Забути часи Ротаня: важкий старт української молодіжки у відборі на Євро - цілком закономірне явище

Михайло Цирук

Збірна України U-21 поступилася одноліткам з Хорватії (0:1) у третьому поєдинку відбору на Євро-2027 та опустилася на непрохідне третє місце у своїй групі, при цьому провівши на один поєдинок більше за тих таки хорватів. Звісно, результат неприємний, гра нашої команди справді не вражає, не вражала вона не лише в цьому матчі, а й у двох попередніх - проти Литви (4:0) та Угорщини (2:2), і про це справді потрібно говорити.

Проте кількість та різкість критики в бік нашої молодіжки з боку експертів, блогерів та простих уболівальників (зокрема й того самого) показує, що значна частина нашого суспільства досі живе стандартами, заданими командою Руслана Ротаня, що героїчно дійшла до півфіналу чемпіонату Європи-2023 та кваліфікувалася на першу в історії нашого футболу Олімпіаду.

Звісно, той турнір назавжди залишиться в наших уболівальницьких серцях. Проте визначати фантастичний результат підопічних Ротаня як мірило та вічний орієнтир для збірної U-21 не варто. У цьому просто немає сенсу, адже ми говоримо про молодіжний футбол.

Не в кожному поколінні будуть Мудрик і Судаков

І це перше, з чим доведеться змиритися, аби даремно не витрачати нерви. Погляньмо на склад української молодіжки, що грала в півфіналі Євро-2023. Трубін, Вівчаренко, Батагов, Таловєров, Сич, Бондаренко, Бражко, Судаков, Мудрик, Назаренко, Сікан. На заміну в тому матчі вийшли, зокрема, Ванат та Очеретько.

Це був аномально сильний підбір виконавців, який буває раз в ніколи, і дуже добре, що з цього покоління Ротаню вдалося витиснути максимум. Майже кожен з названих вище гравців - футболіст основної обойми Динамо, Шахтаря, або ж виступає (чи виступав) у топових і наближених до топових лігах. Ба більше, частина з цих людей була лідерами наших грандів, як от Судаков, чи гравцем топклубу, як Мудрик, уже тоді.

Чи маємо ми подібну ситуацію зараз? Спойлер: ні. Звісно, зміна поколінь у молодіжному футболі - не лише українська проблема. В Іспанії та Англії вони змінюються так само, але чомусь ці країни залишаються в топі по всіх вікових категоріях завжди. Але причини, з яких ми не іспанці й не англійці, це тема для окремої розмови. Зараз просто констатуємо, що ми - не вони, і не бути залежним від покоління український футбол просто не здатен, ну от ніяк.

І так було завжди. Якщо ми поглянемо на історію виступів нашої команди U-21 на чемпіонатах Європи, то побачимо цю залежність. Один вихід України у фінальну частину вважався успіхом, адже з 17 спроб пройти кваліфікацію успіхом увінчалися лише чотири, а до 2025 року нам ніколи не вдавалося зіграти на континентальній першості двічі поспіль. 

Тож успіхи молодіжки на Євро завжди були сплеском серед рівного та спокійного моря провалених кваліфікацій. Так, часом вони були яскраві: у 2006 році команда з молодими Мілевським, Алієвим та Чигринським дісталася фіналу, а два роки тому уже згадана команда Ротаня зупинилася в 1/2. Проте це - не норма, і так не буде завжди!

Але ж на минулий турнір вийшли

Багато в чому підняттю планки вимог до нашої молодіжки посприяв вихід на цьогорічне Євро під керівництвом Унаї Мельгоси. При цьому кваліфікацію наша команда подолала дуже впевнено: виграли 8 матчів поспіль, зокрема й в Англії (3:2), забезпечивши собі вихід у фінальну частину, і лише потім дозволили собі трохи розслабитися.

Досягти цього результату частково допоміг досягти багаж попередника. Нещерет, Батагов, Салюк, Вівчаренко, Очеретько, Брагару, Бражко, Вʼюнник і Ванат їздили й на Євро-2023, мали досвід і рівень, достатній для виходу в фінальну частину. Та й без них у розпорядженні Мельгоси було чимало якісних футболістів, що зараз є частиною дорослої збірної, як от Ярмолюк, Волошин чи Велетень.

Але цей підбір виконавців все одно був значно скромнішим, ніж зразка Євро-2023. І власне, підтвердив це: ми не вийшли з групи з Данією, Нідерландами та Фінляндією. Бо кожен футболіст, на жаль, таки має свою стелю можливостей. Так, можна стрибнути вище голови внаслідок якості підготовки, аналітики, вивчення суперника, фарту та ще купи чинників, які впливають на футбол. Але загалом досягати значних результатів здатні лише люди, які на це здатні, і від цього ми, на жаль, нікуди не подінемося.

А що ми маємо зараз?

У відборі на Євро-2027 українська молодіжка постала зовсім новою командою. В останньому матчі проти Хорватії на поле в стартовому складі вийшов лише один учасник ЧЄ-2025 - Тарас Михавко. Усі решта - відносно нові для цієї команди люди.

Ці люди, поки, не грають в основі українських грандів і тим паче за кордоном, дехто лише робить перші кроки в дорослому футболі, кістяк команди складають гравці далеко не лідерів УПЛ, а потенційним зірочкам, як от Артему Степанову, все одно ще рости й рости. Так, зробимо поправку на те, що ще кілька людей, які в теорії могли б грати в цій команді, поїхали на ЧС U-20, але загалом картина не надто зміниться.

Тож питання: а чому ми вирішили, що ці люди зобовʼязані вийти на чемпіонат Європи? Можливо, їм це вдасться, і всі українці, звісно ж, за це вболіватимуть. Але загалом - це абсолютно нова та незвідана команда, яка може як вистрелити, так і провалитися, причому максимально сильно. Тож і ставитися до неї варто було б відповідним чином: без зайвих очікувань, аби потім не було зайвих розчарувань.

У матеріалі використані фото Getty images, УАФ.