внє палітікі»… Я б можливо років 10 назад могла б про це подумати, але людині майже 40 років, і трапляються такі знущання над дітьми… У тебе є дитини, і ти можеш оце уявити, ти жила в цій країні мінімум півжиття. Я просто видалила та заблокувала цей аккаунт.

Кажуть, що багато зараз відсіюється. Спілкуюся з різними волейболістками, бо ми друзями залишилися. 80% людей відсіялися, бо вони дотримуються неправильної політики. Нелюдяної, це ненормально.

В мене всі закордонні друзі, з якими я грала. Написало просто багацько людей: «Приїзди, ми тебе тут прилаштуємо». Я подякувала, звичайно. А от наші «браття-подружки» навіть не запитали, як справи. Ти зараз в спокійного місті чи ні?

Що стосуються виходу чоловічої зюірної України на чемпІонат світу. Як ви вважаєте, на що здатній цей склад на турнірі?

Це дуже крутий склад. Я пишаюся нашими хлопцями, коли сказали, що так склалося. Замість росії – сам Бог велів. Я як подивилася групу, то взагалі. Ще й серби попалися, які також із «внє палітікі». Додатковий стимул буде, щоб їх перемогти в офіційному матчі. Не тільки в Запоріжжі на турнірі (3:2 в Кубку Хортиці напередодні чемпіонату Європи-2021 – XSPORT), а й на офіційних змаганнях. Тому я дуже рада, класна команда зараз. Всі стають в рівень один з одним, високого класу.

Що ви думаєте про участь «Барком-Кажанів» в чемпіонаті Польщі?

Я молюся, щоб у нас все завершилося і вони змогли доєднатися до польської ПлюсЛіги, бо там дійсно дуже сильний чемпіонат. І жіночий також (ТауронЛіга – XSPORT). Класно було б, якщо б і жінки у нас дозволили б грати, хоча б першим двом командам. Тому що це дійсно підійме рівень волейбольний наш огого як. Зможуть розуміти, до чого ще їм треба рости. Ну в нас він чесно слабкуватий (чемпіонат).

Ви багато де грали в Європі. Як ваші колишні одноклубниці відносяться до ситуації, яка коїться в Україні?

Мені з «Хеміку» написав менеджер команди. Мабуть, в перший тиждень, запропонував приїхати. І вони з дівчатами самі зорганізувалися і пішли просто по крамницях – купляти речі, збирали хто віддає. І відсилали велику партію допомоги в Україну. Я це не контролювала звичайно (сміється), вони там самі зв’язувалися. Інші дівчата з-за кордону питали, чим допомогти. Я їм давала номери, щоб відправити гроші на ЗСУ.

В мене чоловік займається допомогою діабетикам України, тому що зараз багато проблем. Багато гуманітарки прийшло на кордоні, а де вона – незрозуміло. На складах може десь, але… Локально, до якоїсь дитини яка, наприклад, в Херсоні, або в таких тяжких містах. Не просто в аптеки. Це дуже важко доставити. Я теж питала, чи є знайомі, що можуть надіслати інсулін, чи тест-смужки. Долучалися, допомагали, так що у мене багато таких друзів.

Бачив у ваших соцмережах відео, як ви плели захисні сітки для наших військових.

З 24 лютого по 12 березня, мабуть, не пам’ятаю точно, я ходила майже кожен день. По 4-6 годин, десь так. Ми сиділи і плели. Багато знайомих з’явилося. Художниця така цікава знайома тепер в мене є. Не знали спочатку, як саме, а тоді ми вже хлопцям якийсь дах робили. Вона була тяжка, як потім вже виявилося. Ну і як усі – несли все, що є вдома, віддавали (посміається). І грошима, що могли. Я думаю всі все несли, ковдри там і інше. Зараз я з чоловіком допомагаю, у нього сестра в Італії, яка просто ходить по знайомим, лікарням. Шукає, що є для людей з діабетом.

Є історія, хочу цим поділитись. Люди писали моєму чоловікові, що вони тиждень не їли. І не тому, що не було їжі, а через відсутність інсуліну. Це було дуже страшно. Вона почула цю історію, їй також дуже страшно стала. То вона там збирає, сама купує і відправляє ці коробки. І ми вже звідси направляємо, коли пишуть. У мене чоловік все перевіряє і посилає тим, кому це дійсно потрібно. Не великими габаритами, а те, що є. У них є організація, яку вони створили. Мій чоловік знаний у цих колах. Тому вони самоорганізувалися, як і всі ці волонтери. Для цього потрібно чисто добре серце, а все інше піде потім.

До речі, скоро і жіноча збірна також гратиме в рамках Золотої Євроліги. Там поки що ще молодший склад, аніж на минулорічних турнірах. Чи не стане це проблемою для молодих дівчат грати, коли такі жахи відбуваються на батьківщині?

