Федір Черкашин: «Те, як гравці Шахтаря гідно бились на футбольному полі проти грандів — завжди викликало повагу»

Федір Черкашин, який успішно представляє в професійному боксі Україну та Польщу, є одним з найяскравіших вітчизняних боксерів, який має прекрасний рекорд з 26 перемог, 16 нокаутами, та однієї поразки.

Цікаво, що ще до того, як стати професійним боксером, Черкашин перемагав на чемпіонаті світу та Європи із тайського боксу, а також був справжнім футбольним вболівальником. Про кар’єру у тайському боксі, улюблений футбольний клуб, підтримку коханої дружини, спаринг із сином Холіфілда та багато іншого далі в ексклюзиві XSPORT.

— В першу чергу прийми вітання з ефектною перемогою нокаутом в попередньому поєдинку з Патріком Алотті (44-8, 34 KO). З самого початку планував не затягувати бій?

— Дякую велике за вітання. Суперник був досвідчений. Алотті (44-8, 34 KO) бився із топовими бійцями раніше. До нього я був готовий, адже попередній поєдинок провів у кінці жовтня. Тримав себе у формі з того часу, добре підготувався. Була додаткова мотивація, адже боксував на іншому континенті. В цьому поєдинку, коли вийшов у ринг відчувалась неймовірна підтримка українських і польських уболівальників. Також на бій прилетіла підтримати дружина. В першому раунді відчув суперника, він намагався обіграти мене, викидував прямі удари. Моя задача була пресингувати опонента, нарощувати перевагу, водночас бути уважним також, аби не пропустити. Навіть коли, відправив у нокдаун суперника, то не розслаблявся. Вже потім, коли переломив бій до кінця, то видихнув. Все вдалося!

— Які емоції відчував, коли справу у рингу було зроблено?

— Відчував радість. Важка робота була виконана. Люди іноді вмикають телевізор і у рингу бачать лише певний етап, кінцевий — вже сам поєдинок. Для нас боксерів ще є тривала підготовка, робота над вагою. Ті, хто займалися боксом, знають про що я. Іноді бувають незначні травми, внутрішнє хвилювання. Звісно, після того, як задумане вдається реалізувати у рингу, то це додає радості.

— Наскільки важливу роль у твоєму успіху відіграє підтримка коханої дружини Олександри та сім’ї в цілому?

— Підтримка дружини Олександри для мене дуже важлива. Я з коханою вже сім років разом. Вважаю, що мої успіхи у рингу — це наша спільна перемога. Іноді нам чоловікам здається, що ми сильні, міцні бійці, але без надійної жінки поруч, це все неможливо. Дружина літає на всі мої поєдинки. Коли у кар’єрі були моменти кризи й у мене опускалися руки, Олександра завжди була поруч. Ми разом розділяємо не тільки радість від перемог.

— Знаю, що окрім боксу, ти захоплюєшся і футболом. Чи є у тебе улюблена футбольна команда?

— Можливо, багатьох здивую, але з самого дитинства я вболівав за дві українські команди — донецький Шахтар та харківський Металіст. Я сам із Харкова родом і звісно підтримував наш клуб у внутрішньому чемпіонаті. В Єврокубках же матчі та перемоги Шахтаря об’єднували нашу родину біля екранів телевізора. Їх тріумф у Кубку УЄФА — це те, що назавжди у пам’яті. Коли донеччани зустрічалися з Динамо, то також зі спортивним азартом підтримував саме Шахтар.

— Чим найбільше запам’яталися матчі Шахтаря?

— Те, як донеччани бились на футбольному полі проти Європейських грандів — завжди викликало повагу! Подобається і сам стиль атакувальної гри. До того ж в клубі хороший менеджмент і багатьом хорошим гравцям саме Шахтар відкрив дорогу у великий європейський футбол. Наш Фернандінью став капітаном Манчестер Сіті, Вілліан — легендою Челсі, Мхітарян і досі грає на найвищому рівні у Інтері, а до того в Боруссії, Арсеналі, Манчестері Юнайтед. Всі ці вищезгадані гравці починали в Україні, в донецькому Шахтарі.

