33-річний ексфорвард Вереса та Ворскли публічно оголосив про завершення кар'єри

Мабуть, в першу чергу, я це роблю для себе, тому що хочу виговоритися. І також, може, моя ситуація допоможе комусь в майбутньому, навіть якщо це буде одна людина. Не допустити, не дійти до такого стану розрядженої батарейки.

Це рішення я носив у собі з зими. Я хотів зимою зробити цей крок, але якось так переконали мене близькі, і я вирішив продовжити, дограти цей сезон. Але коли після зборів ми приїхали в Україну, вже почалися ігри, сезон…

Ви ж розумієте: я виїжджаю з дому, приїжджаю на стадіон – і мене то нудить, то в мене піднімається температура, то постійно якісь хвороби, то травми. І я розумію…

Ні, я тоді ще не розумів, що це таке. Я просто переборював це, терпів, терпів, терпів, терпів. Потім, коли я усвідомив, що моя душа говорить через моє тіло: «Треба зупинитися – моя батарейка на межі».

Я сказав тренеру, що з ЛНЗ граю крайню гру, віддаю всі сили, а потім хочу побути сам два тижні та прийняти рішення. Після ЛНЗ був банкет – я на нього навіть не поїхав. Я приїхав після гри додому, ліг на диван – і просто тіло без емоцій упало, нічого не хочеться.

Це конкретне професійне вигорання, яке прийшло в моє життя. Воно прийшло не просто так, мабуть – це якийсь теж вибір моєї душі. Протягом 2 тижнів я думав, думав, думав, аналізував.

Я не міг уже обманювати в першу чергу себе. Я дуже багато в житті обманював себе, біг, робив те, чого не хочу робити. І тут прийшла до мене думка: все. Я подзвонив Надєїну, попросив зустрітися з ним і поговорити. Але, звичайно, спочатку була розмова з тренером.

Я сказав, що не отримую задоволення від футболу – отак напряму йому сказав: якщо ви будете не проти, не ставитимете палки в колеса. Тому що я думав: може, ще змінити команду, кудись піти. В іншу атмосферу, в більш кращу команду. Думав, може ще буду грати. Він сказав: «Руслан, це твоє рішення. Без питань». В нас були свої домовленості, потиснули руки й розірвали контракт.

Запрошували ЛНЗ, Олександрія та Металіст 1925? Тут не про гроші взагалі – тут, в першу чергу, про чесність перед собою. Розумієте, коли ми в футболі, ми постійно кудись біжимо, біжимо, біжимо, гроші заробити, заробити, заробити. Але в цей же час ми втрачаємо себе.

І мені прийшов такий інсайд у мою голову – що, це, мабуть, якийсь переломний момент. Моя душа вибирає, мабуть, якийсь інший шлях. Так, ми говорили з Віталієм Юрійовичем, він мені дуже довго дзвонив – протягом, мабуть, місяців двох.

Він просив: «Давай, давай». Я кажу: «Не буду обманювати ні себе, ні вас, нікого. Я хочу просто переусвідомити і почати жити». Реально зараз у той період – мабуть, якийсь місяць, – що я заново вчуся жити, насолоджуючись моментом. Я цього раніше не вмів – я постійно кудись біг.

Ми живемо, може, на десять відсотків свого життя. У нас одне й те саме кожен день, ми не бачимо цього життя всього. А коли ти йдеш з футболу або абстрагуєшся, то ти, зовсім по-іншому життя це бачиш.

Руслан Степанюк