«Коли побачила хліб – почала плакати» Левченко про перші дні війни

Українська легкоатлетка Юлія Левченко згадала про перші дні повномасштабного вторгнення на територію України, а також розповіла, куди вона виїхала з Києва:

«Ми всі подорослішали. Не тільки діти, а й дорослі. Бачу, як змінився погляд у людей. Не такий, як раніше, смуток в очах, навіть коли посміхаються. Перші два дні здавалися вічністю. Здавалося, місяці пройшли. Не знаю, на яких силах все це трималося. Я в шоці з тих, хто швидко організувався і почав волонтерити. Це герої. Я в перші дні хотіла щось робити, але не розуміла, що саме.

Потім вже були якісь дії, думки, що робити далі. Взагалі не думала, що поїду з Києва. Це було емоційне рішення, тому що ніхто не знав, як правильно чинити. Як далі організовувати життя? Важко, коли ти не знаєш, як планувати майбутнє.

Пам'ятаю, коли була ще в Києві, люди швидко розібрали хліб, цукор, сіль. А новий ніхто не випікав. А коли приїхали в Рівненську область, я зайшла в магазин і побачила хліб, його досить. Не скажу, що я в Києві пережила голод або щось в цьому роді, але тоді я почала плакати.»

Левченко зазначила, що спортсмени зараз допомагають ЗСУ на інформаційному фронті і намагаються прискорити перемогу України, як словом, так і ділом:

«Життя стала іншим. Ти їдеш на змагання, паралельно читаєш новини і висвітлюєш їх в соцмережах, тому що спортсмени перетворилися в інформаційний фронт. Хоча вони схильні закриватися, не заходити в соцмережі під час змагань, відгороджуватися від такого життя. Але тут немає вибору, потрібно говорити про це, якщо є можливість. Це додало відповідальності. Важко що-небудь планувати, тому живеш теперішнім і намагаєшся прискорити перемогу словом і ділом. Кожен потроху»,