— Ти згадав титулованих футболістів іноземців, а є у тебе улюблений вітчизняний гравець?

— Звісно, це — Андрій Миколайович Шевченко. Він багато років представляв Україну на світовому рівні, і завдяки йому, братам Кличкам про нас говорили тоді. Коли він грав за Мілан, на полі йому не було рівних. Дуже радий, що з Андрієм Миколайовичем вдалося познайомитися і особисто. Навіть в день свого весілля. Ми святкували наше з дружиною Олександрою особисте свято в одному комплексі, і там же базувалась і збірна з Андрієм Миколайовичем.

— В тебе чудова боксерська кар’єра, але до того ти тривалий час присвятив тайському боксу. Ти — чемпіон світу та Європи й провів понад 300 поєдинків в цьому виді спорту. Наскільки школа тайського боксу допомогла в теперішній боксерській кар’єрі?

— Займався від шести до вісімнадцяти років. За цей період ставав багаторазовим чемпіоном України, перемагав на європейській першості, а також на чемпіонаті світу. Провів двадцять професійних поєдинків також. Тайський бокс заклав базу та фундамент, для моєї боксерської кар’єри. В момент, коли займався тайським боксом, не думав, що стану професійним боксером. Коли вже переїхав до Києва, у вісімнадцять років, то пішов на бокс, аби покращити удари руками. Мені дістався дуже хороший тренер — Ліхтер Олександр Львович. З ним почав тренуватися. Вже за пів року, підписав контракт і почав боксувати професійно. Було важко з самого початку. Технічний арсенал у тайському боксі набагато ширший, адже ти можеш бити ліктями, ногами. В боксі ж використовуєш для ударів і для захисту виключно руки. Дуже важливо правильно рухатись на ногах. Досі вчуся і мені це цікаво.

— У твоїх соціальних мережах є спільне фото із легендою боксу Евандером Холіфілдом та його сином. Знаю, що ви навіть спарингували із сином Холіфілда. Поділись будь-ласка цією історією.

— В період, коли жив в США, на одному із тренувань зустрів Евандера Холіфілда. Мій тренер говорить, ти сьогодні будеш спарингувати із його сином Еваном. Не зволікав ні на секунду, одразу ж погодився. Евандер був дуже відкритим. З його сином Еваном ми почали спарингувати і після третього раунду тренер мого спаринг-партнера сказав, що в мене більша вага ніж 72 кілограми. Він запропонував парі, що якщо моя фактична вага 72 кілограми, то отримаю 100 доларів. Це чули всі, включаючи Холіфілда. Після трьох раундів я майже не спітнів. Ще трохи потренувався, попрацював на скакалці та груші і в момент зважування в залі була тиша, а вся увага була прикута до екрана вагів. Коли відобразилося 71.700, всі посміхалися. Холіфілд похвалив мій характер. В нас далі була дуже тепла розмова. Він часто заходив в зал і потім, ділився досвідом, порадами. З його сином Еваном ми з того часу тримаємо зв'язок і дружимо і по нинішній час.

— В Україні зараз активно розвивається професійний бокс і чимало хлопців в ранньому віці починають кар’єру. Яку пораду їм даси?

— У кожного боксера свій шлях, свій час і навіть якщо щось не виходить в моменті, не потрібно себе порівнювати з кимось із найтитулованіших в цьому ж віці. Ти маєш в першу чергу довіряти своїм внутрішнім інстинктам, вірити в себе, мати поруч людей, які підтримують. Потрібно, аби було велике бажання, та по-хорошому впертість. Треба також ставити найвищі цілі, робити щоденно свою роботу. Кінцевий успіх — результат багаторічної важкої праці. Якщо сьогодні не твій день, не варто опускати руки, адже найкраще попереду!