Зірковий новачок Металіста 1925 шкодує про перехід з Динамо в Угорщину

Так, жалкую, що Легія не викупила контракт у Динамо, і так, жалкую, що перейшов до Фехервара. Як тобі сказати… Мене привезли, кинули в готель, сказали: «Тренування там-то о 9-й – як хочеш добирайся, щоб ти був о 9-й. Добре, що Бодя Лєднєв був. Я його набрав – він мене забрав і відвіз на тренування.

Це перше таке було. Потім через день чи два підходить до мене лікар, каже: «Тобі треба УЗД серця зробити і ще щось, якусь кардіограму повинні зробити. Я кажу: «Добре». Думав, що в цьому місті, воно маленьке.

Він каже: «В Будапешт, на 7 ранку». – «Добре, як їхати?» – «Не знаю, ось тобі адреса – їдь». Добре, що був хлопець з команди, який почув, він каже: «Мені теж треба їхати – давай я тебе заберу, о 6:15 зустрінемося там-то».

На початку все було добре, прийняли добре, все було нормально. Потім трішки так пішло щось не дуже. І з тренерами, і з гравцями, і з усіма.

Мене перевели навіть не в дубль, а в третю лігу. Спочатку я прийшов – там був один тренер. Я зіграв одну гру, потім захворів на Ковід одразу. Коли одужав, тренера звільнили. І коли прийшов інший тренерський штаб, то почалися вже якісь трішки незрозумілі дії з боку тренерського штабу. Ми, по-перше, перестали грати всі вчотирьох. Через те, що ми – українці? Не знаю.

Ми одразу всі вчотирьох перестали грати. Турів 5-6 ми взагалі не грали, потім потроху знов почали грати. А потім ще раз поміняли – там якось так було, що кожні 3 місяці змінювали тренерський штаб. Знов прийшов якийсь тренер, угорець.

Була одна така розмова – і мене вже перевели в другу команду в третю лігу. Перевели і нічого не сказали. 31 грудня на e-mail прислали, що мені 4 січня потрібно з’явитися в цій команді на тренуванні.

Я був в Угорщині. І Макаренка трішки усунули – я так розумію, в нього, мабуть, якась була в контракті умова, що він не може йти до цієї команди – і він бігав по колу.

Петряка продали, Лєднєв то грав, то не грав – тільки він один залишився. Якось нас усіх дружно… А потім взагалі всім сказали: «До побачення». І тренер цей, коли він розмовляв з Макаренком, сказав: «Це не моє рішення, це рішення вищих».

Коли почалася повномасштабна війна, у нас була виїзна гра. Тренер нас чотирьох набрав, спитав: «Ви будете їхати чи ні?» Ми сказали, що не поїдемо – як можна грати і все таке, всі хвилюємося за свої сім’ї, за все інше. Вони сказали: «Добре» – і це все. Гравці підходили, казали: «Шкода, що у вас почалася війна. Тримайтеся».

Підійшли спитали один раз, як справи, чи з сім’єю все добре. Кажеш: «Так» – ну, і все. Такого, щоб якась така підтримка була – такого не було. Ніхто не допомагав. Взагалі нічого не було. Я ж кажу, пару разів, можливо, раз підійшов тренер, спитав, як справи, як сім’я, як усе – і все, на цьому закінчилося.

Артем Шабанов