Ексгравець збірної України: «Готувався до цієї ролі під час кар’єри гравця»
Інтерв'ю Дениса Олійника
близько 7 годин тому
Ексфутболіст збірної України Денис Олійник поспілкувався з Xsport про початок тренерської кар'єри.
У жовтні 2025 року українця було призначено головним тренером молодіжної команди СІК. Окрім роботи з юнаками, 38-річний фахівець також увійшов до тренерського штабу другої команди.
– Денисе, після повернення в Сейняйокі ви встигли дебютувати тренером дубля. Що це за досвід?
– Протягом усієї кар'єри я знав, що буду тренувати. Отримував ліцензію, їздив стажуватися до Петера Боша в ПСВ. Підійшов до цього спокійно. Зі свого боку намагався допомогти хлопцям.
– Місцеві фани тепло зустріли ваше повернення?
– У мене склалися доволі класні відносини з вболівальниками, працівниками та керівництвом. Багато людей продовжують працювати ще з часів ігрової кар'єри. Дограючи в Україні, я не втрачав зв’язку з СІК. Дуже щасливий сюди повернутися.
– Як розвивалася історія з вашим призначенням?
– Ще будучи гравцем, у моєму контракті була передбачена така можливість. Усі в клубі знали, що закінчувати я хотів в Україні, і за наявності хорошої пропозиції в СІК мені підуть назустріч, щоб я повернувся додому. За ці роки з президентом клубу склалися довірчі стосунки. У червні 2022 року надійшло запрошення з Ворскли, яка тоді пробилася в єврокубки, прийшов Віктор Скрипник, ставилися амбітні завдання.
Неохоче мене відпускали, оскільки президент не міг сам ухвалити рішення без погодження з радою директорів. Довелося самостійно переконувати тренера та менеджмент клубу, що маю бажання приєднатися до Ворскли, проявити солідарність з моїм народом у перші місяці повномасштабної війни. У результаті важких перемовин ми домовилися, що після завершення ігрової кар'єри мене чекатимуть у клубі.
Повернувшись в Україну, ми були постійно на зв’язку. Минулого літа ми повернулися до цієї розмови, і мене запевнили, що все залишається в силі. Попередня домовленість була з червня. Я закінчив навчання на тренерську ліцензію A у вересні, після чого зміг приєднатися до тренерського штабу СІК II.
– Перед тим ви стажувалися у Руслана Ротаня, ставши свідком віцечемпіонства Олександрії...
– Я не хотів сидіти, склавши руки. Після завершення кар'єри минулої зими зателефонував Руслану, який залюбки поділився зі мною досвідом. Мені дуже імпонував футбол, у який грала Олександрія. Я відчуваю пристрасть, коли працюєш з футболістами, можеш поділитися своїм досвідом. У грудні побував у розташуванні ПСВ, за що вдячний Петеру. Потрібно вчитися у найкращих, якщо хочеш сам чогось досягти.
Атмосфера і колектив були класні. Відчувалася єдність у колективі, де кожен був один за одного. Тренерському штабу вдалося вибудувати таку екосистему, де все було спрямовано на результат. Багато було спілкування, що стало запорукою цього успіху. Хлопці розуміли все, чого просили тренери. Досвідчені хлопці, які підсилили команду, зробили дуже великий внесок у спільну справу. Усе було на топ-рівні. Коли треба, Петрович міг і пожартувати, і насварити, прищеплював менталітет переможця. Ротань показав, що маючи час і кваліфікованих виконавців, можна побудувати команду, яка здатна дати результат.
Хочу подякувати Руслану Ротаню за можливість набратися досвіду в Олександрії. Вважаю його тренерський штаб найкращим в Україні за всіма показниками.
– Капіталізація результату на шкоду результату була виправданою?
– Зі свого боку буде неправильно давати оцінки керівникам Олександрії. Багато факторів збіглися в один момент, оскільки доля гравців залежала від рішення Ротаня, у якого закінчувався контракт, а також від того, які тоді пропозиції отримала Олександрія щодо лідерів. Новий тренер почав будувати все з нуля. Ми бачимо, що керівники довіряють Нестеренку, йому дають працювати. Далі вже все від нього залежатиме. Дуже багато дрібниць, які впливають на результат.
– Я знаю, що ви є прихильником нідерландської системи. У новому клубі існує вибудувана вертикаль, за якої грають від першої команди до наймолодших?
– Зараз будемо відпрацьовувати це на рівні другої команди, у якій асистуватиму Паулу Лопешу, який провів багато років у системі Бенфіки, будучи гравцем, а потім тренером. Паралельно я працюватиму головним тренером з третьою командою у структурі СІК – з юнаками 15–16 років.
Окрім мене та Паулу, до команди прийшов директор академії. Разом намагаємося сформувати стратегію, яка рухатиме клуб до подальшого розвитку. Найголовніше, що ми є однодумцями і дивимося в одному напрямку.
