«Всі чогось очікують, тиск такий…» Блохіна – про медаль Олімпіади, золото ЧС, росіян у спорті та тренерство

Тренер та хореограф збірної України з художньої гімнастики Іриша Блохіна висловилася про свою кар’єру та назвала найбільш пам’ятні моменти. Українку цитує Чемпіон Радіо.

Спогади про медалі чемпіонату світу-2025 у Ріо:

Це було в День Незалежності, це було неймовірно, тому що у нас було таке бажання підняти прапор, й дівчата заслуговують на це, вони кожна для мене чемпіон у серці.

Я коли почала працювати з груповими вправами, це перший рік, почався в січні для мене, Ірина Іванівна сказала: «Так, ти знаєш, що робити, у мене мета – чемпіонат світу, ти знаєш, що робити».

І вона поставила ціль! Я розуміла і відчувала цю команду, вірила в них, коли ніхто не вірив, коли вони самі в себе не вірили, і для мене це було неймовірно, тому що я бачила в них таких дівчат дуже відкритих, дуже талантованих. Я розуміла, що вони ще не відкрили свої таланти світу художньої гімнастики, і я бачила в них цих чемпіонок, але ніхто не очікував, коли ми побачили цю оцінку, тому що, знаєте, не все починається так, як плануєш.

Всім тренерським штабом, це всі, лікарі й хореографи – всі причетні до цього результату. Я розуміла, що це буде медаль, але коли ми побачили оцінку, це були шалені емоції. Ми все очікували, але не золото, тому що всі завжди говорять, а, тому що у вас війна, і все. Ні, не тому, що у нас війна, а тому, що вони це зробили, вони створили цей момент. І у нас є таке мото – перемагати кожен момент в праві, і я завжди їм говорю, перемагайте, спочатку перемагайте, кожен момент, і так воно і сталося!

Про вболівальників збірної України

Ну, все почалося з арени. Там були прапори України і багато людей вболівали, але неочікувано було те, що волонтери, які теж працювали, вони були з нами в Ріо на Олімпіаді. І вони більше за нас вболівали, ніж за Бразилію.

Вони просто з першого дня сказали, золото ваше. Я це не зрозуміла, але коли ми вже все закінчилися, вони сказали, це золото ваше, саме ваше, як тренера. І перша, хто привітала, це Аня Різатдінова, тому для мене було це неймовірно приємно!

Був важкий сезон:

І цей рік був неймовірно важкий для нас, тому що багато травм, багато всього. Цей сезон просто був настільки провальний, що ніхто не очікував, але завжди, коли падіння, я говорю дівчатам, падаємо разом, і піднімаємось разом.

І це всі відчували, пам'ятаю ці моменти, коли вони падали, я бачила ці очі, вони чогось дуже бажали, і цього результату вони бажали, вони мріяли про це. Щоб вони там не говорили, але кожен день заходили в зал й як важко не було, а світ не розуміє, що ми не в рівних умовах - тренуємось під обстрігами. Це дуже важко, я говорю як мама, як тренер, це неймовірно важко, тому що кожен день ми піднімаємо один одного, всім тренерським штабом, і дівчата, і ця команда, вона заслуговує на це.

Відсутність медалей на паризькій Олімпіаді:

Париж для всіх нас залишив таку величезну втрату…

Я не знаю, що відбулося, тому що мене поруч з командою не було. В мене не було акредитації взагалі й права бути поруч. Я могла тільки бути на тренуванні.

Я завжди говорю, проблема не в дітях, проблема в нас. Це питання до тренерського штабу. І багато було таких болючих розмов, тому що ця втрата була така болюча, коли м'яч впав у Аліни.

Аналіз був зроблений такий дуже потужний, такий дуже глибокий для цього, щоб вже ми до цього не повертались. Щоб тільки ми піднімалися і створювали цю команду, яка в наступних олімпіських іграх візьме цю історічну медаль, тому що у нас в групових правах немає цієї медалі.

І будемо зараз ще раз складати вправи і робити все, щоб наступний сезон піднімався і піднімався. І в наступному році вже Чемпіонат світу – він ліцензійний.

Тому у нас є така ціль – взяти цю ліцензію вже в наступному році, не чекати ще два роки.

