Нікіта Кошман про бронзу чемпіонату світу: «Здається, я зробив майже неможливе»
Інтерв'ю XSPORT.ua з фехтувальником, якому вдалося прорватися на п’єдестал ЧС зі 114-го місця у світовому рейтингу!
близько 15 годин тому
Анна Савчик
Федерація фехтування України
Серед 24 володарів особистих нагород Тбілісі-2025, лише двоє, які раніше ніколи не сходили на п’єдестал Олімпіади, чемпіонату світу, першості континенту, індивідуальних Кубків світу чи Гран-прі. І один з них – український шпажист Нікіта Кошман. Складно повірити, але до виступу у столиці Грузії найкращим особистим результатом 23-річного киянина було 25-те місце ще у квітні 2022 року на Гран-прі в Катарі.
В інтерв'ю XSPORT.ua Нікіта Кошман пояснив, як йому вдалося зі 114-го місця у світовому рейтингу прорватися на п’єдестал та яким чином відсутність плану стала запорукою його успіху, розповів, як зміг впоратися з провокаціями суперників, приборкав танцюючого єгиптянина та італійського риболова, зізнався, якої помилки припустився у півфіналі, пригадав, що свого часу його хотіли віддати на балет і розкрив таємницю, чим його підкорило фехтування.
«Стараємося, щоб Ігор Рейзлін не порушував традицію» – про те, що старший тренер має бути сивим
- Після повернення з чемпіонату світу минуло вже понад тиждень, як провів цей час і як відзначив свій успіх у Тбілісі?
- Досить скромно. Іменним тортом як нашу Владу Харькову мене ніхто не зустрічав. (Сміється). Сходили з батьками в ресторан, і ще відзначили мою нагороду разом з товаришами по групі та тренером. Піца і напої – все дуже просто. А щодо того, як провів час – трішки потренувався, але не фехтував, шпагу до рук поки не планую брати. Займався лише загальнофізичною підготовкою. Скоро поїду відпочивати, мав поїхати раніше, але плани трішки змінилися, не в мене.
- До цього чемпіонату світу ти неодноразово перемагав на національних стартах, зокрема двічі вигравав чемпіонат України, що, до речі, нинішньому старшому тренеру команди Ігорю Рейзліну вперше вдалося вже після здобуття бронзи на Олімпіаді. Але на дорослому міжнародному рівні досі ти міг похизуватися лише командними успіхами. Як гадаєш, чому прорив стався саме у Тбілісі? Може, з правильної ноги встав чи ти не забобонний?
- Це був день, коли все зійшлося, навіть два дні. Адже перший день теж багато вирішував, яка група буде і який після неї буде прохід. Наприклад, якби спортсмен, який «прожеребився» 17-м, переді мною, опинився нижче за мене, то вже зовсім інший розклад міг би бути. Дуже багато факторів, але найголовніше, що я дуже добре відчував своє фехтування, яке давно десь загубилося і от нарешті з’явилося.
- Чоловіча шпага традиційно зібрала найбільшу кількість учасників – понад 200. І для того, щоб пробитися в основну сітку потрібно пройти такі жорна! Коли побачив рейтинг після «пулі» і зрозумів наскільки близький був до того, щоб кваліфікуватися в другий день напряму без додаткових боїв в олімпійці, встиг засмутитися?
- Я засмутився ще тоді, коли програв, здається, на пріоритеті, австрійцю Александру Біро. А далі в групі у мене ще був непростий суперник – Чжан Сінкунь, бронзовий призер Гран-прі в Берні. Якраз на тому турнірі, де він взяв медаль, я йому поступився за вхід в 32. Розумів, якщо я в нього не виграю, то вже точно не пройду напряму в основну сітку. Але сталося так, що я його переміг. Подивився, що йду десятим, але ще стільки груп не закінчили, було очевидно, що шанс дуже маленький. Тож я вже навіть не засмучувався, розумів, що потрібно буде якось ще два поєдинки вигравати, аби потрапити в другий день. Спасибі, що два, а не три. Мені здається, хіба що в жіночій шпазі ще були люди, які два бої фехтували в попередній сітці. В усіх інших видах, максимум один поєдинок – і ти в 64. А у нас дехто навіть три мав, наприклад мій перший суперник - хорват Марко Сімунковіч. Але на другому, на щастя, він зупинився. (Посміхається).
