Одна з головних красунь в українському карате завершила кар'єру

- Діано, розкажи чому вирішила зав'язати з великим спортом? 

- У мене, на жаль, не сталося так, що я прийшла до цього свідомо, і це рішення було запланованим. Краще б це було так... Я досі не збиралася завершувати спортивну кар'єру. У мене були великі амбіції та плани. Коли в лютому 2022 року почалося повномасштабне вторгнення росії, я переїхала до Італії і показувала досить хороші результати. На турнірі Прем'єр-ліги у Португалії я здобула бронзову медаль. На чемпіонаті світу серед студентів у Туреччині взяла «золото». На Студентських Європейських іграх у Польщі також виборола нагороду найвищої проби. Результати були досить високими. 

- У чому була причина такого рішення?

- У мене були травми. Деякі тягнулися довго і стали хронічним. Відповідно після багатьох оглядів лікарів мене поставили перед фактом, що продовжувати виступати не можна. Я завершила спортивну кар'єру, але з наслідками травм борюся й досі. Як виявляється, коли перестаєш активно виступати, всі твої травми вилазять назовні та відчуваються подвійно. Якщо підсумувати, моє завершення кар'єри трапилося спонтанно, несподівано і точно такого розвитку подій я не хотіла. Яким би великим не було бажання продовжити, здоров'я в цьому випадку важливіше. 

- Чи підтримуєш мінімальну форму?

- Карате у моєму житті присутнє. Більшість часу я в Італії, в Модені, і життя повернулося таким чином, що зараз я треную. Працюю і з дітьми, і з дорослими. Це дуже жирний плюс. Якби в мене остаточно забрали карате, напевно, збожеволіла б. Під час тренувального процесу якісь мінімальні вправи роблю і сама, але через можливості та травми, вони прям дуже незначні.

Працюю з реабілітологом, але процес відновлення дуже довгий. Сумую за повноцінними тренуваннями. Вірю, що вдасться відновитись. Звичайно, в такій ситуації не фанатично старатимуся, але форму підтримувати хотілося б. Також займаюся кросфітом для себе, треную фітнес-карате для жінок. Мені дуже подобається. Після травми усвідомила, наскільки спорт є важливим у житті. 

- Швидко влилася у нове амплуа тренера? 

- Вливатися було не складно. Ще коли я жила в Україні, вже тоді пробувала тренерське ремесло, але робила це паралельно зі своїми тренуваннями, поїздками на змагання та достатньо часу приділити роботі як наставниці не виходило тоді. Був дуже складний графік, і незабаром довелося залишити тренерство. Дітям слід віддавати багато енергії. Мені дуже подобалося з ними працювати, але не залишалося натхнення на свої тренування. Близько року попрацювала та вирішила тоді зосередитись на своїй кар'єрі.  В Італії вже було неважко. Я прямо дуже сумувала за карате. Шістнадцять років я в карате і мені є чим поділиться з тими, у кого горять очі. Дітям, які хочуть пройти такий самий шлях я налаштована допомагати по максимуму! І для мене це плюс, бо перебуваю у спорті, який обожнюю всім серцем та душею. Карате – моє найбільше кохання і з цим вдіяти нічого не можу.  Не можу сказати, що зараз треную на найвищому рівні. Поки що не їжджу зі своїми підопічними на змагання за межі Італії. 

- Чи існує якийсь мовний бар'єр?

- Я вже впоралася з цим завданням. Вільно розмовляю італійською мовою. На диво, навчання пройшло досить швидко. Відсутність мовного бар'єру значно полегшує мені роботу та комунікацію. 

- Чимось відрізняється менталітет українців та італійців у тренувальному процесі?

- Так, відмінності є. Місцеві фахівці завжди із захопленням говорять про українське карате та наші перемоги і досягнення на міжнародній арені. У своїй більшості ми дисциплінованіші і охоче тренуємося в жорстких умовах. Наші методи суворіші. В Італії всі більш розслаблені. Тут якщо ти не хочеш, то не тренуєшся. Якщо втомилася, то йдеш відпочиваєш. Тут вміють насолоджуватися моментом. В Україні такого собі дозволити не можемо. Цим, мабуть, і відрізняємося. Говорю про все з особистого досвіду. Бойове загартування виховується змалку в низці поїздок, виступів на змаганнях. Якщо такої практики не буде, то бойовий дух не прищепити. З дисциплінованішими легше давати результат. 

