Головний тренер Олександрії Нестеренко розповів про свій шлях до тренерства

Мій шлях до тренерства почався навіть раніше, ніж у 24. Я вже розумів, що ті травми, які були, не дозволять мені грати на найвищому рівні.

Завжди міркував, що футболіст повинен ставити перед собою мету грати якомога вище. І коли були вже дві операції та потрібно було робити ще мінімум дві, розумів, що навіть після повернення не зможу грати на найвищому рівні.

Маю бути відвертим, це дуже тяжко було. І в той момент ще почалася війна в Донецьку, ми переїхали в Київ, життя повністю змінилося.

Ті люди, які були поряд, та ті футбольні люди, які були довгий час зі мною, більша частина тих, хто був у донецькому Металурзі, – вони посприяли тому, щоб я спробував себе як тренер.

По-перше, я працював з Єгіше Мелікяном. Ми достатній час працювали з ним, він теж дав дуже багато для мене, і я йому безмежно вдячний.

Потім з’явився Ніколай Костов. Ми протягом 9 років працювали пліч-о-пліч, і це, звісно, було набагато більше, ніж просто якесь тренерське партнерство.

Він взагалі для мене, як рідна людина, тому що ми багато емоцій пережили разом, багато бачили, багато чого пройшли – це і успіхи, і невдачі. Тому ми дуже близькі емоційно і навіть зараз постійно спілкуємося, постійно слухаємо один одного та підтримуємо.

Робота тренера дуже відповідальна, тому що ти кожної хвилини, кожного дня приймаєш рішення, які дуже сильно впливають на роботу команди, перш за все. Мені 33 роки, але маю бути відвертим: я взагалі про це ніколи не думаю, тому що я впевнений, що в мене вже є той досвід, який я пройшов.

Я не перший рік працюю як тренер. Дякуючи людям, які були поряд у тих командах, я набув цього досвіду, якого, вважаю, на цей час достатньо, щоб почати кар’єру як головний тренер.

Рішення ухвалював, звісно, перш за все, з родиною. Звісно, з Костовим ми теж розмовляли, але ми про це розмовляли вже не один рік, тому що він відчував, що мені вже потрібно робити наступний крок у своїй кар’єрі, – сказав Нестеренко в ефірі Футбол 360.