Знаєте, я з вами не згодна. Як я і казала, пам’ятаю себе в їх віці. Емоційно може вони і нестабільні, але якраз в плані того щоб переключитися у них краще. Коли ти маєш своїх дітей, ти багато інформації через себе пропускаєш.

Дівчата навпаки. Ті, хто поїхали, ця молодь зможе краще зібратися, зорієнтуватися. Проводити більш якісні тренування, які, я їм бажаю, приведуть до «Фіналу чотирьох». А там може і якісь високі місця займуть (посміхається).

Напередодні вторгнення на територію України, була заснована Професійна волейбольна ліга України. В сьогоденних реаліях що з нею буде…

Не можу так сказати, що інформація не актуальна. Але я взагалі про це не можу навіть і думати. Які клуби виживуть, яка це буде ліга. Ви ж знаєте, всі кошти, і спонсорів також, ідуть на підтримку. Що залишиться, які дівчата залишиться… Поліна Рагімова (дів. Петрашко) після початку війни розказала, що італійські команди організовують якісь дитячі табори з волейболу. Які можуть зайняти цих дітей.

Коли зараз підлітки поїхали і мають змогу тренуватися. У мене залишилися зв’язки, може хтось мого віку грають в інших країнах чи залишилися тренерами. Питала, чи можу я чимось допомогти дівчинці, організувати її в якусь команду. І от тепер, я розумію зараз, що оці дівчатка чи хлопці. Я більше по дівчаткам знаюся, тому більше про них говорю. Коли вони зможуть потренуватися в Італії, де один з найсильніших чемпіонатів. Та і організація цих процесів, якість тренувань. Я вважаю, що навіть у скрутний час і для волейболу, і для країни, може дати їм ту базу, яка потім може підняти наш рівень, якщо не будуть лінькувати чи боятися відірватись від мами. А про ПВЛУ… Я не знаю, що буде завтра, а про лігу я навіть думати не можу зараз.

Чи змінюється відношення коли бомблять поруч або десь далеко, хоч і на території України?

Знаєте, нам дуже допоміг Миколаїв. Він молодець, наш братик. Бо ми знаходимося між Миколаєвом так Одесою. Був момент, коли вони йшли штурмом, чули… Є подруга волейболістка, і чоловік у неї волейболіст, і вона просиділа в підвалі не знаю скільки днів з місячним малям, друга дитина. Вона сиділа і каже: «Страшно, але ще не хочу їхати». Потім, коли дійсно стало неможливо, жах був, це змусило її з дітьми поїхати. З того часу ми не спілкувалися, вона виїхала в іншу країну.

В той час вона мене злякали трохи. І за неї переживала, і за нас. Але всередині, не знаю чому я була така впевнена, не збиралася нікуди. Здавалося, що до нас вони не дійдуть. Ну так і сталося, і пішли зараз назад. Займаюся зараз візуалізацією, відганяю рашистів якнайдалі. Мінімум до їхніх кордонів.

А щодо обстрілів. Знаєте, зараз не нам тут страшніше. Тривоги, так, але вони перелітають (ракети) і летять по всій країні. Вони ж такі. Знаєте, хотіла сказати скоти, але ж скотів ображу. Нелюди, яким все рівно, що в нас. По інфраструктурі, дитсадкам, школам, щоб ми вчитися не могли. Та яка різниця. Ви думаєте, що нам школи треба. Не в школах проблема. Зараз буде пік української мови. У мене он російськомовна подруга с Сєвєродонецька. Ми з нею спеціально зараз спілкуємося українською. Оце дякуючи нашим сусідам, чудо-браттям.

Кожен день «нациків» все більше. Спецоперація йде за планом, за нашим.

Ми до речі питали, що таке нацики? Хто це такі, поясніть. Нам в групі з родичами пояснити не змогли. То ми їх не бачили, а ви бачили. Ну це як? Так що отак живемо.

Хоч ви поки і не можете про це думати, а волейбол відновиться. І, мені здається, що на ваших плечах буде підійматися.

Ой, та може, я не знаю. Може і піду. Мені б дуже хотілося дітей в волейбольній сфері підіймати. Я читала літературу, думала, може десь тренером працювати. Це в нас не дуже оплачується, але ну шо поробиш. В мене є знання, чому б їх не передати. Хай чоловік працює (сміється).

Але я так почитала. В нас ще яка проблема. Він має бути психологом, фізіотерапевтом, тренером з фізичної підготовки. Я як цю літературу по фітнесу прочитала, як діток підготувати. Я прочитала пів книжки і зрозуміла, що нічого не зрозуміла. Я аж перестрашилася. Думаю, може стану трошки старше, ще раз передивлюсь.

Як кажуть, була сильна база в СРСР і все таке. Але ви ж знаєте, що багато спортсменів на тій базі залишилися каліками, тому що їх неправильно готували фізично. Не хочеться нашу країну, наших діток до цього приводити. Якщо цим займатися, то треба підходити професійно.