- Ми перетнулися з тобою на арені після першого бою основної сітки проти естонця Каспера Тафенау, в якому ти вів 11:7, але у підсумку переміг лише одним уколом 15:14. І ти тоді сказав: «Не треба на мене так дивитись, так було задумано». Тобто задумано було додати сивих волосин всім нам і особливо старшому тренеру Ігорю Рейзліну?
- Взагалі ми з хлопцями вирішили зробити все, щоб Ігор посивів якомога швидше, щоб не порушувати традицію. Старший тренер має бути сивим. (Сміється). Якщо серйозно, то я мав на увазі інше. Так майже було задумано. В принципі, я дотримувався плану, а план на останній укол був такий самий, як і на початку. Я розумів, що суперник зробить і розумів, що потрібно зробити мені, але до цього не виходило по дистанції. А в останній фразі я став трішки далі, а він ще здалеку зробив, тобто все зійшлося. Естонець максимально помилився і сталося так, як я і думав.
«Мене не можна виводити з себе» – про перемогу над бронзовим призером Олімпіади
- В 1/16 тобі довелося схрестити зброю з першим номером світового рейтингу, бронзовим призером Парижа-2024 Мохамедом Ель-Сайєдом. Якщо вірити офіційній статистиці, то ви з ним за всю кар’єру провели лише один бій – в командних змаганнях на Кубку світу в Тбілісі-2024 і він закінчився з рахунком 3:2 на користь представника Єгипту. Наскільки ти був готовий до зустрічі з ним і до його метушливої манери фехтування?
- Щодо особистих зустрічей, то здається окрім Кубка світу в Тбілісі, я з ним фехтував ще один раз, теж в командних змаганнях, на юніорському чемпіонаті світу в Каїрі-2021. Також програв в один укол. Я в принципі розумів, що з ним робити. Ніяких думок про те, що от мій суперник з медаллю Олімпіади, не було. Я взагалі вважаю, що він не мав тоді ставати бронзовим призером, я вболівав за угорця Тібора Андрашфі.
Плану на бій у мене не було, але було відчуття, що я можу його зачепити. Ель-Сайєд намагався вивести мене з себе, але це було максимально неправильно з його боку. Мене не можна виводити з себе, я тоді починаю колоти точніше. Метушні там і справді було багато, і ми з тренером про це говорили перед боєм, що суперник виконуватиме багато зайвих рухів, провокуватиме мене, намагатиметься приспати. Але я просто не реагував, у мене не було на це сил. Я робив своє, поки він танцював переді мною. Розумів, що рано чи пізно він не витримає, і так виходило, він не витримував мого спокою і першим починав. Єдине, що в нього добре виходило, це колоти мене в ногу, але не з лінії початку, там двічі я його накрив зверху.
- Ти взагалі аналізував сітку на предмет можливих суперників напередодні вирішального дня змагань і чи очікував, що в 1/8 з твоєї гілки вийде не титулований італійський ветеран Андреа Сантареллі чи чемпіон Європи Луїджі Мідельтон з Франції, а голландець Трістан Тюлен?
- Ні, не аналізував. Я глянув, хто мій перший суперник і подумав: «О, можна спробувати в нього виграти», хто там далі, не дивився. Пам’ятаю, коли стояв в колл-румі, побачив, що Рафаель Тюлен веде в Мідельтона. Подумав: «Нічого собі». Далі бачу, що Трістан Тюлен в Сантареллі виграв. О, цікаво, зараз два брати будуть між собою фехтувати за 16.
