Віталій Борисюк: «Кращого кардіо тренування ніж бокс зранку для мене немає»

Якби не кар'єра в театрі та на естраді, заслужений артист України Віталій Борисюк професійно займався б спортом.

Про бокс та спільні тренування з олімпійським чемпіоном Олександром Хижняком, прогнози на бої Усика, Ломаченка, благодійні футбольні матчі, результати української збірної під керівництвом Сергія Реброва, а також про Шахтар та Динамо ми поговорили з Віталієм Борисюком в День українського кіно. 

- Віталію Миколайовичу, Ви артист, який багато років проводить у регулярних гастролях, поїздках. Наскільки спорт допомагає за такого ритму? 

- Дуже допомагає! Кращого кардіо тренування, ніж бокс зранку для мене немає. Якщо тренуватися інтенсивно, то з тебе виходить десять потів. Після занять боксом приїжджаєш додому і отримуєш полегшення, яке немає з чим порівняти. 

Природно, це допомагає в роботі, коли є постійні спектаклі, концерти, навантаження, переїзди. Спорт дозволяє завжди почуватися у формі. Крім боксу, якщо є можливість, граю у футбол, великий теніс, взимку – це гірські лижі. Іноді витрати енергетичні та емоційні в артистів у якихось серйозних ролях вичавлюють усі соки. Потрібно вміти відновлюватися, перемикатися. Спорт у цьому допомагає дуже сильно! 

- Ви тренувалися разом зі збірною з боксу. У тому числі і з нашим олімпійським чемпіоном Олександром Хижняком. Які враження залишили спільні тренування? Вболівали за нього на Іграх в Парижі? 

- Вболівав на Олімпіаді за всю збірну. Хоча у змаганнях з боксу було лише три представники з України, але всіх підтримував. З Олександром Хижняком ми особисто знайомі. Бачив його тренування, його титанічну працю. І потім з Сашком ми говорили, що таки золота олімпійська медаль – його мрія, має здійснитися. Шлях до нагороди був дуже тернистим та дуже важким. Знаю, що перед Олімпіадою він мав травму, операцію та тривале відновлення. Сашко показав свій характер покращивши результат Олімпіади в Токіо, здобувши це довгоочікуване золото. Коли зараз він стояв на п'єдесталі та звучав гімн України, а на його очах були сльози, то радості та гордості не було меж. Хижняк – приклад для молоді! У наш важкий час, коли в країні війна, добиватися таких висот і звеличувати український спорт на світовій арені – це щастя, і я схиляюся перед такими людьми як Олександр, як наша фехтувальниця – блискуча чемпіонка Ольга Харлан, яку дуже добре знаю. З нею ми брали участь раніше у шоу «Вишка» і навіть виконували парний стрибок. 

- За рахунок чого Хижняк перебоксував своїх опонентів на Олімпіаді?

- Має особливий, індивідуальний стиль, до якого багато опонентів просто не готові. Ще на Олімпійській базі зауважив, що Сашко любить ближній бій, середню дистанцію. Коли він виходить на цей рубіж, відчуває свою стихію. Також хочу віддати належне батькові Сашка, який вклав у нього всю душу, всі свої знання. Для Хижняка тато – беззаперечний авторитет. Також вразило його бажання – здобути це «золото». Його медаль у Парижі – діамантово-платинова для нас. У боксі важлива яскрава – індивідуальність, щось таке, чого суперник не знає та не очікує. У випадку Хижняка – це праця, помножена на майстерність і на величезне бажання перемоги, як і в Олександра Усика. 

- Про потенційний перехід Хижняка до профі. 

- Дуже цікаво було б побачити його у профі-боксі. Олександр уже зрілий, має неоціненний досвід. Хоча світ професійного боксу має своє підводне каміння, але добре, що українські хлопці титуловані як Клички, Ломаченко, Усик уже проходили цей шлях і підкажуть, допоможуть Хижняку як швидше освоїтися. Вважаю, що чим швидше Сашко перейде у профі, тим краще для нього і для вітчизняних фанатів боксу.

- Про другий поєдинок Олександр Усика та Тайсона Ф'юрі.

- Скажу одне – британець боїться Усика. Олександр (22-0, 14 КО) дуже гуманно себе повів, коли не став добивати Ф'юрі (34-1-1, 24 КО), який ледве стоїть на ногах. Якби один його удар ще полетів, Тайсон був би на канвасі. Рефері не встиг би зреагувати. Це бачили усі. Це відчув і сам британець. Впевнений, що до початку реваншу Ф'юрі вже ще раз програв ментально. Усик має колосальну швидкість, техніку, кураж. У бою з тяжами це йому на користь. Ми бачили, в якому темпі Олександр провів усі дванадцять раундів. Перемагає характер, сила волі, розум, правильна стратегія на бій і дотримання її навіть якщо не все виходить. Усик вже завоював усе, що можливо в боксі і тим не менш, в його очах, як і раніше, пристрасть і є спортивний голод. У другому поєдинку своїм мистецтвом боксу, яким Усик філігранно володіє він принесе всім нам задоволення. 

- Про Василя Ломаченка.

- Василь (18-3, 12 КО) – фантастичний боєць. Спостерігав за ним ще з часів, коли той виступав в аматорах, був в олімпійській збірній. Вася під керівництвом батька проводив на тренуваннях по 8-9 годин на день. Технічно його арсенал мало з ким зрівняється. У своєму дивізіоні він номер один зараз і бажаю йому перемог. Багато років він на найвищому рівні проводить та впевнений, що ще скаже своє слово та завоює нові пояси. 

