І все ж таки у Всесвіті періодично відбувається якийсь переоблік везіння, яке отримує кожна людина, група людей, країна чи футбольна команда. І якщо хтось протягом довгого часу був надто обділений удачею, то в певний момент, коли цього зовсім не чекаєш, вона все ж таки повернеться до тебе потрібною стороною. У вчорашньому матчі проти Боснії і Герцеговини (2:1) доля та футбольний бог віддали нам буквально за все: і за образливий виліт у плей-оф відбору ЧС-2022 від Уельсу за сумнівного суддівства, і за найскладнішу групу в основній кваліфікації цього Євро, та за непоставлений пенальті на Мудрику на останніх секундах матчу з Італією.

До 85-ї хвилини не було жодних підстав очікувати, що Україна врятує цей поєдинок, і тим більше закриє його в основний час. Але для того щоб виграти у футбол, зовсім не обов'язково демонструвати якісну гру протягом усього матчу: досить просто забити більше голів, ніж суперник, і наша збірна це зробила, за що отримала право зіграти у фіналі плей-оф.

Чому все так погано з грою? 

Перемогли – і дякувати Богу, сказали б ми, якби це був фінал плей-оф. Але попереду на Україну чекає ще одна, вирішальна гра з приблизно таким же за рівнем і багато в чому схожим за стилем суперником, тому дуже хочеться запитати: у що ми грали 85 хвилин цього нажважкого для перегляду матчу? Як хотіли розкривати організовану оборону боснійців з п'ятьма захисниками? Чому не виходило буквально нічого? 

Розумію аргументи Сергія Реброва, який заявив після гри, що команда протистояла супернику, який дуже якісно захищався та змусив нас весь матч битися об стіну. Але ж ми говоримо про, можливо, найсильнішу збірну України в її історії, яка приїхала сюди тільки за перемогою, у статусі фаворита. Синьо-жовті, напевно, мали бути готовими до такої гри опонента і мати план, що з цим робити, і я впевнений, що готувалися і мали, але щось пішло не так. 

Перед грою ми говорили про те, що у розпорядженні українців більше футболістів топового рівня, і це, відповідно, мало на увазі нашу перевагу у класі. Але на полі ніякої переваги не було, і гра з самого початку перетворилася на суцільну боротьбу та очікування щасливого випадку чи помилки суперника – те, що й потрібно було Боснії. Впевнений, якби в такому матчі не грала Україна, і його результат був би байдужим, багато хто з вас теж вимкнув би це сумне видовище ще в першому таймі. 

Але коли емоцій стає трохи менше, приходить розуміння, що відповідь на запитання чому так, насправді, на поверхні. Хмари над збірною України почали згущуватися ще задовго до матчу: далеко не найкраща форма зіркових легіонерів, відсутність Циганкова та Ярмоленка, фактор виїзного матчу з божевільною балканською публікою – все це вже мало наштовхувати на думку, що легко не буде, але хто ж знав, що настільки.

Абсолютно всі наші передматчеві побоювання, на жаль, підтвердились. Олександр Зінченко, який зіграв менше півгодини за останній місяць, видав один зі своїх найгірших матчів за збірну, і за такої гри капітана створювати щось у центрі поля був здатний лише Судаков, який намагався як міг, але йому все ж таки потрібна була допомога. Неможливість півзахисників забезпечити якісний перехід від оборони до атаки практично відрізала від команди Артема Довбика, який за весь поєдинок так і не дочекався акцентованої передачі, і змушений був розраховувати лише на рідкісні закиди у боротьбу. Зубков, який замінив Циганкова, вже на дев'ятій хвилині посадив на картку Колашинаца, але на цьому список його заслуг у вчорашньому поєдинку закінчується. На протилежному фланзі намагався Мудрик, але ККД цих старань був вкрай невисокий: мабуть накопичував усі сили на ту саму діагональ при першій гольовій атаці.

Сказати про перший тайм вчорашнього поєдинку, в якому команди не завдали жодного удару в площу воріт, особливо нічого. Не надто відрізнявся від нього і другий, поки на 57-й хвилині не стався той самий злощасний простріл Дедича та зрізання Матвієнка. Миколу, який останнім часом досить багато помиляється у матчах серйозного рівня, навіть якось шкода, адже у цій грі він не зробив нічого поганого, та й у автоголі особливо не винний. Коли стало зрозуміло, що цей м'яч ми забили собі самі, багато хто напевно пережив страшне дежавю з вирішальним матчем плей-оф відбору на ЧС-2022 проти Уельсу, де зрізання Ярмоленка коштувало нам поїздки на мейджор.

