Двоє відмучились, треті - в процесі. Україна все ще без перемог у цьому євросезоні

Михайло Цирук

Четвертий єврокубковий тиждень поточного сезону завершився для українських клубів розчаруванням. Розчаровували вони по-різному, однак результат однаковий – жоден з них не пройшов далі, а в третьому турі кваліфікації буде представлене лише київське Динамо, яке стартувало в Лізі Європи, таки пролізло одного суперника і, відповідно, мало куди падати.

Перед кожним сезоном українські вболівальники ніби й намагаються змиритися з тим, що у відборі до основних стадій європейських змагань нам давно нічого не світить, що ніхто з представників УПЛ все одно не дістанеться етапу ліги того турніру, з якого починав, що такий, врешті-решт, зараз рівень і реалії українського футболу.

Але ж потім починається гра, і ми, мимоволі, починаємо вірити в диво. З кожною секундою наближення до позитивного результату ця віра міцнішає, серце починає битися частіше, логіка, здоровий глузд і всі передматчеві прорахунки відходять на другий план. Проте, як би нам усім цього не хотілося, обдурити футбол дуже важко. Тож у більшості випадків кожен отримує саме те, на що здатен, і на що заслуговує.

Скільки вовка не годуй, а лев сильніший

Найменше претензій за другий раунд кваліфікації до житомирського Полісся. Коли в суперники команді Руслана Ротаня дістався Копенгаген, усі автоматично поставили на ній хрест. Та, до честі клубу, команда і тренерський штаб цього не зробили.

І правильно: минулого сезону Копенгаген посів лише сьоме місце в чемпіонаті Данії, і для гранда місцевого футболу це максимально непересічна подія. Команда, у якої все гаразд, сьоме місце не посяде, тож проблем і слабких місць, куди можна бити, у данців вистачає.

І Полісся било, причому досить успішно. На здивування публіки, яка побачивши назву Копенгаген одразу списала Полісся, житомиряни провели два рівних матчі. Та що там рівних: в обох виглядали гостріше та цікавіше за свого суперника. Але ось тут проти українського клубу зіграв, його величність, клас і рівень.

Якщо ви дивитеся футбол не лише по святах, то, впевнений, неодноразово бачили подібну картину. Картину, коли аутсайдер, нібито, ні в чому не поступається явному фавориту, грає на рівних, створює моменти, демонструє «футбол, за який не соромно», хоча іноді хочеться, щоб коментаторам і журналістам заборонили використовувати цю фразу на офіційному рівні.

Але підсумковий результат – завжди на користь фаворита. Ну добре, майже завжди, у 9 з 10 випадків. І емоції в такі моменти завжди неоднозначні: з одного боку, приємно, що поборолися. З іншого - саме після таких поразок найсильніше відчувається стеля власних можливостей, і те, що народжений повзати, літати, як би не хотілося, не може.

Однак звинуватити Полісся хоч у чомусь справді дуже важко. Адже індивідуальний клас житомирських вовків і близько не стоїть з рівнем копенгагенських левів. Прізвища не грають у футбол? Та дзуськи. Знайомість певного прізвища широкому загалу говорить про те, що його носій щось для цього зробив, і таки досяг чогось у футболі.

І коли грати проти Полісся виходять володар двох трофеїв з дортмундською Боруссією Делейні, автор 13-ти голів за збірну Данії Корнеліус, Ельюнусі, за плечима якого три сезони в Саутгемптоні, два з яких в основі, вундеркінд Мукоко, котрий дебютував за Боруссію уже в 16 років, то мусимо змиритися з тим, що в цій парі все залежить не від Полісся.

У цьому двоматчевому протистоянні не було жодного відрізку, коли Копенгагену довелося б увімкнутися більш ніж на 60%, хоча б на четверту передачу. Данські дядьки виходили на поле з повною упевненістю, що не пройти цю команду, про яку вони вперше почули після жеребкування, просто неможливо. І цей фактор потрібно враховувати, говорячи про дуель представників України та Данії.

Та це, з рештою, не проблеми Полісся. Підопічні Ротаня вчепилися у свій шанс усіма силами: вели в рахунку, героїчно відігрувалися, тисли, і, нібито, були близькі до сенсації. Але футбол таки не обдуриш, а проти рівня – не підеш. І поки Майсурадзе стрибатиме в максимально бездумні та необгрунтовані підкати у своєму штрафному, а Брагару, у вирішальний момент, просто падатиме у боротьбі з суперником, що рветься до воріт, розраховувати на якісь сенсації буде дуже важко.

Нульовий дебют

У схожій ситуації сезон починав черкаський ЛНЗ. Для команди Віталія Пономарьова це був перший єврокубковий досвід, суперник – іменитий Гент, а очікувань від черкасців, відповідно, жодних.

