Марта Костюк: «Для мене велика честь нести людям свої цінності»

Для мене був дуже великий особистий прорив на турнірах в Мадриді й Римі, а також хороший US Open, оскільки перед ним я сильно травмувала руку в Монреалі й взагалі не знала, чи зможу вийти на корт.

Дуже багато перемог у мене знаходились поза кортом і, можливо, в наступному році ви про них теж дізнаєтесь.

В мене є відповідальність, і вона тільки зростає. Для мене велика честь нести людям свої цінності, які я зрощую, яких я притримуюся протягом свого життя.

Це був насправді дуже непростий для мене процес – опинитися тут сьогодні, тому що я пам’ятаю, скільки в нас було всяких перепон на нашому шляху. Це нормальна практика, я думаю, коли ти щось починаєш.

Я дуже рада цим всім проєктам, які стаються, особливо тому, що ми зробили у Львові три дні тому. Це був важливий початок для нас, тому що наші проєкти нарешті не на папері. Ми робимо роботу, ми сприяємо покращенню фізичної активності у дітей.

Особисто для мене дуже багато чого змінилося, тому що будувати Фонд і вкладати в це свої особисті ресурси, особистий час, гроші… В нас на початку роботи Фонду, звісно, не було донорів зовсім, це все на плечах засновника лежало.

Коли створювали стратегію, ми розуміли, що Svitolina Foundation вже існує й зосереджується на підтримці дітей, які займаються тенісом професійно. Ми ж хотіли зробити акцент на масовому розвитку – щоб якнайбільше дітей мали змогу спробувати себе в тенісі.

Ми спілкувалися з командою Еліни про те, чого не вистачає дітям до того, як вони доходять до професійного рівня, і що можна зробити після. Наші Фонди мають спільну мету – розвивати український теніс. Еліна завжди запрошена на всі наші події.

Я дуже емпатична людина. Мені в цілому важко переживати горе інших людей, а горя в Україні зараз дуже багато.

Під час виступу у Львові, коли лунали гімн і хвилина мовчання, я ще трималася. А от під час промови не змогла стримати сліз, коли дивилася людям в очі – розуміючи, у яких умовах вони живуть і як неймовірно стійко тримаються.

В Україні живуть титанічні люди. Я дуже люблю Україну, я хочу тут жити, дуже хочу сюди повернутися. Хочу, щоб мої діти тут жили.

Я дуже переживаю і на початку війни взагалі не могла грати. Я пішла до психотерапевта, який мені дуже допоміг.

Для WTA й ATP з самого початку було завдання не допустити війни в самому Турі. І вони з цим впорались, запровадивши нейтральний прапор після нашого прохання на п’ятий день війни. Після цього я, особливо Леся Цуренко доклали дуже багато зусиль для того, щоб їх прибрати з Туру. На жаль, не вийшло. Вони апелювали до того, що нейтральні гравці не несуть відповідальності за дії їхніх держав, тому ми домагались хоча б їхньої якоїсь публічної позиції. Але цього не трапилось, це зробили буквально одиниці.

Те, що деякі змінюють громадянство, для мене – позитивний знак. Навіть якщо вони нічого не сказали публічно, те, що вони уже не представляють країну-агресора і не будуть представляти для нас, в цілому, це перемога.

Але навіть гра під нейтральним прапором все одно створює для них якийсь дискомфорт.

Робота над собою і зміна тебе як людини потребують дуже багато часу. Це складний процес, який я вибрала і він мені подобається. І я знаю, що якщо будуть результати, на які я націлююсь, задля яких я працюю, то вони не будуть завтра.

Мені подобається робота, яку роблю я, яку робить моя команда. Ми над всім працюємо, у нас є плани, тому все під контролем.

Очікуйте тренінг від Сандри. На це є запит, ми про це говорили й плануємо. Просто все поступово.

Усі зв’язки, які у мене є в тенісному світі, я намагатимусь привезти в Україну. Під час війни це зробити непросто. Звісно, Сандра пообіцяла, що вона приїде в Україну, їй не страшно. Але є люди, які саме зараз не приїдуть, тому, можливо, ми будемо намагатись зробити зустрічі в онлайн-форматі.