- З голландською збірною тепер працює українець Павло Кірпулянський. Це встигло якось позначитися на фехтуванні представників цієї країни і зокрема твого наступного суперника – чемпіона Європейських ігор-2023, дворазового віцечемпіона Європи Трістана Тюлена?
- За моїми спостереженнями український тренер більше працює з молодим голландським спортсменом і допомагає під час командних зустрічей. Трістан і Рафаель самі себе тренують, неодноразово бачив під час змагань як вони один одному уроки дають. Їхній стиль фехтування не змінювався впродовж багатьох років. За словами тренера, я фехтував з Трістаном колись давно на турнірі в Кольмарі. Але я цього не пригадую, якщо чесно. Мені більше запам'яталася зустріч з ним в командних змаганнях. Але там був дуже простий бій. Він намагався підловити мій вихід, але я терпів і він сам виходив. Мені на чемпіонаті світу якраз щастило саме на таких суперників, за винятком Галассі. Він першим діяв, а всі інші думали, що я вийду, а я не виходив.
«План був один – колоти людей» – про те, як вдалося дійти до півфіналу
- Маттео Галассі, якого у фіналі чемпіонату Європи переміг Роман Свікар і якому поступився у поєдинку за золото юніорського Кубка світу в Каїрі Максим Перчук, з яким ви тренуєтесь в одного тренера Руслана Тимошенка, напевно став чи не головним відкриттям цього сезону: всього в двадцять років восьме місце у світовому рейтингу серед дорослих. Чи було у тебе розуміння, завдяки чому в такому юному віці йому вдалося досягти таких успіхів і що з цим робити на доріжці?
- Мені здається, він якийсь риболов. Те, як він кидає «купе», це просто неймовірно, реально як рибак - вудочку. Я розумів, що більшість уколів італійця це буде «купе»-«купе», десь «сікати» мене буде по руці. І треба буде робити так, щоб він не влучав, але йому все одне це вдавалося. Декілька разів мені здавалося, що це моя (чиста) фраза, але загорався дубль. Думав, ну як це можливо?! Насправді я добре пам’ятаю тільки останній укол, тому що він на відео багато разів попадався, я йому теж «купе»-«купе» зробив і воно загорілося. Тому в нас по ним рахунок 1:1.
- Після переможного уколу у чвертьфіналі ти в буквальному сенсі цього слова ліг на доріжку вниз лицем, репетирував чи це була імпровізація?
- У мене було в планах впасти й полежати трішки, тому що сил вже просто не залишилося. (Сміється). Але я це собі інакше уявляв, вийшло не дуже, думав, краще виглядатиме. Суддя швидко мене змусив піднятися, тому що треба було потиснути руку супернику після бою і залишити доріжку.
- Відверто кажучи, мене здивували твої слова в першому інтерв’ю після здобуття нагороди, що впродовж всього дня ти покладався на відчуття. В житті ти справляєш враження людини, яка все любить прораховувати наперед, та й твоя перша освіта свідчить на користь цього твердження «комп’ютерні технології».
- Я просто до цього забагато думав, а тут не було каші в думках, якихось багатоходовок. Я вимкнув голову, і дивився, що відбувалося в бою. Бачу момент – роблю, не думаючи: «якщо я зроблю так, то суперник напевно зробить так, це означає, мені потрібно буде зробити так…». І тут він робить щось зовсім інше, і все йде не по плану. На чемпіонаті світу мені вдалося не загострювати увагу на пропущених уколах. Я розумів, що пропускаю багато з Ель-Сайєдом, але нічого не міг з цим зробити, він все одно якось мене діставав. З тим же Галассі я чекав, що він буде робити «купе»-«купе» і пару разів він все одно досягнув цілі. Але що вдієш якщо це вже сталося, потрібно працювати далі. Повторюся у мене не було детального плану на кожного суперника, план був один на весь день – колоти людей, тобто я його мінімізував і він вийшов просто ідеальним.
- Не спрацювало це тільки у півфіналі з Гергеєм Шіклоші?
