Футбольний Аллах все бачить: для Марокко готували тріумф на домашньому КАН, та мрії розбилися об піжонство

Михайло Цирук

Збірна Марокко не змогла перемогти на Кубку Африканських націй 2025, хоча цьому, здавалося б, сприяло абсолютно все. Солідний склад з гучними іменами, як от Хакімі, Мазраві чи Діас, та, звісно ж, рідні стіни, де марокканці мали просто неймовірну підтримку.

Увесь турнір складався так, ніби команді Марокко можна якщо й не одразу виносити трофей, то хоча б відправляти її у фінал. На груповому етапі господарі турніру легко виграли квартет з Малі, Коморськими островами та Замбією, а на початку плейоф доріжка до вирішального матчу також стелилася легко: спочатку в суперники дісталася Танзанія (1:0), далі – Камерун, якого останніми роками важко віднести до грандів першого ешелону.

Проблеми збірної Марокко розпочалися з півфіналу. У ньому атлаські леви переважали команду Нігерії за всіма статистичними показниками, проте так і не зуміли забити за 120 хвилин ігрового часу, і все вирішила серія пенальті, під час якої марокканським стюардам навіть довелося красти у голкіпера Нігерії рушник з підказками щодо ударів суперника.

Проте головна драма турніру, як і годиться, сталася в фіналі. Там Марокко зустрілося з Сенегалом – чи не найкращою командою континенту останніх років, тож битва за титул обіцяла бути складною. Складною вона й була. За приблизно рівної гри команди мучили одна одну весь основний час, аж поки не сталася головна подія цього матчу.

Спочатку на 90+2 хвилині арбітр арбітр матчу Жан-Жак Ндала скасував гол Сенегалу через фол в атаці. Поштовх справді був, проте чи саме він став причиною падіння Хакімі в боротьбі з Секом? Не факт, бо дотик не виглядав надто сильним, а далі захисник ПСЖ міг просто втратити рівновагу без допомоги суперника.

А на 90+5 хвилині збірна Марокко виконувала кутовий біля чужих воріт, і Малік Діуф у боротьбі притримав та ніжно поклав на газон Браїма Діаса. Чи був там контакт – безперечно. Чи можна з цього контакту формально висмоктати пенальті? Мабуть, можна. Але чи пенальті це на останніх секундах фіналу континентальної першості?

Ні-ні, не треба говорити про те, що правила завжди однакові, перша хвилина нічим не відрізняється від останньої, а фінал – від матчу кваліфікації. Футбол судять люди, які розуміють, що таким рішенням ти фактично віддаєш трофей одній з команд. І 9 з 10 арбітрів відмовилися б ставити такий пенальті просто для того, щоб зняти з себе подібну відповідальність. Аргументів не призначати його можна знайти не менше, ніж призначати.

Проте Жан-Жак Ндала виявився десятим: подивився повтор і призначив пенальті у ворота Сенегалу. У голові наставника сенегальців Папа Тʼява все склалося – його команду підступно вбивають, а трофей, усіма правдами й неправдами, хочуть віддати збірній Марокко. Тож тренер вирішив просто забрати команду з поля (так, подібний треш буває не лише в українському футболі).

Після шести хвилин істерики сенегальці таки повернулися на поле, а найкращий бомбардир турніру Браїм Діас вирішив пробити пенальті, який міг принести країні першу з 1976 року перемогу на КАН… паненкою. І справді, чому б і ні. Футболісти, як відомо, хлопці дуже розумні та інтелектуально розвинені. Менді, в останній момент вирішив нікуди не стрибати та просто забрав мʼяч до рук.

Ну а далі – справжня драма: на старті екстратайму Пап Гує вколотив мʼяч у девʼятку воріт марокканців. До кінця додаткового часу господарі турніру відчайдушно намагалися відігратися, але не встигли. Тож у підсумку - мінімальна перемога сенегальців, які здобули трофей вдруге за останні три розіграші, і вдруге у своїй історії загалом.

Таким чином мрія Марокко, не лише як футбольної збірної, а як нації, була зруйнована в максимально знущальний спосіб. Але, як би боляче це не було для фанатів команди, це виглядає справедливо. Трон для марокканців готувався ще від початку турніру. Це було їхнє свято, де іменинника мали посадити на головне місце посередині столу. Але туди вперся якийсь інший нахабний хлопчисько, і зʼїв увесь святковий торт.

На ранніх стадіях турніру якогось особливого ставлення до Марокко зовсім не було видно, але це й логічно: навіщо команді такого рівня допомога в матчах з Коморами чи Замбією? Але фінал, на жаль, показав усе. Не хочу брати на себе роль експерта з суддівства і говорити про те, правильні рішення ухвалив арбітр, чи ні.

Знову ж таки, можливо, формальні підстави для них були, і знайдуться люди, які назвуть обидва правильними. Але коли два поспіль ключові рішення 50/50, котрі можуть визначити долю трофею, приймаються на користь однієї команди, то це ніщо інше як вияв так званого «домашнього» арбітражу.

Останнім часом господарі великих турірів взагалі частенько потрапляють до фіналів. Наприклад, минулий Кубок Африки в Кот-дʼІвуарі виграв Кот-дʼІвуар. Проте тренд стосується не лише Африки. Можна згадати і Євро-2020, де Англія завдяки дуже мутному пенальті вийшла до фіналу на Вемблі, і Євро-2016, де у вирішальному матчі грала господарка Франція.

Особисто я не дуже люблю такі історії, як з Англією у 2021 чи з Марокко на цьому КАН. Тому й уболівав проти англійців тоді, й проти марокканців зараз. Їхні прикрі поразки в фіналах – це такий собі прояв мудрої руки футбольного бога, котрий нагадує, що бачить усе та нещадно карає тих, хто забуває про верховенство спортивного принципу.

У матеріалі використано фото Getty images