Про початок тренерської кар’єри:

Скажу чесно, я дуже хотіла продовжувати тренуватись. Так трапилось, що мене збила машина. Мені говорили, що я не буду ходити, не народжу дітей…Я не вірила в це.

Але в один день я продовжила і Альбіна Миколаївна так дивилась на мене, як я рухалася, вона завжди бачила все.

І в один день вона викликала мене на розмову й каже: «Я знаю, що ти дійдеш до олімпійської медалі, я знаю, як ти бажаєш завоювати олімпійську медаль в нашу родину, і у тебе це вийде. Я хочу, щоб ти це просто знала».

«Але кому я все це передам? Кому я все це залишу?»

Вона сказала, що ще не час, ще не час. І вона сказала, я знаю, що у тебе все буде, але я б хотіла навчити тебе бути тренером. Не просто тренером, а тренером, який дає результат.

Мені тоді було десь 15 років.

Альбіна Миколаївна тоді зауважила: «розумієш, ти йдеш до медалі і будеш інвалідом. Ну, просто ти не зможеш рухатись, ти будеш витрачати час на лікарні».

І вона говорить, я в тебе вірю, що ти продовжиш цей шлях так, як я б хотіла.

Вона так дивилась, я просто цей погляд пам'ятаю, вона так дивилась. Я розуміла, що це нелегке рішення було для неї, тому що вона б хотіла мене виводити, мабуть, на Олімпійських іграх.

Хейт Ірини як тренерки:

Я завжди чую стільки хейту в свою сторону, це неймовірно.

Досить мені говорять, ну ти ж не пройшла три олімпіади, ну ти ж не стала чемпіонкою світу, ти ж там та-та-та-та-та, і там перелік дуже великий, а ти ж не те, ти ж не то, ти ж не це. І я говорю, ну тоді що ж говорити про Альбіну Миколаївну? У неї теж не було, вона з 18 років стала тренером. Але скільки вона зробила – ми бачимо кожного тренера з кожної країни, це наша гімнастка, це вихованка Альбіни Миколаївни, це вихованка школи Дерюгіних.

Тому для мене сьогодні не дивно, що я стала тренером, і не дивно, що мені так легко. Я маю цю енергію, ці знання, але ці знання від Альбіни Миколаївни, вона бачила це.

Я пам'ятаю, що цей шлях до Ріо був дуже важкий. Крім Альбіни Миколаївної, ніхто в мене не вірив.

У Ані Різатдінової теж запитували, як тебе тренує Іріша?! Я була поруч, такий хейт конкретний. Це запитували за моєї присутності навіть…

Медаль з Ганною Різатдіновою:

Ми це зробили, але ж ніхто не вірив. Всі очікували від групових тоді, і нас так проводжали, так «ну, удачі вам».

Я завжди відчувала тиск по життю, що не здобула ні олімпійську, ніяку медаль в спорті. Також це чула від тата, й я не боюсь говорити про це. Він казав: «Ну якщо ти в музиці, то здобувай Гремі, якщо ти в кіно, здобувай Оскар».

Тиск родини:

Я завжди виховувала в собі ту людину, яка буде самодостатньою, в мене три прізвища сьогодні: Блохіна, Бринзак та Дерюгіна.

Так, у мене дідусь олімпійський чемпіон, бабуся рекордсменка, тато, друга бабуся – легенди, мама – легенда, всі легенди. Всі чогось очікують, тиск такий.

Я розуміла, що у мене свій шлях, дайте мені просто показати, я впевнена, що не підведу! Доречі тато позвонив мені перший раз після Ріо 2016, коли ми вже повернулися, і він говорить: «Ну що, я тебе вітаю!».

Так це мені було більше 30 років вже, ну це ж потрібно було час! Дякую, тато!

Про нейтральних атлетів:

Вони все одно є, присутні, але коли нам говорять, нейтральний атлет, немає нічого нейтрального про цих атлетів, нічого!

Але ми з цим боремося, і в суді, в Лозанні, робимо все. Ірина Іванівна, по-перше, з цим працює, і ми розуміємо, що завжди є тиск, завжди вони намагаються якось перехопити все.

Нагадаємо, що «Школа Дерюгіних» стала трімуфаторкою клубного чемпіонату світу.