- З Шіклоші у мене якраз був план, на жаль. (Сміється). Ми ж перед чемпіонатом світу були на зборі в Угорщині. Я намагався згадати, що я з ним там робив, і що робив він зі мною. І це мене трішки вибило. Багато моментів було, коли я просто стояв в потрібній йому дистанції, а мені вона не дуже підходить. І він робить свою дію, а я вже нічого протиставити не можу.
«Почувався четвертим зайвим» – про японського кіборга, угорський жарт та подіум
- А весь цей антураж з подіумною доріжкою, світлом прожекторів та ще й представленням півфіналістів, де ти, дворазовий медаліст молодіжної першості континенту в командних змаганнях, як тебе презентували, стояв в компанії трьох олімпійських чемпіонів, не вплинути на те відчуття, з яким ти виходив фехтувати?
- Відверто кажучи, краще б не представляли взагалі. (Сміється). Відчуття, що я тут четвертий зайвий у мене справді виникло. Але якщо серйозно, то у всіх колись це буває вперше, чемпіонами ж не народжуються. Щодо атмосфери, то мені навпаки завжди хотілося відчути, як це фехтувати на подіумній доріжці, коли довкола темно і світло спрямовано в центр арени. На чемпіонатах України у нас теж тепер встановлюють подіум, але також антуражу з темрявою немає.
- Що радив тобі в перерві старший тренер команди Ігор Рейзлін, який сам неодноразово зустрічався на доріжці з цим титулованим представником Угорщини?
- Як сказав мій особистий тренер, навіть у трансляції було видно безвихідь в моїх очах. Я дивлюся на Шіклоші, потім повертаю голову в бік Ігоря, і в мене порожній погляд. Я просто не знаю, що робити. Ігор в принципі все правильно говорив, що я вхожу в його дистанцію і він мене коле простою дією. Але в цьому і проблема, що я не розумів, що мені робити в цій ближній дистанції. Я починав дуже багато думати замість того, щоб хоча б раз щось спробувати й від цього вже відштовхуватися.
- Зрозумів, що тобі потрібно буде робити, коли наступного разу зустрінешся з Шіклоші?
- Не думати, це точно. Спробую фехтувати на відчуттях, як робив це до півфіналу на чемпіонаті світу і подивлюся, що з цього вийде. Краще не зациклюватися на тому, що суперник робитиме, не намагатися продумати кожний його крок замість нього, нехай він думає, що я зроблю. Під кінець півфіналу, коли я трішки розслабився, стало щось виходити. Якби ж я так фехтував від самого початку, можливо, міг би й виграти в Шіклоші. Про фінал такого не скажу, там просто кіборг якийсь, я маю на увазі Кокі Кано.
- Кіборг зі зростом 173?
- Так, і при цьому все одно кіборг. Кано став олімпійським чемпіоном в Парижі й зараз виграв «світ» у Тбілісі. Ми коли виходили на нагородження, Шіклоші навіть пожартував, якщо Кано потрапляє в четвірку, він завжди займає лише перше місце! Наш Олександр Горбачук проробив просто колосальну роботу з японцями. А вони ідеально скопіювали те, що він їм дав. Хоча мені здається, в яку б з азійських країн він не поїхав, було б так само. Це особливість менталітету, вони звикли все робити ідеально, справжні трудяги, за рідкісними винятками.
- Тобто японці фехтують як вихованці харківської школи фехтування?
- Вони фехтують ідеально – так, як їх навчив Горбачук. Можливо, як Харків. Але набагато краще за Харків. Але як Роман Свічкар вони точно не фехтують. Тому що він у нас індивідуум.
«Хотіли показати, що вони досі найсильніші» – про те, як провалилося шоу «нейтральних» у Тбілісі
- У той день, коли ви з Аліною Комащук боролися за медалі, біля стін Палацу спорту якраз проходила акція протесту проти участі «нейтральних спортсменів» з країни-агресорки в чемпіонаті світу в Тбілісі? Ти бачив це чи був повністю сконцентрований на змаганнях?