Серія пенальті здавалася сценарієм мрії ще до початку першого матчу. У нього не дуже вірилося, але ЛНЗ справді зробив у цій дуелі все, що міг. Звісно, для того, аби потрапляти в єврокубки на постійній основі, могти потрібно трохи більше. Але те, що клуб, про існування якого ще кілька років тому ніхто не знав навіть в Україні, до останнього мав шанс пройти Гент – це цікаво.

Це значно цікавіше, ніж вийти, отримати повну торбу і на пресконференції сказати «зате ми грали в футбол». Тож, загалом, до ЛНЗ претензій також нуль. В негативному контексті в очі кинувся лише один цікавий момент. Під час серії пенальті в трансляцію потрапив голкіпер Гента Роф з величезним конспектом, де, вочевидь, була інформація щодо потенційних пенальтистів черкаського клубу.

У Олексія Паламарчука, здається, нічого подібного не було (якщо таки було – заздалегідь перепрошую). Я розумію, що шість поспіль відбитих 11-метрових у складі Інгульця – це вам не жарти, і такому видатному майстру додаткові шпаргалки не потрібні. Але ж, на цьому рівні так заведено…

А ще, на цьому рівні заведено писати прізвища гравців на футболках англійською мовою. У таких дрібницях і полягає солідність, якої останніми роками катастрофічно бракує українському футболу.

Вершина вже позаду

Найбільше болю своїм уболівальникам завдало київське Динамо. Але після протистояння з ПАОКом його не хочеться навіть знищувати. А навіщо штрикати палицею в труп? З кожним сезоном Динамо стає лише слабшим. На жаль. Перспектив і надій на те, що щось зміниться на краще - нуль. На жаль. Рівень деяких футболістів настільки низький, що не дозволяє на класі проходити навіть перший раунд кваліфікації ЛЄ. На жаль.

Скільки не бий себе у груди з емблемою з трьома зірками, усе сказане вище – сухі факти. Сьогодні біло-сині слабкі настільки, що кілька років тому подібний рівень неможливо було уявити навіть у страшних снах. І, знову ж таки, критикувати за це гравців просто не має сенсу: більшість з них просто не може інакше.

Саме тому грецький ПАОК, який взагалі не запропонував киянам нічого екстраординарного, а судячи з фізичної готовності, ймовірно, думав, що матч триває максимум 75 хвилин, просто не відчув спротиву киян. Боляче? Боляче. Але, чи могло бути інакше? На сьогодні – ні.

Зараз можна багато говорити про те, що в першому матчі могло бути 3:3, якби забив Пономаренко. Що перший тайм другого поєдинку був рівним – і це правда. Але ж біда не в цьому. Проблема в тому, що з футболістами такого рівня в єврокубках не можна пройти вже нікого.

Проблема в тому, що Динамо може пропустити дурнуватий гол в будь-який момент, навіть тоді, коли суперник не створив для цього жодних передумов. А від абсурдності деяких голів хочеться плакати та битися головою об стіну одночасно. Зараз Динамо впевенено рухається шляхом від гранда до середняка УПЛ, і результати в єврокубках - відповідні.

Насамкінець – про байдужість. Я ніколи не бачив, і надалі не бачу сенсу у критиці футболіста просто за те, що він слабкий футболіст. Саме тому будь-яке цькування чи образи через рівень футболу, чи помилки, спричинені цим рівнем, для мене безглузді та неприпустимі. Ні як для журналіста, ні як для людини. 

Але мовчати про байдужість – не хочу й не буду. Поведінка Назара Волошина в епізоді з першим пропущеним голом – просто немислима ганьба. Я щиро не розумію, як таке взагалі можливо, і вважаю, що людям з таким ставленням до справи цією справою краще не займатися.

Цим ставленням Волошин плюнув в обличчя десятьом партнерам на полі, всім, хто знаходився на лаві запасних, а також тисячам тих, хто попри всі проблеми Динамо знайшов у собі сили подивитися цей матч. Важко змиритися з тим, що людині може бути аж настільки байдуже на футбол, коли вона футболіст.

Чи може Назар уявити, щоб водій автобуса просто під час руху плюнув на це все, кинув кермо та дивився в інший бік? Гадаю, він про це не замислювався. Адже значна частина сучасних футболістів не замислюється взагалі ні про що. Вони живуть у власному світі, у якому, на жаль, не існує таких базових людських речей як гідність, відповідальність, та бажання не підвести тих, хто поруч. Звісно, і без голу імені Волошина ПАОК повністю переграв Динамо. Але саме він своєю байдужістю вбив останній цвях у кришку труни надій команди Костюка.