- В Італії займаєшся благодійною діяльністю?

- Так звичайно. Хоч не живу у місті, де велика діаспора українців, але з місцевими мешканцями регулярно надсилаємо гуманітарні посилки, допомогу, відправляли кошти до благодійних фондів. Чим можемо допомагаємо насамперед зі своїми рідними. Виходили на мітинги, щоб про війну в Україні не забували. 

- Чи ностальгуєш за змаганнями? Який найзнаковіший момент у кар'єрі для тебе?

- Ви знаєте, буває. Зараз іноді медитую та згадувала, що за кар'єру був момент ось абсолютного щастя. Це – тріумф на чемпіонаті Європи на Кіпрі серед кадетів. Ця перемога була індивідуальною і згадуючи той пройдений шлях і ті віддані зусилля на шляху до згаданого золота, розумію, що медаль для мене була і є найдорожчою. 

Перемога на чемпіонаті Європи в командному заліку в Іспанії, в Гвадалахарі подарувала також неймовірні емоції, але смак індивідуальної нагороди солодший, адже там все залежало тільки від мене!

- Наскільки сильно підтримка батьків, твого тренера Антона Нікуліна вплинула на твою кар'єру?

- Усі мої медалі та перемоги на внутрішній та міжнародній арені – це наш загальний результат. Батьки завжди підтримували ментально. З ними ми поділяли радість виграних нагород, ділили гіркоту поразок. 

Тренер же – це людина, яка проходить цей шлях з тобою в моменті. Мені дуже пощастило, що від початку у нас з тренером утворилося порозуміння на найвищому рівні. Він знав, які слова підібрати, як правильно налаштувати. Антон – тренер від Бога. У нього дуже добре виходить, і я рада, що мені пощастило з ним попрацювати.

- Діано, ти одна з найкрасивіших українських спортсменок! Напевно, завжди був великий інтерес від протилежної статі. Розкажи яким найоригінальнішим чином з тобою намагалися знайомитися?

- Дякую! Ось так одразу і не згадати найоригінальніший. Поділюсь першим, що спало на думку. Я маю тату на нозі у вигляді каратистки. Її зробила на згадку після медалі на чемпіонаті світу. Хлопець один подметушився, знайшов тату-салон, у якому я була. Звідти взяв ескіз малюнка та замовив аналогічну велику статуетку з дерева. Була дуже приємно вражена. Напевно, все, що стосується карате, може викликати в мене посмішку. Не змогла б бути з хлопцем, який би забороняв займатися або виступав би проти жіночого карате. Відразу б сказала такому Ciao (Прощавай італійською). 

- Чи можемо торкнутися твого особистого життя? Чи вільне твоє серце зараз?

- Моє серце зараз вільне. Зараз у мене немає хлопця. Дуже хотілося б знайти близьку за духом людину та побудувати серйозні стосунки, сім'ю. 

- Якою має бути молода людина, щоб вона змогла б поборотися за твоє серце? 

- Якщо почну перераховувати все, то претенденти одразу розбіжаться. Прибираючи жарти в сторону – це точно має бути сформований чоловік у плані своїх якостей. Не йдеться про вік. Людина повинна мати своє бачення життя, свій стрижень. Це точно не має бути хлопчик, якому потрібні роки на пошуки себе. Вважаю свій вік досить свідомим і поруч хотілося б бачити таку ж молоду людину. Хотіла б відчувати його опору та підтримку. 

- Які б слова хотіла сказати нашим захисникам, які щодня відстоюють територію України, не пускаючи сюди ворога?

- Ми пишаємось ними! Українські військові – це настільки відважні люди, що не передати словами. Вони дарують нам повноцінне життя. Ми зараз і всі наступні роки будемо їм вдячні за те, що вони щодня роблять. Ми молимося за них і просимо Бога, щоб він допомагав їм. 

Віталій Дюга спеціально для XSPORT.ua