- Коли йшов на бій, то якраз бачив, як все починалася і що там було дуже багато поліції, не знаю навіщо. Акція ж була мирною. На жаль, те, що їх допустять, було очікувано, особливо після того, як їм дозволили фехтувати в командних ще на чемпіонаті Європи. Залишається незрозумілим, за якими критеріями вони визначали, кому давати нейтральний статус і чому допустили тих, хто під погонами, як Єгорян і Вєлікая. При чому такий дивний, як на мене, збіг. Спочатку з’являється новина про призові на чемпіонаті світу, а потім одразу про те, що ці люди зможуть взяти в ньому участь. Напевно хотіли показати, що вони досі найсильніші в шаблі. Але не вийшло, програли китайській команді, яка навіть до числа лідерів не входить.
- Уявляв себе на місці наших дівчат в шаблі чи рапірі, яким довелося фехтувати з «нейтралками»?
- Я був в залі, коли це відбувалося. І вважаю, що найбільший тиск відчула на собі Юлія Бакастова. Я не знаю, хто були ці люди на трибунах у футболках «Team Velikaya». Можливо, половина з них навіть не розуміла, що таке фехтування, діти, яким було років по п’ять, так точно. Охорона, кілька фотографів, таке враження, ніби якась актриса світового масштабу приїхала. А вона вийшла з «пулі», програла один бій і на цьому все закінчилося. До речі, якщо Єгорян я до змагань взагалі не бачив, то Вєлікая постійно ходила по арені, зі всіма намагалася поспілкуватися. Можливо, вона так старалася, щоб її вибрали в Комісію атлетів FIE. Проте з боку це виглядало як неприємна нав’язливість.
Але найбільше мене здивували наші рапіристки, які спочатку багато програвали, в середині зустрічі мало того, що зрівняли рахунок, ще й повели, і у підсумку перемогли! Під час цього поєдинку в «нейтральних» теж була підтримка, але я б не сказав, що сильніша, ніж в наших дівчат. Може, вони просто рапіру не поважають. (Сміється).
«Мама з камерою, тато постійно на зв’язку» – про своїх найпалкіших вболівальників – батьків
- Ольга Харлан у своєму останньому інтерв’ю згадувала, яка прокинувшись наступного ранку після перемоги на Олімпіаді в Пекіні, в першу чергу подивилася на медаль, адже їй здалося, що все це наснилося. Ти не перевіряв чи медаль на місці?
- Ні, але мені досі не віриться, якщо чесно. Може хтось і чекав від мене такого результату, але я від себе – точно ні, в мене було трішки інше уявлення про те, як я можу виступити. Зараз вже починаю усвідомлювати, що я зробив щось майже неможливе. В теорії, звичайно, можливо, все, особливо в чоловічій шпазі, де кожний може виграти в кожного, але на практиці у нас такого, щоб одна людина, наприклад, ставала чемпіоном світу три роки поспіль, я не пригадую. Можливо, це вдасться Кано. Подивимось! Ромен Каннон також виграв Олімпіаду, виграв наступний після неї чемпіонат світу, а потім зник.
- Під час одного з тренувань я мимоволі стала свідком твоєї розмови з олімпійським чемпіоном Ріо Пак Сан Йоном, де він розказував, як якось на змаганнях зіткнувся з жінкою яка весь час стояла біля доріжки й знімала все на телефон і тільки потім він дізнався, що це була твоя мама і що вона в тебе «оператором підпрацьовує». Розкажи, як з’явилася традиція, що батьки разом з тобою на змаганнях, іноді навіть на міжнародних, як от мама у Тбілісі?
