Азербайджан - Україна 1:1. Гірше вже немає куди

Михайло Цирук

У житті бувають моменти, коли ти чітко розумієш: це все. Згасає остання надія, припиняються останні спроби виправити ситуацію, зникає навіть та наївна, дитяча віра в диво, яка не потребує жодних додаткових зусиль. Коли йдеться про якісь більш важливі речі, такий стан є страшним, небезпечним, та може стати великою проблемою. Ну а коли подібні відчуття виникають відносно твоєї національної збірну з футболу – це просто прикро.

Вчора в Азербайджані збірна України поховала сотні тисяч, а можливо й мільйони наших надій. Гаразд, аби не говорити за всіх, скажу, що особисто мою, та ще чималої кількості людей, думки яких вдалося почути в публічному просторі чи особистому спілкуванні.

Сотні тисяч людей вмикали цей матч з відверто слабким суперником з надією на те, що збірна України у матчі зі слабким, дуже слабким, надзвичайно слабким суперником переможе та подарує нам радість. Таку маленьку, незначну, тимчасову, але ж таку важливу позитивну емоцію, котрих так бракує зараз. Натомість ми отримали чергове розчарування.

Відверто кажучи, не хочу розбиратися, чому так сталося. У превʼю до поєдинку я зазначав, що цей суперник має бути обіграний за будь-яких обставин, а відсутність результату стане ганьбою та певною критичною точкою. Після гри ця думка зовсім не змінилася. Азербайджан – абсолютно посередня, слабка команда, яка в УПЛ і близько б не боролася за єврокубки.

Є рівень, нижче якого просто не можна опуститися, і осічка з Азербайджаном – це саме та ватерлінія, після перетину водою якої корабель остаточно тоне. Відсутність необхідного результату в цьому матчі – уже достатня підстава для того, аби знищувати команду, вимагаючи всіх звільнити, розігнати та, що дуже любить наш народ, відправити на фронт.

Особисто я подібний популізм зовсім не підтримую, однак сумнівів у тому, що українськими соцмережами зараз понесуться всі вищезазначені тези, зовсім не маю. Та додивляючись останні хвилини цього матчу спіймав себе на думці: от забʼє зараз Україна другий - і що? Що далі? Всі знову говоритимуть про характер, самовіддачу, незламність, результат на табло та те, що переможців не судять.

Але де в цій історії футбол? Де наш рівень? Де, в біса, та команда яку ми можемо обіграти спокійно, на класі, без зайвих пригод? Сан-Марино, Ліхтенштейн, Гібралтар, Мальта, можливо, Молдова. Все? Цього замало. Цього критично мало для того, аби тримати хоча б рівень середняка, який претендує на вихід на великі турніри.

З рештою, у нас уже були перемоги на характері над Македонією (3:2), Боснією (2:1), Ісландією (2:1). Проте щоразу так перемагати не вийде, і Азербайджан нам це яскраво продемонстрував. Коли збірна України востаннє перемагала впевнено?

Так щоб без камбеків, героїзму та нервових останніх хвилин. У спарингу з Молдовою перед Євро-2024. А в офіційних матчах, напевно, у грі з Мальтою у відборі на цю ж континентальну першість (3:1). Гаразд, були ще 3:1 з Бельгією у першому матчі плейоф Ліги націй, але сказати, що ми контролювали матч, у якому відігралися лише в середині другого тайму, якось не наважуся.

Звісно, у своє виправдання команда та тренер можуть сказати, що Азербайджан не мав моментів, нічого не створив та забив з випадкового пенальті, і це справді так. Але так і повинно бути! Це – дано, умова задачі, яка не обговорюється. Представникам нашої збірної, та в першу чергу головному тренеру варто дати відповідь на запитання: а що створила Україна?

Момент з можливим пенальті на Ванаті, де підстави його призначати, загалом, були, хороша атака з голом Судакова, спроба навали та штурму на останніх хвилинах. Все. І цього, знову ж таки, замало. Випадковий гол у твої ворота може статися завжди. Молдова вчора забила Норвегії, програвши 1:11, а Ісландія взагалі ледь не засмутила Францію двічі: Ле Бльо пощастило, що другий гол скасували.

Однак і Норвегія, яка забила 11, і Франція, яка забила лише два й перемогла мінімально, мали те, чого не мала вчора, і не має вже дуже давно Україна – впевнену ігрову перевагу над слабшим суперником. Ще раз: ігрову перевагу, а не лише результат. А якщо ти систематично не маєш ігрової переваги – значить твій футбол не працює і треба щось змінювати.

Що Україна вчора запропонувала Азербайджану? Як збиралася долати цю масовану оборону. Перекатами мʼяча перед чужим штрафним майданчиком з безуспішними спробами туди продертися, періодичними закиданнями з глибини, які теж не проходили. Не спрацювало нічого.

На превеликий жаль, футбол Реброва не працював не лише вчора, він не працює досить давно. Немає плану Б, спроби кардинально змінити стиль, грати швидше, простіше та вертикальніше, немає визнання проблеми та наміру спробувати щось нове, інше.  І якщо за понад рік усе це не працює, треба щось змінювати: або футбол, або тренера.

Але Ребров не демонструє бажання змінювати футбол, бо наша команда щоразу наступає на ті самі граблі. Не хоче чи не може – вже не так важливо. Висновок? Максимально очевидний – Ребров out. Після фіаско в Баку інших думок та варіантів, наразі, немає. Як і немає розуміння того, з якого дива щось має змінитися на краще, якщо досі не змінилося.

На захист головного тренера можна говорити про низький рівень футболістів, проте це теж не найсильніший аргумент. У розпорядженні штабу головної команди – ціла країна, тож підібрати тих, хто здатен обіграти Азербайджан, точно можна. Про конкуренцію з топовими збірними не говоримо: тут справді не вистачає рівня, і цього за один день не виправиш.

Чому так – тема для довгої та окремої розмови. Але рівень, аби обігрувати Азербайджан у наших футболістів точно є, тож тут основну масу стріл критики повинні взяти на себе ті, хто мав би розтлумачити гравцям, що саме та як саме потрібно робити, аби здобути перемогу.

Величезна проблема будь-якого тренера – невміння чи небажання визнавати помилки та змінюватися. Важливо розуміти, що твій футбол – не догма, не щось священне та недоторканне, і коли цей футбол не приносить результат – він нікому не потрібен. Не варто продовжувати битися головою об стіну, якщо не переграєш Азербайджан. Час визнавати помилки, брати відповідальність та ухвалювати складні, неприємні для себе рішення.

В матеріалі використані фото Getty Images, УАФ