Як диво-дебют у Лізі націй приніс Україні негатив на чемпіонаті світу
Українцям на Філіппінах не вдалося подолати груповий етап після поразок від Бельгії та Італії
близько 21 години тому
Олег Шумейко
Чоловіча команда України з волейболу виступом на чемпіонаті світу-2025 завершила для себе міжнародний сезон. Якщо згадувати, яким видався для «синьо-жовтих» видався 2025 рік, то є як чим пишатися, так і те, що згадується з певним смутком.
Слідом за жіночою командою українці виступили на планетарній першості. Що цікаво, то результат майже ідентичний. Як і дівчата, хлопці фінішували третіми у групі з однією перемогою над представником африканського континенту. Але якщо результат жіночої команди України згадують з позитивом (зважаючи на неймовірно близький матч з майбутніми півфіналістками Японією), то на чоловіків вилилося чимало негативу.
І факторів щодо цього є декілька. Можна згадати шикарний дебют «синьо-жовтих» у Лізі націй – хоч, будемо чесними, і з невеличкою ложкою дьогтю наприкінці. І культура вболівання у нашій країні навряд чи є ідеальною – тут готові розділювати перемоги, а от з поразками гравців залишають на самоті (якщо ще не додають зверху критики).
На Філіппінах українці провели 3 зустрічі. У квартеті F суперниками України були Бельгія, Алжир та Італія. Цупкий середняк європейського волейболу, явний аутсайдер та діючі чемпіони світу. Група точно не з простих (згадайте хоча б квартет A), але і на «групу смерті» не тягне. Що цікаво, то «матч-життя», як перед турніром всі називали зустріч Україна – Бельгія, припав на стартову зустріч. Традиційно, «синьо-жовті» буксують на старті турнірів, і вже згодом втягуються. ЧС ж такого не дозволяє.
Зважаючи, що українці підходили до матчу з серією трьох поразок у заключному тижні Ліги націй, доводити було що. Але вийшло як вийшло. Заглядаючи наперед, можна точно сказати, що ця зустріч для «синьо-жовтих» стала найгіршою на турнірі.
Після матчу Василь Тупчій сказав наступне:
Це була одна з найважливіших ігор на цьому турнірі. Навіть немає що коментувати, бо вони нас знищили в усіх елементах: прийом, подача, блок, атака. Вони нас кругом обіграли. Тут немає чого коментувати.
І додати нема чого. Особливо помітною була перевага бельгійців у блоці-захисті. Не сказати, що «червоні дракони» демонстрували щось екстраординарне. Але суперники могли покластися на одного гравця – діагонального Ферре Реггерса, який отримував шанси завершувати ключові епізоди. І був у цьому неперевершений. У нас же такого чарівника не знайшлося.
Одразу після поразки капітан Юрій Семенюк сказав наступне:
Є різні чинники та причини, хто і як виглядав. Бельгія не грала ані у Лізі націй, ані у Золотій Євролізі. Грали хлопці, що відпочили, а не такі, як ми, що вже «наїлися» тим волейболом. Що приховувати: атмосфера була не дуже вже давно. Ми над тим працюємо, і сподіваюся, що зможемо віднайти сили та мотивацію на нові матчі. Але ми ще не опускаємо голову. Сподіваюся, що у нас ще не два матчі, а більше. Покажемо максимум, бо ми українці, ніколи не здаємося і боротимемося до кінця.
Начебто не хочеться такого чути, що від волейболу «вже нудить», але і гравців можна зрозуміти. Україна версії Угіса Крастіньша майже всі матчі грала однією шісткою. І якщо минулоріч у Золотій Євролізі Рауль Лосано дозволяв собі ротації виконавців, то цьогоріч що у Лізі націй, що на чемпіонаті світу це явище було не задуманим, а, як то кажуть, з необхідності. Після дев’ятимісячного сезону у клубах влітку виконавці отримали кілька тижнів відпочинку, решту часу тренуючись або ж граючи наднапружені матчі.
Не можна сказати, що українці такі єдині. Але, ймовірно, досвід виступів на такому рівні та вміння розподіляти сили на довгу дистанцію має приходити через помилки та неточності. Отримавши море критики від волейбольної спільноти, «синьо-жовті» катком пройшлися по Алжиру. І це була добре знана домінантна версія України – з тиском на подачі, монструозним блоком та разючими атаками. Аби набратися впевненості перед грою з Італією – те що лікар прописав.
Але було помітно, що перший матч та реакція на нього залишив шрам на гравцях. Висловив це Семенюк у флеш-коментарі:
Сподіваюся, що задовольнили всіх вболівальників, які люблять волейбол. 3:0, перемога, це важливо. А неважливо, як команда себе почуває, як вигризає очко за очком навіть у такому протистоянні. Але є перемога, сподіваюся, всі задоволені.
Реакція на соцмережі? Провокаційне питання, можна дуже багато на цю тему говорити. А ви думаєте, що ця перемога не матиме негативної критики? Буде завжди, і є вона. Просто наші люди не вміють вболівати та тішитися, а також приймати поразки. Це спорт, ми теж люди. Ми, спортсмени, у нас теж подекуди не виходить на майданчику, але у людей, які працюють на роботі, теж не завжди все виходить, так? Треба вміти критикувати і сприймати всі ситуації, які відбуваються у світі.
А далі – друга дуель з Італією за сезон. На такі матчі додаткового налаштування наче й не потрібно. І перші два сети були доволі близькими – лише у кінцівках більш досвідчена в іграх такого рівня доводила різницю у класі. Невеликий провал стався у третій партії, але і у важкій ситуації наші співвітчизники грати не кинули. Так, у перемогу та переведення матчу у четверту партію повірити було складно, та попри все боротьба за кожен розіграш була видовищною.
Все після зустрічі підсумував наш капітан:
Підсумок сезону? У Лізі націй на нас не чекали такого результату, а ми показали, що ми можемо, і вже тоді суперники почали нас оцінювати (інакше), бо перед цим недооцінювали. Ми показали хороший, високий рівень, але не змогли його втримати на чемпіонаті світу. На початку (сезону) було вдало, але кінцевий результат показав, що нам багато є над чим працювати. Мені також є до чого рости, і я незадоволений своїм результатом.
Таким чином, на третьому для себе чемпіонаті світу Україна стала 24-ю. Після 10 місця у 1998 та 7 позицію у 2022 роках можна бути незадоволеним. Сподіваємося, що невдоволення результатом залишиться і у гравців. І надалі буде заряджати та давати додаткову мотивацію у наступних сезонах.
Фото: Volleyball World
