Харків офіційно призначив Миколу Павлова

Перш за все я хотів би подякувати президенту клубу, його родині та партнерам за пропозицію, від якої я не зміг відмовитися. Перші дні після неї я майже не спав, дуже переживав і навіть думав, що, можливо, у моєму віці, коли вже за сімдесят, треба більше відпочивати. Але так склалося, що всі ці дев’ять років я все одно залишався поруч із футболом. Приймаючи це рішення, я розумів, що маю тримати своє слово. Дев’ять років тому я сказав, що не займатимуся тренерською діяльністю, і це слово я тримав та триматиму надалі, працюючи вже на посаді радника президента футбольного клубу Харків.

Окремо хочу подякувати президенту Лівого Берега та його оточенню, з якими я був протягом дев’яти років. Цей проєкт, у який, мабуть, спочатку мало хто вірив, відбувся за моєї участі. Я народився на Красному Хуторі й дуже хотів, щоб на лівому березі з’явилися команда, стадіон і дитяча академія. Багато хто сумнівався, але ці роки показали, що я мав рацію. Мені вдалося знайти людей, які загорілися цією ідеєю та захотіли створити такий клуб. Саме такою людиною був Лавренко Микола Миколайович. Тому я вдячний усім, з ким ми пройшли цей шлях разом.

Тепер я прийняв рішення саме працювати, а не просто мати почесний статус. У мене вже достатньо почесних звань і нагород: почесний президент Всеукраїнського об’єднання тренерів, почесний тренер Лівого Берега, почесний член виконкому. Тому ще раз скажу: я не очікував, що ми так швидко домовимося з президентом, молодою людиною, про мою роботу в цьому клубі. Мені це дуже приємно. Для мене це велика повага за всі ці роки, і я ще хочу побути поруч із молоддю, щось їй передати, щось розповісти. Але це буде не стільки про тактику чи техніку, скільки про виховання молодих людей, про те, щоб вони займалися улюбленою справою й досягали результату.

Мене також підкупила амбітність цього керівника, нашого Богдана Володимировича. Я впевнений, що з тією наполегливістю, з якою він переконував мене, ми разом зможемо переконати наших хлопців боротися не лише за верхню частину таблиці, а й за Європу. Я бачу велику перспективу в тренерському штабі та футболістах. Знаю, що буде ще підсилення, тому з великою радістю приймаю це запрошення.

Спочатку я хотів узяти на себе менше обов’язків, але в одному питанні ми одразу знайшли взаєморозуміння. Я сказав президенту, що якщо між ним і головним тренером виникне якесь непорозуміння, то я не буду на боці керівника, а буду на боці тренера. Я знаю цю професію, і навіть якщо в тренера щось не виходитиме, я знайду ті риси, які потрібно підсвітити, щоб дати йому шанс.

Також ми домовилися, що я не сидітиму на лавці. А щодо того, як саме ми працюватимемо і які будуть мої обов’язки, я зможу сказати лише після особистої розмови з Младеном Бартуловичем. Наша зустріч запланована на 22 червня. Коли він повернеться з відпустки, ми поговоримо й домовимося, що саме я робитиму. Я хочу виконувати ту роботу, яка буде потрібна головному тренеру. Для цього мені потрібно хоча б трохи побути з командою. Думаю, вже на зборах, куди команда вирушить за кілька тижнів, ми зможемо конкретніше визначити формат нашої співпраці.

З нинішнього складу я добре знаю Чижова, адже ми з ним працювали. Він ще зовсім недавно був футболістом, а вже став тренером. Також знаю, що будуть зміни в U21, і там теж має з’явитися мій вихованець. Це не було зроблено з моєї подачі, усе вирішувалося ще до мене, але колись ми говорили зі спортивним директором, і я давав свою характеристику. Це було, мабуть, близько року тому.

Коли я працював раніше, мене дуже поважали керівники. Мій прихід до Харкова – лише другий випадок у моїй кар’єрі, коли я працюю з керівниками, молодшими за мене. Зазвичай це була стара гвардія, такі люди, як Бойко та інші. З ними теж було непросто, але приклад Ворскли показує, що співпраця з молодими керівниками може давати результат. Я дуже хочу, щоб Харків досяг тих результатів, яких раніше в клубу не було.

Я ставав чемпіоном і як футболіст, і як тренер. У мене є всі нагороди. Тепер хочу, щоб це було й у Харкові. Хочу на посаді радника президента здобути медаль найвищого ґатунку, а це тільки золото. Така мрія має бути у всіх. І чому б не ставити максимальні цілі вже з першого сезону? Ці люди вже тут. Якщо не вийде, тоді будемо розуміти чому. Але я не бачу причин не прагнути найвищого. Є приклади ЛНЗ, Полісся, і я не бачу, щоб Харків чимось їм поступався – ні підбором гравців, ні тренерським штабом, ні молодим амбітним президентом, який саме цим і підкупає.

Микола Павлов