Повірив на слово. Ексзахисник Динамо згадав, як приєднався до Волині Кварцяного

Я не те що знайшов. Подзвонив Віталій Володимирович: «Влад, як справи?» – «Та нормально». – «За Волинь будеш грати?» – «Не знаю. А що, я вам потрібен?» – «Ну, так». – «Ну, добре». – «Все, приїжджай до нас». – «Добре, через тиждень буду». – «Ні, завтра». – «Як завтра?». Він ще каже: «Влад, ну що ти там за Волинь?» – «Та знаю. Ви ж там хлопців б’єте» – «Влад, це все злі язики». – «Добре, їду».

Приїжджаю, обговорили умови, все нормально. «Ти в нас будеш капітаном». Думаю: «Ну, класно, блін. Ну, добре, капітан так капітан». Починаємо тренування, готуємося.

А, тоді вже ігри були. Вони перші ігри програли, він когось вигнав, контракт порвав – все, вільна хата. Ну і хлопці розказують: когось він бив, він кричить на кожному тренуванні. Потім, я ж кажу, що я почав там вліво передачі, як у Динамо, через пас. Потім у захисті грає хто як. Я кажу: «Хлопці, грайте ближче один до одного».

«Влад, не тягни назад, туди». А там, виходить, ми підпираємо лінію центральну, нападники нічого не роблять, півзахисники нічого, ці виходять, передачу сюди – і ти біжиш назад. Я кажу: «А що за прикол? На хрін я буду виходити, щоб потім бігти назад». Я 3 рази пробіг, кажу: «Я не хочу виходити». – «Ні, виходь». – «Не зрозумів взагалі». І потім я там вліво-вправо, це ж його знаменита фраза, він же кричить: «Влад, досить свій динамівський футбол грати. Бий на високого – Пищур там побореться».

Не кричав Кварцяний так. Пару разів щось він там казав, я вийшов до нього, думав, що я вже поїду на Київ, бо вже забембав. Але він якось стримався, я підійшов поближче. А так в цілому нормально, зі мною він поводився дуже чемно.

Був момент, коли я капітан, ми програємо, один на один говоримо, він каже: «Влад, що будемо робити?» – «Треба розібратися, треба тренуватися. Все буде добре». – «У тебе ж Чорноморець вилетів – може, й ми вилетимо». – «Слухайте, ви так не прив’язуйте. Динамо ж не вилетіло? Чому ви так вирішили». Після закінчення контракту я йому сказав: «Ми ж не вилетіли – а ви казали». Заходить у роздягальню, каже: «Все, у нас новий капітан, Ващук не капітан». Тільки що ж говорили. Поміняв взагалі все. Ну, не знаю.

Ну, і весь час намагався щось казати, що я не так граю. З хлопцями ми пару разів проїхалися в поїзді, поруч сидимо. Як хлопцям довелося пояснити? Кажу: «В захисті треба грати так: дивись, ми в купе сидимо вчотирьох, локоточок до локоточка – отак граємо, не треба бігати всюди.

І потім ми вже мінімум почали пропускати, захист добре грав. Хлопці це зрозуміли. Вони думали, що зі мною не можна розмовляти, а потім, коли посиділи, то, виявляється, можна поспілкуватися – і все добре.

Владислав Ващук