У нас був час ретельно спланувати підготовку, щоб, починаючи з січня, хлопці почали працювати за новою програмою. Як тренуєшся – так і граєш. Хлопці доволі швидко все схопили, викладаються на максимум, за що я вдячний кожному з них. Я бачу, що це почало давати свої плоди. Вони ще більше хочуть дізнаватися щось нове і ставати кращими. Молодь у Фінляндії дуже хороша. 31-го числа починається сезон. Думаю, що до цього часу ми повністю будемо готові.
– Говорячи про молодь, як ідуть справи у вашої доньки, яка обрала для себе футбол?
– Стефанія приїхала зі мною. Якщо 14-річці дали перший професійний контракт у команді рівня Металіста 1925, то явно не через прізвище. У неї є всі задатки для того, щоб продовжувати розвивати себе в футболі. Побачимо, що вона обере надалі.
– У вас є одна спільна риса – ви обоє не любите програвати.
– Це правда.
– Плануєте запрошувати нідерландських фахівців для посилення штабу?
– Не виключено, що запрошуватимемо тренерів на тренінги, щоб наш штаб отримав нові знання, які можна буде імплементувати в тренувальному процесі. Будемо намагатися використовувати вільний час, щоб брати для себе корисне.
Подивіться, як класно зараз виступає Фінляндія на рівні юнацьких збірних. Будуються поля, багато хлопців та дівчат займаються футболом. У кожному куточку є поле чи манеж, на якому можна тренуватися.
– Знайомство з командою багато часу забрало?
– У СІК II за три-чотири дні з усіма познайомився. Швидко всіх запам’ятав.
– Багато людей залишилися в клубі, яких ви ще застали?
– Якщо говорити про футболістів, то ні. Декілька хлопців з другої команди, які перейшли в першу. Тренер з фізпідготовки, адміністратор уже 20 років тут, тренер воротарів. Левова частка персоналу залишилася, паралельно з плином кадрів. Багато людей зраділи моєму поверненню. Це дуже приємно.
– 10 місяців паузи були корисними при переході на тренерську роботу?
– Я не скажу, що це була пауза. Міг спокійно дограти минулий сезон, але тоді я б втратив рік часу, щоб отримати диплом A, який діючі футболісти отримати не можуть. Побув в Олександрії на стажуванні, спробував себе в медіафутболі з командою Жені Коноплянки: як поводитися на лавці, розписувати тренування. Це був класний досвід, за що вдячний В'ячеславу Грозному. У нас було таке, що розписував тренування на 18 людей, а прийшло 14 і треба було оперативно вносити корективи. Це мені однозначно пішло на користь.
– Не відмовляли ще пограти?
– Говорили, що я можу бути корисним для клубу, я почувався непогано, але рішення було прийняте рухатися в іншому напрямку. Футболу в моєму житті вистачало і так: брав участь в ігрових серіях Олександрії, грав в аматорах за Авангард (Лозова), двічі на тиждень грав з друзями.
– Поточне лідерство ЛНЗ, у якому закінчували грати, стало несподіванкою?
– У ЛНЗ зрозуміли, що для будівництва команди потрібен час. Активно розвивається академія, команда може перехоплювати кращих гравців інших команд. Гравці повірили в ідею нового тренера, і ми бачимо команду, яка обіграла Шахтар та Динамо, рухаючись крок за кроком. Проти них дуже важко грати. Кожен гравець витискає з себе максимум. З командами, які віддають їм м'яч, виникали певні труднощі.
У сьогоднішній УПЛ з усіма командами важко грати. Ті результати, які вони здобули, позитивно впливають на ментальність. З'являється більше впевненості. Попереду ще 13 турів, і на цьому відрізку дуже багато залежатиме від бажання працювати на межі можливостей, менталітету, роботи над собою. Без колективу в футболі успіху не досягають.
– У всіх командах є гравці, які грають більшість матчів, а хтось задовольняється мінімальною практикою. Це може зруйнувати команду зсередини?
– Я сам через подібне проходив. Важливо розуміти, що ти працюєш, це бачать тренери, і ти маєш бути готовим у будь-яку секунду допомогти команді. У юності я багато ображався на тренерів, був незадоволений, реагував імпульсивно. Потім уже я почав аналізувати і сам знайшов відповіді на ланцюг подій, який призводив до цього. Кожна ситуація тобі дається для чогось. Важливо потім зробити висновки та рухатися вперед. Починаючи із себе, тобі набагато легше вимагати від себе, чого ти хочеш досягнути.
– Що для вас буде успішним показником роботи в Сейняйокі?
– На даному етапі я хочу допомогти молоді розвиватися. Маленькими кроками рухатися вперед, щоб через рік вивести себе та хлопців на новий рівень. Допомогти їм перейти з третьої команди в другу. Дуже багато талановитих хлопців, які мають задатки потрапити в першу команду.