- Бокс, мабуть, головний вид спорту у Вашому житті. А як щодо інших? Коли вперше почали займатись?

- Спорт у моєму житті давно. Все інтенсивно почалося ще у вісімдесяті роки. На секцію боксу ходив. Потім з'явилися кікбоксинг, карате. В армії також продовжував тренуватись. З 18-19 років додалися східні єдиноборства. Але ще зі школи з другого класу займався хокеєм. Навіть колись Якушев та Рагулін – зірки хокею того часу, приїжджали до Києва та вручали нам призи. І я отримав від них шолом та налокітники. Раніше було більше можливостей для дітей для вибору різноманітних занять. Була величезна кількість спортивних секцій, творчих гуртків. Міг тиждень походити на одну спортивну секцію, потім – на іншу. Якщо не сподобалося, то змінив напрям. Щозиму у всіх школах Києва заливали лід та влаштовували змагання з хокею. Це було дуже поширене не лише у Києві, а й у всій Україні. Граю також у футбол в команді артистів та музикантів «Маестро»!

- Розкажіть про футбол та благодійні матчі. 

- Зараз, на жаль, не так часто, як хотілося б проводимо благодійні матчі. Багато хлопців зараз на фронті, у лавах ЗСУ захищають Україну. Сам на іграх останнім часом присутній більше як вболівальник та артист. Відновлююсь від травми. У нас були матчі разом з підрозділами ЗСУ. Потім ми давали концерт, щоб хоч трохи відвернути наших військових від тієї важкої роботи, яку вони роблять щодня, відбиваючи атаки ворога. Завжди, якщо звуть, на благодійні матчі, то погоджуюсь. Виступати перед нашими захисниками – величезна честь! Для них це віддушина, величезна розрядка. Такі заходи мають велике значення. Іноді спостерігаєш, як грають хлопці на протезах, то ще більше захоплююсь їхньою мужністю, силою волі та життєствердженням. Дивлячись на них набираєшся сам енергії. Коли хтось розпускає соплі, ниє та скаржиться на життя, опускає руки, кажеш цим людям подивитися на наших військових з отриманими пораненнями. Всі ми повинні допомагати нашим захисникам, чим можемо, щоб вони відчували підтримку!  

- Чи можемо торкнутися збірної України та її останніх результатів? 

- Як і всім тим, хто переживає за нашу збірну, мені важко пояснити, що відбувається. То вони видають якісь божевільні матчі, їхні очі горять, показують футбол найвищого рівня, а то ту гру, яку ми спостерігали з Чехією і раніше з Албанією... Ця нестабільність лякає, якщо чесно. Дуже добре знаю нашого головного тренера Сергія Реброва, з ним ми дружили довгий час. Він майстер своєї справи! Думаю, що молодим хлопцям, які зараз у збірній, потрібно нагадати про відповідальність гри зараз, з великою повагою ставитися до головного тренера. Ребров та Шевченко зробили для впізнаваності нашої країни, українського футболу у всьому світі, набагато більше, ніж нинішнє покоління гравців. Хочеться, щоб нинішні гравці не виходили на матчі як на важку нелюбу роботу. Все ж таки футбол – гра. Сценарій – той самий. Кількість гравців у двох команд однакова на старті. Влаштовуйте виставу! Приносьте задоволення глядачеві! Ви забезпечені люди, в умовах війни потрібно показувати надможливості. На жаль, цього поки що не бачили ми. У збірній досвідчений кістяк команди. Той самий Зінченко грає в англійській лізі вже багато років. Є з кого брати приклад. Гравці повинні зібратися та показати свої найкращі можливості у наступних матчах. Чесно кажучи, хочеться, щоб хлопців далі супроводжував успіх. Хочеться бачити кураж, який регулярно показують гравці аргентинської чи бразильської збірної. Дивишся та отримуєш кайф. Усі ж футболісти проходять схожу школу та працюють з м'ячем з раннього дитинства. Потрібно отримувати задоволення від гри та дарувати її фанатам та всім глядачам. У цьому випадку ви представляєте збірну України. Якщо порівнювати з колишніми часами, то раніше для гравців футболка Динамо, Шахтаря – це була незрівнянна мотивація. Коли ті зірки, які відбулися, одягали футболку збірної, то їхня гра була ще кращою! Ці традиції прищепити б і нинішнім...

- Про Шахтаря та Динамо.

- Я – киянин, тож підтримую всім серцем та душею команду з рідного міста. Віддам належне донецькому Шахтарю. У клубі – блискучий менеджмент. Свого часу вони мали найкращу тренувальну базу у Східній Європі. Шахтар вміє стимулювати гравців, грамотно та вчасно з ними розлучатися. Дуже приємно, що вихідці з української Прем'єр-ліги надалі поповнили лави грандів європейського футболу. Мені імпонує настрій команди та все, що відбувається навколо колективу, який багато років грає не на своєму рідному стадіоні. Шахтар та Динамо – це флагмани та орієнтири для інших.

- Про хокей та київський Сокіл.

- Виріс на київській команді Сокіл, тож пам'ятаю нашого знаменитого неймовірного воротаря Шундрова, який випустив дуже велику кількість талановитих учнів. 

Величезна кількість молоді, вихідців з України, поїхали до США, Канади і пробивалися там, прославляючи своє коріння. 

Віталій Дюга спеціально для XSPORT.ua