- Папа завжди приходив подивитися, як я фехтую, коли робота йому дозволяла. А мамі, мені здається, просто подобається сама атмосфера змагань, і відпочити можна, і подивитися цікаво, і за мене повболівати. Коли нема трансляції, особливо якщо це командні змагання, то вона справді знімає і я потім можу передивитися відео, якщо був якийсь важкий поєдинок. Якщо такий, як з хорватом на чемпіонаті світу, то там в принципі нема на що дивитися, а от з турком за вхід в 64, я б переглянув. До речі, одразу після особистих змагань в Тбілісі, я передивлявся свої бої, тому що нічого не пам’ятав. Плюс до мене підійшов англомовний коментатор трансляції на каналі FIE. Я не знав, як він виглядає, але впізнав по голосу. Він був дуже здивований моїм фехтуванням, сказав, що йому сподобався мій стиль і побажав удачі. Тож мені стало цікаво, що він там розказував, особливо коли я фехтував з Ель-Сайєдом.
- Пам’ятаєш, якими були перші слова мами після того, як стало зрозуміло, що ти з медаллю?
- Не пам’ятаю, мене тоді просто вирубило. Я дуже багато сил віддав, можливо, до речі, тому мені і не вистачило зібраності у півфіналі. Я вдячний мамі, що вона знайшла час і можливість приїхати й наживо повболівати за мене в Тбілісі. Тато весь день дивився трансляцію, переживав, і був на зв’язку після кожного бою.
- Твої батьки, наскільки мені відомо, не професійні спортсмени, чому обрали для тебе фехтування, відчули, що це твоє?
- Вони просто хотіли, щоб я займався спортом. Спочатку я ходив на тхеквондо, але там не склалося з тренером, він був дуже жорстокий, бив дітей палками та скакалками. І ми залишили тут секцію і перейшли на плавання. Проте в якийсь момент мама вирішила, що тренування три рази на тиждень – це для мене замало. Хотіла, щоб я займався ще легкою атлетикою, приїхала в манеж, але напевно в той час, який нам підходив, занять не виявилося.
Мені взагалі сказали, що я на балет піду, тому я був максимально проти. Але у підсумку привели в якесь підвальне приміщення. Я зрадів, тому що подумав, ну в такому місці точно балетом не займаються. Виявилося, що це була секція фехтування. Десь впродовж двох років я поєднував два види спорту. Але потім фехтування пішло краще й мені самому було цікавіше ним займатися, адже плавати я ніколи не любив. Циклічні види спорту, там де треба тільки туди й назад, для мене як тортури, моральні насамперед. Єдине, що мені подобалося в басейні, так це те, що змагання проходили швидко, проплив п’ятдесят метрів – і ти вільний, а не як у фехтуванні з дев’ятою ранку і до ночі сидиш в залі. Але все інше було набагато цікавіше, динамічніше і головне - непередбачувано. Тож я так і зупинився в плаванні на першому юнацькому розряді.
«Статистику не ведемо» – про поєдинки з тренером і як ручка перемогла пістолет
- До речі, шпагу ти одразу в ліву руку взяв?
- Так, хоча деякі речі я все ж роблю правою, наприклад їм, чищу зуби, мишку комп’ютерну тримаю. Але пишу і фехтую лівою.
- Коли був процес твого становлення, ти більше дивився саме на ліворуких топових фехтувальників?
- Я дивитися почав лише ближче до виходу з кадетського віку і на початку юніорського. Тренер мені радив брати за приклад Готьє Грюмье. Хотів, щоб я фехтував, як він. Але мені французький стиль здавався нудним, тож я пішов своїм шляхом.
- Знаю, що для декого було здивуванням побачити на подіумній доріжці українського шпажиста, який фехтує французькою ручкою.
- У нас мало хто з тренерів працює з ручкою, тому всі звикли, що українські шпажисти здебільшого на пістолеті фехтують. Мені від самого початку дали ручку. Але потім Руслан Валерійович Тимошенко з іншим тренером Олегом Миколайовичем Лопатенком навіть посперечалися, на чому я маю фехтувати. Лопатенко казав, що я пістолетчик. Але для цього треба було обрізати клинок, а мені стало ліньки, так я і залишився ручечником.
- Розкажи про тренерів, без допомоги яких тобі напевно не вдалося б досягти такого успіху?