Цей автогол також був дуже близьким до того, щоб стати фатальним, адже після нього в грі України не змінилося зовсім нічого. Наша збірна не просто не стала створювати більше небезпечних моментів біля воріт боснійців, але навіть не могла до них підійти: ті самі нерви, боротьба і ніякого конструктиву. Суперник, у свою чергу, вміло пов'язував нас по руках і ногах, а за будь-якого виходу м'яча за межі поля у всієї команди Саво Мілошевича різко траплявся напад судом. Наше порятунок за такою грою здавалося просто неможливим, але в останні п'ять хвилин основного часу трапилося щось, що не піддається логіці.

Найкращі три хвилини у кар'єрі Яремчука

Везіння, про яке ми говорили спочатку – це важливо, але на голому фарті все ж таки не виграється жоден матч. Перемога над Боснією стала можливою завдяки конкретним рішенням та ходам: гравців на полі та тренерського штабу біля нього. За 15 хвилин до кінця основного часу Сергій Ребров ухвалив непопулярне рішення прибрати з поля Зінченка і випустив Маліновського, а ще через п'ять хвилин пішов ва-банк: зняв опорника Бражка, який, до речі, провів дуже гідний матч, і випустив другого форварда Яремчука. Ще за збірну дебютував Гуцуляк, який замінив Зубкова, проте він навряд чи був людиною, здатною врятувати команду в такий момент.

Така тактична перебудова стала для боснійців, які дуже втомилися, відвертим сюрпризом, і на 85-й хвилині Україна реалізувала свій перший момент у матчі. Перед цим, щоправда, після хитрої передачі П'янича нашу збірну міг ховати Демирович, але не задарма ж у воротах синьо-жовтих грає основний воротар Реала. А далі настали, мабуть, найкращі три хвилини в кар'єрі Романа Яремчука: Маліновський гарним переводом на Мудрика допоміг команді швидко вийти з оборони, вінгер Челсі дав шикарну діагональ на Коноплю, який підключився до атаки, Юхим прострілив, а Роман замкнув – 1:1. 

Після голу однозначно варто спробувати добити налаштованих лише на утримання рахунку боснійців, і ми не просто спробували, а й добили. Миколенко після стінки з Мудриком класно запустив лівим флангом Яремчука, який дотягнув м'яч до лицьової і подав на Довбика, який чекав на цей шанс всю гру. Артем у вирішальний момент не схибив – 2:1, гол+пас джокера Яремчука та тотальна ейфорія, незважаючи на те, що якихось п'ять хвилин тому це був один з найгірших матчів у новітній історії нашої збірної. 

Не спіткнутися на останньому кроці

У фіналі плей-оф збірна України зіграє проти Ісландії, яка у паралельному матчі розгромила Ізраїль (4:1). Однак нехай така впевнена перемога нашого майбутнього суперника нікого не лякає: останні два голи остров'ян були забиті в більшості, і навіть за умов чисельної переваги суперника Ізраїль мав шанс відігратися, коли заробив пенальті за рахунку 1:2, проте не реалізував його. 

Збірна Ісландії виступала в тій же відбірковій групі, що й боснійці, і пішла від них зовсім недалеко: набрала десять очок завдяки двом перемогам над Ліхтенштейном, однією над Боснією та нічиєю з Люксембургом, і посіла четверте місце. Це вже далеко не та збірна Ісландії, яка запалювала на Євро-2016, а зі всього її складу якоїсь особливої згадки вартий хіба що форвард Дженоа Альберт Гудмундссон: вчора одноклубник нашого Руслана Маліновського оформив хет-трик у ворота ізраїльтян.

Україна знову фаворит, і цього разу ще явніший, ніж у матчі з Боснією. Однак, щоб підтвердити цей статус, за чотири дні до гри потрібно буде зробити багато роботи. У Вроцлаві хочеться побачити, як лідер по-справжньому контролює хід матчу проти аутсайдера протягом усього ігрового часу. 

Ісландія напевно спробує зробити те саме, що 85 хвилин вдавалося боснійцям – перетворити поєдинок на суцільну боротьбу та м'ясорубку, і підопічним Сергія Реброва ніяк не можна допустити такого сценарію, адже силовий футбол – стихія цієї команди, і якщо вони зможуть затягнути в це болото всі наші переваги будуть нівельовані, а заповітну путівку на Євро-2024 за такою грою може отримати будь-хто. Так що, будь ласка, більше ніяких лотерей – тільки контроль та домінування.

 

Михайло Цирук спеціально для ХSPORT.ua

У матеріалі використано фото Getty images, УАФ