- Насамперед, це мої особисті тренери. Руслан Валерійович Тимошенко, який працює зі мною з моїх перших кроків у фехтуванні і по сьогодні, а також Михайло Олександрович Подольский, який взяв мене під опіку, коли почалося повномасштабне вторгнення в Україну. Допоміг мені продовжити тренувальний процес спочатку в Ужгороді, а потім, коли я повернувся в Київ, вже у рідній ШВСМ, коли вона ще була закрита для всіх. Також з цього року з нами почали працювати старші тренери Ігор Рейзлін та Богдан Нікішин. Вони роблять все, щоб наша команда підіймалася і були поряд зі мною в Тбілісі. Окрема подяка Андрію Вікторовичу Орліковському. Його уроки під час зборів допомагали мені тримати себе в тонусі. Також в цій нагороді є велика частка роботи Володимира Васильовича Станкевича, який багато років як старший тренер працював з командою України.
- Руслан Тимошенко ще донедавна сам брав участь навіть в міжнародних стартах, а на всеукраїнських змаганнях і зараз продовжує виступати і регулярно зустрічається зі своїми учнями, і з тобою теж. Статистику ведете?
- Ні не ведемо. Раніше в мене краще виходило з тренером фехтувати, зараз стало важче – насамперед морально. Перед такими зустрічами ми звичайно нічого не обговорюємо, а от після я, як правило, отримую порцію критики через те, що щось не так робив, навіть якщо виграв. Тренер завжди не задоволений. Мені здається єдиний раз, коли він мені сказав, що я все робив добре, так це на чемпіонаті світу в Тбілісі. (Сміється) Йому моє фехтування сподобалося, окрім, звичайно, боя з Шіклоші. Там, за його словами, я інакше почав фехтувати, і я з ним згоден. Це все подіум винен, я вважаю. На крайніх доріжках, де були попередні бої, тебе ніхто не бачить, а тут на тебе весь зал дивиться, хотілося гарно виглядати. Зал, щоправда, був майже порожній, що дуже прикро, адже це все ж чемпіонат світу.
«Відпочинок без зайвих рухів і трішки монополії» – про час поза доріжкою
- Руслан Валерійович разом з іншими своїми учнями вже відновив тренування після літніх канікул, тобі як призеру чемпіонату світу дадуть можливість довше відпочити?
- Подивимося, в планах взяти шпагу в руки не раніше кінця серпня. Тому що потрібно відпочити та зайнятися здоров’ям. Ми - не залізні, все болить під кінець сезону. Великий спорт нікого не щадить.
- Залишається лише дізнатися, як ти проводиш вільний час і що ще є в твоєму житті окрім фехтування?
- Вдома сиджу, не люблю робити зайвих рухів, коли відпочиваю. (Сміється). Зазвичай вільний час проводжу за комп'ютером, можу пограти у відеоігри, просто розважальний контент подивитися чи навчаюся і шукаю можливості для стажування в IT.
- Тобто першу свою вищу освіту ти обрав за покликанням?
- Так, але я хочу працювати в тій галузі, в яку напевно досить важко буде потрапити.
- Це що в космічні технології Ілона Маска?
- Ні, я про розробку відеоігор. Космонавтика колись зупиниться, а відеоігри будуть мати попит завжди. Сам я здебільшого граю в онлайн шутери, буває тягне на стару класику – покрокові стратегії, де потрібно подумати.
- Щось я не бачила тебе в перервах між боями на змаганнях чи під час перельотів за відеоіграми?
- На змаганнях я не граю, можу подивитися якийсь легкий контент, а ще краще знайти затишне місце і просто полежати. В літаку я зазвичай дивлюся серіали чи фільми, які завантажую заздалегідь, або засинаю, якщо виходить. Хоча, коли ми летіли в Тбілісі, я грав в монополію на моніторі. Жодного разу не виграв, остання гра в мене добре пішла, але ми приземлилися і я не встиг дограти.
Поділитись
